Международный эндокринологический журнал 5(23) 2009

Олександр Максимович Приступюк народився 30 жовтня 1949 року в селі Волиця Польова Теофіпольського району Хмельницької області. Батьки, Максим Григорович та Віра Йосипівна, працювали на колгоспних ланах. Крім Олександра, у сім’ї було ще двоє дітей, його старший брат Борис та молодша сестра Ліда. Після закінчення 8 класів середньої школи Олександр вступив до фельдшерського відділення Київського медичного училища № 2. Отримавши диплом фельдшера, він працював у селі Великий Лазучин Теофіпольського району Хмельницької області, де завідував фельдшерсько­акушерським пунктом. Хлопця гартували віддаленість від районної лікарні, осіння непогодь, весняне бездоріжжя. Потрібно було брати всю відповідальність за стан хворого на себе й допомагати людям. Саме це стало карбом життєвого шляху Олександра Максимовича. І сьогодні для вже сивочолого доцента Приступюка найважливішим є хворий з його фізичними муками та душевними стражданнями.

Упродовж 1978–1981 років Олександр Максимович служив на Балтійському флоті, у медичній службі крейсера «Комсомолець». Служив чесно та віддано. Був нагороджений медаллю «За військову доблесть». Після військової служби вступив на лікувальний факультет Київського ордена Трудового Червоного Прапора медичного інституту ім. акад. О.О. Богомольця. Закінчив інститут у 1978 році з відзнакою. Під час навчання захопився науковою роботою, вивчав енергетичний обмін у щурів за умов гіпоксичної гіпоксії. У 1981 році Олександр Максимович закінчив клінічну ординатуру за фахом «ендокринологія» на кафедрі госпітальної терапії № 2 рідного інституту. Був зарахований до штату кафедри. Юнацьке захоплення науковою діяльністю переросло в серйозну та поглиблену наукову ­роботу. О.М. wwПриступюк починає впритул займатися проблемами цукрового діабету та вивчає стан процесів переокислення ліпідів при цукровому діабеті. Результати роботи втілились у кандидатську дисертацію, захищену в 1985 році. Із тих пір і до сьогодні Олександр Максимович навчає студентів на кафедрі ендокринології у Національному медичному університеті ім. О.О. Богомольця. Він майстерний лектор, добрий наставник і вихователь студіюючої молоді. Олександр Максимович керує студентським науковим гуртком кафедри. Любов до ендокринології, ентузіазм вчителя покликали багатьох колишніх гуртківців до практичної ендокринології, наукової діяльності, викладацької роботи. Також Олександр Максимович наставляє молодь, обіймаючи посаду заступника декана медичного факультету № 1 Націо­нального медичного університету. Багатогранною є педагогічна робота Олександра Максимовича. Як викладач він фактично є ровесником становлення ендокринології як окремої клінічної дисципліни для викладання студентам. За участю Олександра Максимовича створені навчальні посібники та підручники з ендокринології. Він є співавтором підручників з ендокринології українською, російською та англійською мовами. Підручник з ендокринології визнаний АМН України у 2009 році кращим навчальним підручником із клінічних дисциплін. Особливо дбає Олександр Максимович про впровадження української мовної лексики. Він є укладачем першого в Україні українсько­російсько­латинського тлумачного словника з ендокринології. Наукові інтереси Олександра Максимовича переважно зосереджені на використанні ентеросорбції як методу корекції атерогенного характеру дисліпідемій у хворих на цукровий діабет. Робота започаткована в 1985 році. За результатами роботи отримані авторські свідоцтва, медаль ВДНГ України. Плине час, з’являються нові препарати для сорбційної терапії, а важливість ентеросорбції як методу патогенетичного лікування багатьох порушень, зумовлених цукровим діабетом, не втрачає своєї актуальності.

Не можна залишити поза увагою й адміністративну діяльність Олександра Максимовича. Упродовж 1985–1996 років на нього були покладені обов’язки головного ендокринолога м. Києва. Він обіймав посаду головного спеціаліста під час чорнобильського лихоліття. У той час, коли покладались лише на мудрість партії, згадували Святе Письмо, посилались на Євангеліє від Івана, цитуючи вірші про чорну траву полин та гіркоту вод, Олександр Максимович наполягав на необхідності вживання йодидів (стабільного ізотопу) та впровадженні ультразвукового дослідження щитоподібної залози. Улюбленим виразом Олександра Максимовича є: «Душа людини — у щитоподібній залозі». Задля спасіння її з ініціативи Олександра Максимовича в 1986 році по м. Києву було видано наказ про обов’язкові щорічні обстеження щитоподібної залози в дітей. Наукове обґрунтування, адміністративний супровід цього заходу послідовно та вперто здійснювались Олександром Максимовичем. Безсумнівно, ще одним вагомим адміністративним досягненням О.М. Приступюка є організація у м. Києві спеціалізованого акушерського стаціонару для надання допомоги вагітним з ендокринною патологією, у першу чергу з цукровим діабетом. Відділення в пологовому будинку № 5 є центром кваліфікованої допомоги. Там вагітні в доброзичливій атмосфері, під спостереженням акушерів та ендокринолога без остраху за себе та за плід можуть виносити вагітність та народити максимально збережену дитину. Це і є практичне втілення засад Сент­Вінсентської декларації в Україні під орудою О.М. Приступюка.

Не буде повним портрет Олександра Максимовича Приступюка без висвітлення його громадської діяльності. Він став одним з ініціаторів упровадження самоконтролю як необхідного та дуже важливого методу лікування хворих на цукровий діабет. Упродовж десятиліття Олександр Максимович є науковим редактором науково­популярного журналу «Діабетик». На шпальтах видання хворим на цукровий діабет постійно надається інформація про важливість та необхідність доброго контролю глюкози, артеріального тиску, догляду за собою, щоб запобігти необоротним ускладненням цукрового діабету. Голосом Олександра Максимовича ця інформація озвучується також на українському радіо. А скільки прочитано лекцій та здійснено консультативних прийомів лікарем­волонтером Приступюком? Від м. Новгорода­Сіверського на півночі до м. Севастополя на півдні, від районного центру Перечин, що на Закарпатті, на заході до районного центру Свердловськ Луганської області на сході — така широка географія просвітницької та консультативної діяльності О.М. Приступюка. Життєвий шлях свій торують разом Олександр Максимович із дружиною Маріанною та дітьми — синами Максимом і Левом й донькою Людмилою. Вони також пішли шляхом батьків. Лев та Людмила — студенти Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, Максим — лікар­інтерн із хірургії.

Діяльність Олександра Максимовича визнана та відзначена почесними грамотами київського міського голови, Міністерства охорони здоров’я, Кабінету Міністрів України.