Журнал «Травма» Том 10, №4, 2009

З початку XX століття особливого значення набуває проблема травматизму, яка обумовлена розвитком технічного прогресу. Травматизм посів III-IV місце у структурі причин смерті населення як розвинених країн, так і країн, що розвиваються. На кожен випадок смерті від травм припадає близько 30 госпіталізацій і 300 звернень для отримання амбулаторного лікування [1]. Важливою проблемою для громадського здоров’я стає дорожньо-транспортний травматизм, який складає до 36% серед всіх видів травм і займає перше місце серед причин смертності від механічних пошкоджень, а також є однією з основних причин отримання інвалідності людей працездатного віку.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), у світі щорічно в дорожніх аваріях гине до 1,2 млн. осіб та 50 млн. отримують травми, з них близько 160000 дітей гине і 1,5 млн. отримують поранення чи пошкодження. Серед дорослого населення у віці 15-44 років дорожньо-транспортна пригода є основною причиною смерті чоловіків та п’ятою серед причин смерті у жінок. Щорічно економічний збиток від дорожньо-транспортного травматизму в світі дорівнює 64-100 млрд. дол. США [ 3]. За даними літератури, до 2020 року дорожньо-транспортний травматизм займатиме третє місце серед причин, які впливають на негативний стан здоров’я людей, поступаючись тільки серцево-судинним захворюванням та важким депресіям [2]. В Україні кожного року в дорожньо-транспортних пригодах гине до 8 тис. осіб і 40-42 тисячі осіб отримують травми різного ступеня тяжкості. Збитки від ДТП в Україні складають 1-4% ВВП (більше 9 млрд. грн.) [4].

Наші дослідження дорожньо-транспортних пригод в м. Києві за останні 4 роки (2005-2008 рр.) показали, що дорожньо-транспортний травматизм (ДТТ) у порівнянні з іншими видами травм має в 7 разів вищий показник інвалідізації, ніж при інших травмах, і в 12 разів перевищує показник летальності.

 Аналіз стану надання медичної допомоги постраждалим в ДТП на догоспітальному етапі медичним персоналом швидкої допомоги виявив характерні недоліки, які умовно можно об’єднати в три групи: прибуття бригади швидкої медичної допомоги до міста події з запізненням – 31,4%; затримка з госпіталізацією постраждалих, особливо при множинних та комбінованих травмах – 17,4%; порушення правил транспортування постраждалих – 2,1%. Ці фактори можуть негативно вплинути на результати лікування та реабілітації постраждалих і стати однією з основних причин їх загибелі. Летальність при ДТП у всі роки спостереження залишається достатньо високою і дорівнює 6,0-7,1%. Показники загибелі постраждалих внаслідок ДТП наведені в табл. 1.

За даними літератури, близько 50% постраждалих гине від травм та пошкоджень в перші 5-7 хвилин транспортних пригод і 20-23% – під час евакуації важко травмованих до лікарні або протягом першої доби після травми [5].

Загибель постраждалих внаслідок дорожньо-транспортних пригод відбувається або на місці події, або під час транспортування в машині швидкої допомоги, або в стаціонарі (табл.2).

Як видно з таблиці 2, значна частина (близько 60%) постраждалих в ДТП гине на місці події і під час транспортування в машині швидкої допомоги. Причинами цього є: важкість травм, не сумісних з життям; несвоєчасність надання допомоги та недостатня її якість.

За даними літератури, результат подальшого лікування і реабілітації постраждалих в дорожньо-транспортних пригодах залежить не тільки від медичної допомоги, а важливим фактором впливу на результати наступного лікування є термін початку надання першої допомоги, яка повинна надаватись або учасниками події, або її свідками. Мова йде про спасіння життя постраждалого в ДТП і тому не стільки важливо, хто розпочне таку допомогу – учасники події, співробітники ДАІ або свідки, – головне, щоб ця допомога розпочалась якомога раніше, ще до прибуття швидкої медичної допомоги. Гончаров С.Ф. та співав. вказують, що при початку надання допомоги постраждалим в перші 9 хвилин після події виживання їх становить 90% [3]. Наш досвід свідчить, що така допомога надається тільки в окремих випадках. А в більшості випадків постраждалі чекають на прибуття швидкої медичної допомоги до 20 хвилин і більше. Це пов’язано, насамперед, з неспроможністю надавати першу допомогу як учасниками дорожнього руху та співробітниками ДАІ, так і свідками ДТП. А бригади швидкої медичної допомоги в умовах міста-мегаполіса, яким є м. Київ, мають значні труднощі із своєчасним прибуттям до місця події, що обумовлено і значною кількістю автомобілів в місті, і застарілою формою організації руху на магістралях і вулицях міста, і низькою культурою водіїв, особливо приватного автотранспорту.

У м.Києві за ініціативи Головного управління охорони здоров’я та медичного забезпечення в останньому році були проведені заходи щодо оптимізації процесу екстреної медичної допомоги постраждалим в ДТП на догоспітальному етапі (табл. 3).

Як видно з даних, наведених в таблиці 3, за останні роки організаційними заходами вдалося зменшити і час прибуття бригад швидкої медичної допомоги до місця події, і термін надання медичної допомоги на місці події та евакуації постраждалого до стаціонару. Але ці терміни ще не відповідають тим потребам, які могли б значно вплинути на результати лікування. А це обумовлює необхідність якнайшвидше розпочинати першу допомогу. Але якщо перша допомога надана невірно або затримується по часу, то значно погіршується ефективність наступних етапів надання медичної допомоги. При своєчасній доставці постраждалого до лікувального закладу, який не пристосований для лікування такого контингенту хворих і не має сучасної бази і відповідного забезпечення, результати лікування можуть бути незадовільними. При цьому значно зростає вартість лікування, погіршується соціальний прогноз [6]. Все вище вказане може свідчити про негайну потребу реформування як організації системи надання допомоги постраждалим в дорожньо-транспортних пригодах, так і взагалі організації безпеки дорожнього руху.