Журнал «Здоровье ребенка» 4 (25) 2010

Інфекція дихальних шляхів належить до найбільш поширених захворювань, що зустрічаються в дитячому віці. Висока частота поширення обумовлює не тільки медичну, але й економічну значущість даної проблеми. Найбільш складним у тактиці лікування запальних процесів дихальних шляхів слід визнати питання про призначення та вибір антибактеріальної терапії. Серед безлічі параметрів, за якими можна оцінювати антибіотик, на першому місці стоїть його терапевтична ефективність, на другому — безпечність [1]. Все це визначає ряд вимог при виборі антибактеріального препарату. По-перше, це високий ступінь безпеки. По-друге, системність дії, оскільки нерідко тяжка інфекція у дитини призводить до генералізації процесу. По-третє, максимально щадна дія на нормальний біоценоз слизових оболонок, перш за все шлунково-кишкового тракту. І нарешті, безумовне знання антимікробного спектра й фармакодинаміки препарату [8]. Завдяки наявності сучасних антибіотиків, що характеризуються оптимальною фармакокінетикою і підвищеною безпекою, у дитячій практиці в даний час можна упроваджувати не тільки високоефективні, але і щадні режими антибіо­тикотерапії, що дозволяють звести до мінімуму число внутрішньовенних і внутрішньом''язових ін''єкцій. Найбільш оптимально вимогам педіатрії відповідають два парентеральні препарати цефалоспоринового ряду — цефотаксим і цефтріаксон. Їх антимікробний спектр багато в чому схожий і охоплює майже всіх збудників тяжких позалікарняних інфекційних захворювань, у тому числі й бактеріальних інфекцій дихальних шляхів. Але особливість виведення препаратів (з сечею і з жовчю) призводить до вираженої негативної дії на нормальний біоценоз кишечника. Тому застосування цих антибіотиків часто супроводжується вираженою побічною реакцією з боку кишечника у вигляді діареї [8].

На сучасному етапі перспективним є застосування пероральних антибіотиків при лікуванні запальних захворювань респіраторного тракту в дітей, у тому числі й пневмоній. Оптимальним препаратом для лікування респіраторної патології за рахунок вигідного поєднання грампозитивної і грамнегативної активності є антибіотик цефподоксиму проксетил (Цефодокс) [2, 4–6]. Цефподоксиму проксетил належить до категорії проліків, що стають активними тільки у стінці тонкої кишки, де вони перетворюються на цефподоксим. Тому Цефодокс практично не впливає на флору кишечника, що дуже важливо для дітей, які схильні до розвитку дисбіозу кишечника [3, 5]. Враховуючи широкий спектр дії цефподоксиму, його високу активність щодо грампозитивної флори, бактерицидну дію і високий ступінь безпеки, Цефодокс найбільш доцільно застосовувати в лікуванні інфекцій ЛОР-органів і дихальної системи (зокрема, пневмоній). Особливості фармакодинаміки і фармакокінетики визначають можливість використання Цефодоксу і в схемах ступінчастої терапії різних інфекцій. У цих випадках препарат призначають після стартової внутрішньовенної терапії (протягом 2–3 днів) ін''єкційними цефалоспоринами ІII покоління [5–7].

Метою дослідження була оцінка клініко-лабо­ра­торної ефективності Цефодоксу при лікуванні запальних захворювань респіраторного тракту в дітей.

Матеріали та методи дослідження

Під нашим наглядом заходилися 63 дитини віком від 3 до 15 років, які перебували на лікуванні в пульмонологічному відділенні Обласної дитячої клінічної лікарні. У 42 хворих було діагностовано рецидивуючий бронхіт (1-ша група) та у 21 пацієнта — позалікарняну пневмонію середньої тяжкості (2-га група). Більшість хворих була госпіталізована на 4–5-й день хвороби. До госпіталізації у 28 хворих антибіотикотерапія не застосовувалася, інші 35 дітей отримували препарати пеніцилінового ряду.

Показаннями до призначення Цефодоксу у хворих на рецидивуючий бронхіт вважали клінічні ознаки, що вказували на реактивацію та бактеріальну природу запального процесу (слизисто-гнійний і гнійний характер мокроти), у сукупності з проявами інтоксикації. Хворі 2-ї групи отримували ступінчасту терапію: з 1-го дня госпіталізації внутрішньовенно цефало­спорини ІІІ покоління, з 4-го дня за наявності позитивної клінічної динаміки призначався Цефодокc перорально. Добова доза Цефодоксу становила 10 мг/кг, поділені на 2 прийоми через кожні 12 годин. Тривалість антибактеріальної терапії в 1-й групі становила 5–7 днів, у 2-й групі — 10–14 днів. Ефективність антибіотикотерапії оцінювалася за динамікою скарг, клініко-лабораторних показників та даних рентгенологічного дослідження.

