Международный эндокринологический журнал 5(23) 2009

Стан здоров’я населення нашої планети викликає занепокоєність і тривогу не тільки Всесвітньої організації охорони здоров’я. Так, ООН серед чинників, що погрожують людству, назвала цукровий діабет. У розвинених країнах цю хворобу діагностовано в 4–6 % населення, що, на думку експертів ООН, створює серйозну загрозу як для окремих людей і їхніх сімей, так і для цілих держав, і для всього світового співтовариства.

Цукровий діабет — єдине хронічне неінфекційне захворювання сучасності, пандемічні темпи росту якого призвели до прийняття ООН у грудні 2006 року резолюції, що закликає створювати національні програми з попередження, лікування і профілактики цукрового діабету та його ускладнень і включати їх до складу державних програм з охорони здоров’я. У цій резолюції зазначено, що витрати на надання медичної допомоги таким хворим становлять 2–3 % від загальних витрат на охорону здоров’я. За даними експертів, ця сума вже перевищує 230 мільярдів доларів США, при цьому 20 % витрачається на придбання цукрознижувальних препаратів і систем контролю, а 80 % — на лікування ускладнень. Попри те що з’являються нові технології та лікарські препарати, удосконалюються методи діагностування і лікування цукрового діабету, він однаково залишається дуже небезпечним захворюванням, що скорочує тривалість життя хворих на 10–30 %.

Коли ми використовуємо вислів «діабет — спосіб життя», то з позиції медиків укладаємо в нього цілком визначений зміст, що полягає в терапевтичному навчанні пацієнта. А саме: спосіб життя людини з діабетом передбачає самоконтроль, регулярний контроль глікозильованого гемоглобіну, вміння адаптувати схему лікування шляхом корекції дози інсуліну, контроль маси тіла.

Однак на сьогодні в Україні маємо невтішний стан справ у плані надання допомоги хворим на цукровий діабет: понад 70 % пацієнтів мають поганий контроль захворювання; понад 50–60 % недіагностованих випадків цукрового діабету; більшість пацієнтів мають пізні діабетичні ускладнення. Серед причин незадовільного контролю перебігу цукрового діабету можна назвати виявлення діабету, зокрема 2­го типу, на пізніх стадіях, недостатнє інформування хворих про ефективні методики лікування, насамперед своєчасне призначення інсулінотерапії; обмеження бюджетних коштів на забезпечення хворих необхідними препаратами й засобами самоконтролю; низька схильність хворих до лікування й здійснення самоконтролю; велике завантаження лікарів на прийомі. Ситуацію з недіагностованими хворими, цією невидимою, підводною частиною айсберга, підтримують такі фактори, як відсутність систематизованої диспансеризації населення; недостатня обізнаність населення про загрозу «хвороби тисячоліття»; нестача лікарів­ендокринологів і середнього медичного персоналу; відсутність алгоритмів навчання лікарів загальної практики навичкам спостереження за хворими на цукровий діабет; недостатня робота з пацієнтами груп ризику; низька доступність надання медичної допомоги у віддалених районах. Серед причин високої частоти ускладнень цукрового діабету відзначимо також слабку активність вузьких спеціалістів у діагностиці та лікуванні; недостатню кількість кабінетів діабетичної стопи та інших спеціалізованих центрів, а також шкіл для навчання хворих; недостатню доступність для пацієнтів визначення глікозильованого гемоглобіну (більше половини хворих взагалі не здійснюють цей тест, решта — 1–2 рази на рік).

Здоров’я в Україні поки що не належить до суспільної і персональної цінності. Українці не схильні думати про здоров’я як про власний ресурс і капітал, не дбають про нього. Це справді критична ситуація, яку слід радикально змінити. Вона стосується всіх людей, тим більше пацієнтів із хронічними захворюваннями. Насамперед необхідно змінити стереотип ставлення до власного здоров’я.

Як відомо, резолюція ООН звертається з наполегливим закликом до держав — членів ООН виробити національну політику в сфері профілактики, діагностики і лікування діабету відповідно до розвитку національних систем охорони здоров’я. Втішно, що Україна відповідально ставиться до розв’язання цієї проблеми, про що свідчить нова державна цільова програма боротьби з цукровим діабетом на 2009–2013 роки. Завдання, власне кажучи, поставлені цілком реальні — забезпечити на належному рівні діагностику і лікування цукрового діабету та його ускладнень. Найважливіший для хворих і їхніх родичів пункт програми — це забезпечення інсуліном.

Вітання з найдивнішого міста світу — Гонконгу — інтернаціонального мегаполісу, який завжди був місцем зустрічі Заходу і Сходу. Китайська культура і традиції в Гонконзі збереглися краще, ніж у материковому Китаї, а все тому, що місто не пройшло через руйнівне десятиліття Культурної революції. Історики і політики твердять, що традиційно добрим побажанням було б життя без революцій і кризи. Для нас це на сьогодні вкрай актуально. Тому я бажаю читачам журналу, щоб найближчим часом ми жили в країні, основою життя якої буде стабільність і впевненість у завтрашньому дні.

Головний редактор професор Володимир ПАНЬКІВ