Международный эндокринологический журнал 2(8) 2007

Конгрес Міжнародної діабетичної федерації (IDF), що відбувається раз на три роки, — головна подія у діабетології. Цього разу він уперше стартував у Африці, зібравши в Кейптауні понад 17 тисяч делегатів — вчених, спеціалістів, практичних лікарів і лідерів громадських об'єднань з багатьох країн світу. Конгрес був знаменний насамперед емоційно насиченою атмосферою, адже всі його учасники одностайно підтримали ініціативу IDF з прийняття резолюції ООН по цукровому діабету. І вже після цього форуму, 20 грудня 2006 року, 61-ша сесія Генеральної Асамблеї ООН затвердила резолюцію, яка закликає уряди всіх країн боротися з загрозою діабету, що нависла над людством. До речі, до цього часу лише три захворювання були удостоєні спеціальних резолюцій ООН (малярія, туберкульоз, СНІД). Отже, неінфекційне захворювання діабет за грізною динамікою росту прирівнюється міжнародною спільнотою до епідемій інфекційних. Нові дані, опубліковані в «Діабетичному атласі», що був надрукований спеціально до конгресу, засвідчують: це захворювання охопило на сьогодні по всьому світу 246 мільйонів людей (ще 5 років тому їх було 170 мільйонів!), при цьому близько 46 % з них — у віковій групі 46–59 років. Слід зазначити, що навіть найпесимістичніші прогнози в минулому щодо росту захворюваності на діабет у наш час усе-таки менші від реальних цифр. Експерти вважають: якщо сьогодні не вжити жодних заходів, то через 20 років загальна цифра поширеності цукрового діабету на Землі може злетіти до 380 мільйонів людей! За словами, наприклад, колишнього президента IDF, професора П'єра Лефебвра, всього 20 років тому на діабет хворіло близько 30 мільйонів людей; тепер ми спостерігаємо сумну картину: цукровий діабет, здебільшого 2-го типу, стрімко перетворюється на епідемію ХХI століття. Він вражає вже 5,9 % усього дорослого населення земної кулі, причому 80 % контингенту хворих припадає на країни, що розвиваються. Неможливо не погодитися з щойно обраним президентом IDF, професором Мартином Силінком, який порівняв всесвітній наступ цукрового діабету з бомбою сповільненої дії.

Світова діабетологія дійсно протягом останнього часу зробила крок далеко вперед. Ми також можемо вести мову про те, що майже одночасно з реєстрацією нових препаратів за кордоном (можливо, з запізненням на півроку-рік) відбувається, після проведених випробувань, реєстрація тих же препаратів у нашій країні. Тому наші лікарі мають у своєму арсеналі всі найсучасніші цукрознижуючі препарати світових фірм-виробників, що здатні забезпечити досягнення компенсації вуглеводного обміну.

За підрахунками спеціалістів, потреба пацієнтів з другим типом діабету в інсулінотерапії через 10 років від дебюту захворювання становить майже 60 %. Однак у світі проблеми ті ж самі, що й у нас: багато хворих негативно ставляться до ін'єкцій, відчувають страхи і сумніви; у лікарів свої труднощі в цій справі, зокрема з навчанням пацієнтів. Унаслідок цього в розвинутих країнах інсулін отримують приблизно 30–40 % людей, які його потребують. В Україні поки що близько 8 % хворих на цукровий діабет 2-го типу отримують інсулінотерапію (монотерапію і комбіноване лікування). Але це вже краще, оскільки лише 3 роки тому їх було всього 4 %. Тільки за 2006 р. число хворих, які потребують інсулінотерапії, зросло на 9 %.

Оскільки в усьому світі і в нашій країні домінує саме другий тип цукрового діабету (це майже 93 % від усіх хворих на діабет), крім того, відомі всі фактори ризику його розвитку, основним завданням стає, безумовно, профілактика цього захворювання. Слід інформувати населення, використовувати засоби масової інформації, здійснювати раннє виявлення цукрового діабету шляхом скринінгу та диспансеризацію населення (до речі, у Російській Федерації відновлюється загальна диспансеризація всього населення). Надзвичайно важливе значення має проведення Днів діабету (відзначу ефективність проведення таких акцій в Запоріжжі, Вінниці, Рівному, Херсоні, Луганську та інших містах України). Сьогодні ми повинні приділити серйозну увагу запобіганню розвитку і прогресуванню хронічних ускладнень цукрового діабету. Така стратегія забезпечить кращу якість життя для хворих людей, що особливо підкреслюється в прийнятій резолюції ООН.

На нещодавній науково-практичній конференції в Харкові, яка підвела підсумки діяльності ендокринологічної служби в 2006 р., було відзначено поступовий процес її розвитку в Україні. На сьогодні підготовлена й обговорена спеціалістами концепція Комплексної програми «Цукровий діабет» на 2008–2012 роки, готується її подання до Кабінету Міністрів України. Одна з її головних ідей — наблизити високотехнологічну спеціалізовану допомогу до населення в усіх регіонах країни. Слід подумати про забезпечення регіонів найновішою медичною технікою, наприклад, системами постійного моніторування глюкози в крові, додатковими діалізними апаратами (конкретно для хворих на цукровий діабет), витратними матеріалами для визначення глікозильованого гемоглобіну, мікроальбумінурії та ін. Ще раз зазначу, що слід розвивати профілактичний напрямок нашої роботи по всіх фронтах.

З повагою,
головний редактор «Міжнародного ендокринологічного журналу»
професор Володимир Іванович Паньків