Международный эндокринологический журнал 7 (31) 2010

Згідно з Болонською декларацією, вища освіта має стати загальною, безперервною, з урахуванням індивідуальних особливостей тих, хто навчається, та умов їхнього навчального середовища. Дані принципи, безсумнівно, є пріоритетними і для післядипломної освіти лікарів.
Створення передумов для організації професійного безперервного навчання протягом всього життя (lifelong learning) – завдання, розв’язання якого має забезпечити постійне фахове вдосконалення та конкурентоспроможність лікарів України.

Останнім часом дуже швидко розвивається ендокринологія як наука та принципово змінюються уявлення про ендокринну систему, що визначає необхідність удосконалення знань фахівців-ендокринологів не менше одного разу на два роки.

Стосовно лікарів терапевтичного профілю, слід акцентувати увагу на важливості поглиблення та набуття нових знань, умінь та навичок щодо сучасних методів діагностики та лікування ендокринних захворювань, оскільки терапевти (як загальні, так і кардіологи, гастроентерологи, нефрологи) постійно мають справу з пацієнтами, які можуть бути віднесені до контингенту ендокринних хворих. Це насамперед хворі на цукровий діабет. Зараз це захворювання цілком обгрунтовано називають кардіальним, адже частота серцевої патології в цих хворих у декілька разів перевищує аналогічний показник у загальній популяції. З огляду на зростання захворюваності на артеріальну гіпертензію виникає необхідність диференціальної діагностики артеріальної гіпертензії, де ендокринна патологія посідає провідне місце. Перебіг хронічної патології органів шлунково-кишкового тракту також може бути пов’язаний з ендокринними порушеннями (розвиток цукрового діабету у хворих на хронічний панкреатит) і т.д.

Знання з ендокринології необхідні також невропатологам. Існує поняття нейроендокринної системи, згідно з яким неможливо розглядати ендокринну систему окремо від нервової. А патологія кожного ендокринного органа характеризується неврологічною симптоматикою. Прикладом можуть служити нейропатії у хворих на цукровий діабет, гіпотиреоз, тиреотоксикоз та гіперкортицизм. Тому виникає необхідність в зарахуванні до циклів тематичного удосконалення з ендокринології і невропатологів.

Наявна ще одна проблема – поглиблення знань з ендокринології в хірургічній практиці. У цьому є певна необхідність, оскільки вторинної спеціалізації з ендокринної хірургії не існує, а питань з цього приводу у хірургів багато. Це перш за все діабетичні мікро- і макроангіопатії нижніх кінцівок, синдром діабетичної стопи. Пацієнти з цими ускладненнями потребують диференційованого підходу до діагностики та лікування. Без відповідних знань хірургів це неможливо. З іншого боку, гіперфункція кожного ендокринного органа може бути пов’язана з пухлиною. Як особливості клінічного перебігу цих новоутворень, так і питання хірургічного лікування повинні знати хірурги загального профілю. До того ж останнім часом швидко розвивається топічна діагностика. У зв’язку з цим розглядаються так звані інциденталоми — випадково виявлені пухлини. Першим завданням для хірурга в такому випадку є вирішення питання: ця пухлина гормонопродукуюча чи ні? Для цього необхідні знання з ендокринології. Крім того, постійне зростання захворюваності на рак також обумовлює необхідність поглиблення знань з ендокринології. Так, у великій кількості випадків ракові пухлини є джерелом ектопічного виділення гормонів (наприклад, виділення адренокортикотропного гормону карциномою легенів). Ще одне завдання, яке повинен вирішувати загальний хірург у своїй повсякденній практиці, — це диференціальна діагностика «гострого живота». Практично кожний невідкладний стан в ендокринології супроводжується цим симптомом, що ще раз доводить необхідність поглиблення знань з ендокринології в хірургічній практиці.

Найбільш дієвим інструментом для досягнення високих цілей удосконалення післядипломної освіти є впровадження інформаційно-комунікаційних технологій, наслідком якого стала поява й масове практичне використання в усіх сферах і формах навчання нових інноваційних методологій, технологій, методів, систем й інструментів освітньої діяльності.

До числа найбільш популярних інноваційних підходів до освіти слід віднести дистанційне й ресурсно-орієнтоване навчання. Перше наголошує на здешевленні вартості освіти за рахунок скорочення витрат освітніх установ (за даними західних дослідників, собівартість дистанційного навчання становить 30–60 % від собівартості очного при порівнянних якісних показниках). Методологія ресурсно-орієнтованого навчання основний акцент робить на прищеплюванні навичок інформаційної культури й самостійного формування змістів і підстав знань, які можуть згодом використовуватися в ситуаціях навчання в майбутньому.

У зв’язку з цим кафедра ендокринології та дитячої ендокринології спрямовувала свої дії на відпрацьовування напрямків та підходів щодо поліпшення ендокринологічної служби в Україні, підвищення професійного рівня фахівців-ендокринологів та поширення знань лікарів лікувального профілю. Для здійснення цієї мети кафедрою передбачається розробка системи удосконалення знань із різних напрямків клінічної ендокринології, яка насамперед включає проведення монотематичних циклів удосконалення для лікарів різних спеціальностей, що адаптовані до різного ступеня підготовки фахівців.

Крім того, планується, що дана система забезпечить можливість самокорекції в міру вдосконалювання уявлень про патогенез окремих ендокринопатій, методів діагностики й терапії, зміни класифікації тощо. Мається на увазі використання принципів дистанційної освіти.

Отже, можна припустити, що найбільш прийнятною формою організації такого навчання є добре зарекомендована у світі технологія змішаного навчання (blended learning), у якій забезпечується оптимальне поєднання дистанційного і традиційного очного навчання.