Журнал «Травма» Том 12, №2, 2011

Згідно з інформацією, отриманою від головних позаштатних ортопедів-травматологів МОЗ облдержадміністрації 9 областей України [1], при лікуванні переломів довгих кісток нижньої кінцівки було виконано 26 777 оперативних утручань. Діафізарні переломи становлять 48 % від усіх переломів довгих кісток нижньої кінцівки. У 2008 році при лікуванні діафізарних переломів кісток нижньої кінцівки було зроблено 14 585 операцій. Кількість операцій при переломах, виконаних у 2008 році, за локалізацією переломів подано у табл. 1, 4. Як видно з даних цих таблиць, оперативних утручань було проведено при відкритих діафізарних переломах 2680, або 18,37 %, при закритих діафізарних переломах — 11 905 операцій, або 81,63 % від усієї кількості оперативних утручань при лікуванні діафізарних переломів. За локалізацією, згідно з даними обласних головних фахівців, за рік було виконано операцій для лікування переломів:

— стегнової кістки при діафізарних переломах — 3385, з яких при відкритих — 709, при закритих — 2676;

— кісток гомілки при діафізарних переломах — 10 846 операцій, серед яких при відкритих — 1983, при закритих — 8863.

Ці дані свідчать, що найбільша кількість оперативних утручань була виявлена при лікуванні переломів гомілки, в тому числі діафізарних переломів — 10 846, що становить 40,50 % від загальної кількості операцій при діафізарних переломах довгих кісток нижньої кінцівки. Слід відзначити, що більш висока оперативна активність при лікуванні діафізарних переломів була в областях з великим показником загального травматизму та значними хірургічними можливостями (наявність великих клінічних баз НДІ, обласних лікарень, профільних кафедр, вузів тощо).

Для аналізу структури оперативних втручань при діафізарних переломах були використані дані, наведені в анкетах головних ортопедів-травматологів 9 областей України [1–4], а також дані анонімного анкетування лікарів-травматологів 9 областей України (856 анкет).

В результаті аналізу було виявлено таке.

Розподіл методів остеосинтезу, які застосовувались при лікуванні діафізарних переломів кісток нижніх кінцівок (згідно з даними обласних головних спеціалістів), наведено у табл. 1, 4. Як видно з даних табл. 1, при діафізарних переломах стегнової кістки переважають оперативні втручання при закритих переломах, які становлять 79,05 % проти 20,95 % при відкритих переломах. Аналогічні результати спостерігаються при діафізарних переломах кісток гомілки: операції при закритих переломах становлять 81,71 % і при відкритих 18,29 % від загальної кількості операцій на діафізі кісток гомілки. У цілому при діафізарних переломах кісток нижньої кінцівки, як ми відмічали, також переважають оперативні втручання при лікуванні закритих діафізарних переломів.

Як видно з даних табл. 1, при оперативному лікуванні відкритих діафізарних переломів стегнової кістки найчастіше були застосовані стержневі та шпицеві апарати зовнішньої фіксації і зовсім не застосовували такі методи остеосинтезу, як інтрамедулярні блокуючі стержні, накісткові пластини з мінімальним контактом, фіксація дротяним серкляжем.

 При лікуванні закритих діафізарних переломів стегнової кістки для остеосинтезу найчастіше була застосована фіксація накістковими пластинами (54,33 % усіх операцій) і зовсім мало використовували інтрамедулярні блокуючи стержні — в 1,72 %. Накісткові пластини з мінімальним контактом застосовували у 4 % випадків. Використання всіх запропонованих методів остеосинтезу при діафізарних переломах стегнової кістки відображено в табл. 2.

Залежно від характеру отриманих пошкоджень — відкритий чи закритий перелом — застосовані різні методики оперативного лікування (табл. 2). Якщо при відкритих діафізарних переломах превалюють такі методики остеосинтезу, як накладання стержневих і шпицевих апаратів зовнішньої фіксації, то при оперативному лікуванні закритих діафізарних переломів стегнової кістки найчастіше застосовують накісткові пластини та інтрамедулярні стержні без блокування. У той же час при лікуванні як відкритих, так і закритих діафізарних переломів або зовсім, або майже не використовують для остеосинтезу інтрамедулярні блокуючі стержні, а також пластини з мінімальним контактом, дротяний серкляж.

При аналізі показників застосування методик остеосинтезу при закритих переломах стегнової кістки не визначено вірогідної різниці між показниками І (кісткові пластини) та ІІ (інтрамедулярні стержні) місць у структурі методів остеосинтезу (р > 0,05). У той же час різниця між І і ІІІ (стержневі апарати зовнішньої фіксації) місцями є цілком вірогідною (р < 0,01) [5, 6].