Результати дослідження та їх обговорення

Проведений аналіз результатів первинного клініко-лабораторного обстеження показав, що у більшості хворих до початку лікування спостерігався інтоксикаційний синдром: підйом температури тіла до субфебрильних або фебрильних цифр відмічався у 53 % пацієнтів 1-ї групи та 87 % 2-ї групи, блідість шкіри — у 72 та 83 % відповідно. У всіх хворих мав місце астенічний синдром: діти скаржилися на загальну слабкість (79 %), зниження апетиту (81 %), порушення сну (63 %). Супутню ЛОР-патологію у вигляді хронічного тонзиліту, риносинуситу, аденоїдних вегетацій ІІ–ІІІ ступеня, секреторного отиту мали 78 % хворих на рецидивуючий бронхіт та 63 % пацієнтів із пневмонією. При бактеріологічному дослідженні мазків із ротоглотки й носа та мокроти, що було проведене у 32 % хворих, у 30 % дітей висівався S.рneumoniae , у 19 % — St.aureus , у 15 % — b -гемолітичний стрептокок групи А, у 15 % — S.рyogenes , у 10 % — H.influenzae , у 6 % — Klebsiella та у 5 % — інша грамнегативна флора. У всіх випадках мікроорганізми, що були виділені, мали високу чутливість до Цефодоксу. При дослідженні загального аналізу крові у більшості хворих (92 %) як 1-ї, так і 2-ї групи спостерігалися помірний лейкоцитоз зі зсувом лейкоцитарної формули вліво, прискорення швидкості осідання еритроцитів.

Позитивна динаміка клінічної картини на фоні лікування Цефодоксом спостерігалася в обох групах хворих. У дітей, хворих на рецидивуючий бронхіт, з перших днів прийому препарату відбувалося поліпшення загального стану: зменшувалися симптоми інтоксикації, нормалізувався сон, покращувалися настрій, апетит. Нормалізація температури тіла відмічалася на 2–3-й день прийому препарату, з 3–4-го дня поліпшувалося носове дихання, кашель і хрипи в легенях зникали на 5–7-й день терапії.

У групі пацієнтів, хворих на пневмонію, нормалізація клінічного стану до кінця курсу терапії спостерігалася у всіх дітей. Температура тіла знижувалася наприкінці 2–3-го дня, а до 7-го дня лікування вона була в межах норми у всіх дітей. Одночасно зникали прояви астенічного синдрому: діти були більш активними, підвищувався апетит, зменшувалися слабкість, загальне нездужання. Нормалізація фізикальних змін у легенях відмічалася в середньому на 8–12-й день лікування. Після закінчення терапії задишки не спостерігалося в жодному випадку. Майже у всіх дітей (92 %) на 10–14-й день лікування зникав кашель, у 8 % пацієнтів кашель хоча і залишався, але він був незначним і не супроводжувався погіршенням загального стану та самопочуття дитини. Контрольна рентгенограма органів грудної клітки у групі хворих на пневмонію показала значне зменшення інфільтративної тіні на 5–6-й день терапії та повне зникнення вогнища пневмонічної інфільтрації легенів — на 10–12-й день терапії.

На 5–7-й день терапії Цефодоксом в обох групах спостерігалася позитивна динаміка гематологічних показників, повна нормалізація гемограми відбувалася на 8–10-й день лікування. У всіх хворих, які отримували Цефодокс, при проведенні контрольного мікробіологічного дослідження після закінчення курсу терапії патогенна флора у значущих концентраціях не висівалася. У жодному випадку не спостерігалося клінічних ознак порушень мікробіоценозу кишечника, що підтверджувалося мікробіологічним дослідженням калу. Слід підкреслити, що Цефодокс добре переносився всіма хворими. Алергічних та інших побічних реакцій унаслідок прийому препарату не було відмічено в жодному випадку.

Висновки

Таким чином, проведені дослідження свідчать про високу клініко-лабораторну ефективність та безпечність перорального антибіотика Цефодокс у терапії бронхолегеневих захворювань у дітей. Препарат не викликав побічної дії, приємний на смак та зручний у дозуванні. Це дозволяє рекомендувати Цефодокс для використання як стартової антибіотикотерапії при рецидивуючому бронхіті на стаціонарному та амбулаторному етапах. Також Цефодокс можливо застосовувати як монотерапію або як другий етап ступінчастої терапії позалікарняної пневмонії в умовах стаціонару після парентеральнного стартового застосування цефалоспоринів ІІІ генерації, що робить лікування комфортнішим за рахунок зменшення кількості ін''єкцій, усуваючи психологічний дискомфорт у дитини і зменшуючи ризик виникнення післяін''єкційних ускладнень.