Международный эндокринологический журнал 7 (31) 2010

Цукровий діабет – найнебезпечніший виклик людству в XXI столітті. Цукровий діабет визначений Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ) неінфекційною епідемією, саме у зв’язку з цим 2006 року ухвалена резолюція ООН про боротьбу з цукровим діабетом. Це четверта за всю історію ООН резолюція про захворювання, перші три були присвячені боротьбі з малярією, туберкульозом, ВІЛ-інфекцією. Якщо на початку 80-х років минулого століття число хворих на цукровий діабет становило близько 30 млн, то на сьогодні це вже понад 275 млн, а за прогнозами експертів ВООЗ через покоління очікується понад 350 млн. В Україні також приділяється значна увага питанням боротьби з цим захворюванням та його серйозними наслідками. Зокрема, Постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2009 р. було затверджено Державну цільову програму «Цукровий діабет» на 2009–2013 роки, метою якої є підвищення ефективності загальнодержавних заходів, спрямованих на профілактику, діагностику та лікування хворих на цукровий діабет, його ускладнень; запобігання та зниження рівня захворюваності на цукровий діабет, його ускладнень, спричинених ними інвалідності і смертності; збільшення тривалості та поліпшення якості життя хворих шляхом підвищення рівня та забезпечення доступності медичної допомоги, адаптації їх у суспільстві.

Цукровий діабет вважається найбільш драматичною сторінкою сучасної медицини, оскільки йому притаманна рання інвалідизація і висока смертність від судинних ускладнень. Цілком зрозуміло, що якість життя хворих на цукровий діабет оцінюється насамперед належною компенсацією захворювання. Обов’язок лікаря — забезпечити хворому можливість свідомо обирати спосіб життя за особистими уподобаннями. Досягти цього можна лише за умови, якщо людина, хвора на цукровий діабет, правильно поінформована та мотивована, добре усвідомлює відповідальність за своє власне здоров’я та володіє навичками самоконтролю.

Як і в усьому світі, в Україні число хворих зростає здебільшого за рахунок цукрового діабету 2-го типу. Лікування і моніторинг таких хворих в нашій країні здійснюється спільно спеціалістами-ендокринологами і дільничними терапевтами з розв’язанням найголовнішого питання — зниження ранньої інвалідизації і передчасної смертності. У цьому плані підвищення професійних знань через навчальні цикли тематичного удосконалення (з 2009 року вони проводяться на базі Українського НПЦ ендокринної хірургії) набуває великого значення, оскільки поява нових технологій в діагностиці та лікуванні, нових лікарських засобів у клінічній діабетології особливо помітна впродовж останнього десятиліття.
У той же час очевидно, що в популяціях, які проживають в різних районах земної кулі і відрізняються умовами клімату, харчування, способом життя тощо, а також і в окремих етнічних групах, що проживають в одному і тому ж районі, частота цукрового діабету неоднакова.
Серед континентів найбільша захворюваність на цукровий діабет 1-го типу спостерігається в Європі. Однак і серед різних європейських держав відзначається значна різниця частоти цукрового діабету 1-го типу: від найвищої захворюваності у Фінляндії (64,2 на 100 000 населення) до найнижчої в північних районах Греції (6,2 на 100 000 населення). Найбільша різниця у захворюваності на цукровий діабет 1-го типу всередині однієї країни спостерігається в Італії, де найбільша частота відзначена на півдні країни, в Сардинії з показником захворюваності 37,8 хворого на 100 000 населення. А серед країн Північної Європи найнижча захворюваність на цукровий діабет 1-го типу відзначається серед населення Ісландії (9,4 на 100 000 населення).

Ісландія залишалася чи не єдиною країною на карті Європи, в якій мені, мандруючи світом, ще не вдавалося побувати. Це унікальне місце — держава-острів під Полярним колом, на задвірках Європи, з населенням трохи більшим, ніж у Житомирі, і столицею розміром з Бровари. Не згадуватиму про внесок цієї країни в сагу світової фінансової історії: нащадки вікінгів за неповних вісім років збільшили заборгованість своїх банків від 80 до 1000 % до валового внутрішнього продукту, після чого з шумом країна сіла в калюжу.

Однак саме в Рейк’явіку 1986 року відбулася знаменна зустріч президентів Р. Рейгана і М. Горбачова, яка завершила період «холодної війни».
А хто ще до весни цього року знав назву вулкана в Ісландії, який налякав і майже паралізував півсвіту? Тому хотілося побачити грізний Ейяф’ятлайокутль (Eyjafjallajoekull), льодовики, гейзери, скупатися в природних гарячих джерелах, помилуватися численними грандіозними водоспадами і засніженими вершинами. Нещодавно мрія перетворилася на реальність. Здавалося, що в Ісландії — царство вічної зими, але насправді країна вирізняється доволі м’яким кліматом — не лише завдяки теплій течії Гольфстрим, а й через внутрішнє вулканічне тепло.
Виверження вулкана, розташованого в південній частині льодовика Ейяф’ятлайокутль приблизно в 200 км на схід від Рейк’явіку, призвело до утворення великої густої темно-сірої хмари попелу заввишки до 9,1 км і скасування в Європі між 15 і 21 квітня 2010 року понад десятків тисяч авіарейсів. Попіл від його виверження накрив більшу частину Європи, долетівши навіть до Москви.

Авіакомпанії втратили тоді близько 2,2 млрд доларів, 8,2 млн авіапасажирів не змогли вчасно прибути до місця призначення. Джерелом заборони на польоти стали дані комп’ютерного моделювання Центру дослідження вулканічної активності (VAAC) у Лондоні. Хоча через деякий час французькі та німецькі вчені заявили, що небезпечної концентрації вулканічного попелу в атмосфері над Європою не було...

Ісландський вулкан, що при висоті 1666 м має 4-кілометровий діаметр, вважався відносно спокійним і останній раз прокидався в 1823 році.
Дорогою до льодовика Ейяф’ятлайокутль добре видно найвідоміший вулкан Ісландії — Геклу заввишки 1500 м, який упродовж останніх 1150 років вивергався понад 20 разів. До речі, до початку активності Ейяф’ятлайокутля саме Гекла був джерелом «вулканічної паніки» в Ісландії — останнє виверження вулкана відбулося лише 10 років тому, 28 лютого 2000 року. Всього ж на території Ісландії знаходиться майже 20 вулканів, половина з яких принаймні одного разу виявляла свою активність за останні 200 років.

Пейзаж за вікном позашляховика змінюється щокілометра, щохвилини потрапляєш у новий природний антураж, сюрреалістичні, фантастичні колірні гами.

Шлях до Ейяф’ятлайокутля пролягає безкрайніми лавовими полями і пустелями, утвореними вулканічним попелом і перегорілими породами. Можна порівняти цю місцевість з іншою планетою, адже тут абсолютно відсутня рослинність. Своїм винятково чистим повітрям, незайманою природою, високими горами, масивними лавовими утвореннями, кратерами і могутніми річками місцевість справляє глибоке враження, коли втрачається відчуття простору і часу. Поблизу вулкана Ейяф’ятлайокутль тепер можна походити, крізь підошви взуття відчуваючи гарячу землю, яка дихає парою, сіркою і смолами.

В Ісландії немає жодної точки, де в розумінні звичайного туриста, який відпочиває в Туреччині або Єгипті, почуваєш себе в безпеці. Там скрізь небезпечно і тому особливо привабливо.

Це земля вулканів. Ти бачиш їхню активність, їздиш по вулканах, ходиш по вулканах, які вивергалися мільйони або усього декілька місяців тому або вивергнуться через декілька років, а може, годин або секунд...

Це земля гейзерів — особливого містичного дійства. З подивом спостерігаєш, як вода починає дихати, потім з надр виникає величезна куля смарагдового кольору. Ще мить, і фонтан гейзера заввишки декілька десятків метрів піднімається вгору. Тому, хто любить романтику у поєднанні з небезпекою та екстримом, раджу хоча б один раз побувати на планеті під назвою Ісландія.

З підніжжя вулкана Ейяф’ятлайокутль зичу читачам журналу відкривати в собі силу, про яку ви навіть не підозрювали, і набратися сміливості для підкорення ще однієї власної вершини. Адже найцікавіше в житті — це труднощі, які ми долаємо!

З найкращими побажаннями,
головний редактор, професор
Володимир ПАНЬКІВ