Результати аналізу інформації, отриманої з анонімного анкетування 856 лікарів-ортопедів з 9 областей України, та порівняння цих даних із показниками, наданими обласними головними спеціалістами, показали, що розподіл методів остеосинтезу як за офіційними даними (обласні головні фахівці), так і за анонімним анкетуванням є досить близьким стосовно лікування діафізарних переломів стегнової кістки (табл. 3).

Як видно з табл. 3, пріоритетне місце, за даними анонімних анкет опитування ортопедів-травматологів, у структурі методів остеосинтезу при лікуванні закритих діафізарних переломів стегнової кістки займає фіксація накістковими пластинами, ІІ місце, згідно з даними анкет, посідає фіксація стержневими апаратами зовнішньої фіксації. Далі йдуть інтрамедулярні стержні — ІІІ місце. Застосування інтрамедулярного блокуючого стержня, згідно з отриманими даними, займає V місце, а накісткових пластин з мінімальним контактом — VІ місце.

Загалом у 2008 році при лікуванні діафізарних переломів стегнової кістки ЧКО шпицевим АЗФ використовували у 8,33 % випадків, ЧКО стержневим АЗФ — у 16,96 %, малоінвазивний остеосинтез (МОС) інтрамедулярним стержнем — у 20,41 %, МОС інтрамедулярним блокуючим стержнем — в 1,36 %, МОС накістковою пластиною — у 45,55 %, МОС накістковою пластиною з мінімальним контактом — у 3,16 %, МОС гвинтами — у 4,08 %, МОС серкляжем — у 0,15 %.

При оперативному лікуванні відкритих діафізарних переломів кісток гомілки у 81 % випадків перевагу віддавали черезкістковому остеосинтезу апаратами зовнішньої фіксації, причому у 59,92 % випадків застосовували шпицеві, а в 21,08 % — стержньові конструкції апаратів. У 10,68 % випадків використовували пластини з мінімальним контактом. У поодиноких випадках використовувалися інтрамедулярні блокуючі стержні (1,73 %), накісткові пластини (3,95 %) та інтрамедулярні стержні (0,07 %) (табл. 4).

Вибір конструкцій при лікуванні відкритих діафізарних переломів великогомілкової кістки мав свої особливості в різних регіонах України. Так, у Севастополі (60,00 %), Житомирській (64,75 %) області перевагу віддавали АЗФ на основі стержневих конструкцій, тоді як у Кіровоградській (88,64 %), Донецькій (70,99 %), Одеській (59,79 %), Луганській (57,89 %) областях — шпицевим конструкціям АЗФ. Особливу увагу привертає ситуація в Донецькій області, у якій при лікуванні відкритих діафізарних переломів великогомілкової кістки широко використовували LCP пластини (25,97 %). Накісткові DCP пластини найбільше використовували у Рівненській області (15,29 %).

При оперативному лікуванні закритих діафізарних переломів кісток гомілки у середньому по Україні у 33,86 % випадків перевагу віддавали ЧКО шпицевими апаратами зовнішньої фіксації і у 32,58 % МОС накістковою пластиною. Накісткові пластини з мінімальним контактом при оперативному лікуванні закритих діафізарних переломів кісток гомілки використовували у 16,17 % випадків, ЧКО стержневими апаратами зовнішньої фіксації застосовували в 4,89 % випадків, остеосинтез блокуючим інтрамедулярним стержнем — у 2,71 % випадків (табл. 4).

Загалом у 2008 році при лікуванні діафізарних переломів великогомілкової кістки ЧКО шпицевим АЗФ застосовували у 38,62 % випадків, ЧКО стержневим АЗФ — у 7,85 %, МОС інтрамедулярним стержнем — в 1,45 %, МОС інтрамедулярним блокуючим стержнем — у 2,54 %, МОС накістковою пластиною — у 27,34 %, МОС накістковою пластиною з мінімальним контактом — у 15,17 %, МОС гвинтами — у 6,49 %, МОС серкляжем — у 0,54 %.

По регіонах України при виборі оперативного лікування закритих діафізарних переломів кісток гомілки у Донецькій області (56,90 %) переважали методи ЧКО шпицевими конструкціями АЗФ. В Одеській (56,84 %), Кіровоградській (55,56 %), Житомирській (55,28 %), Рівненській (46,89 %) та Луганській (41,91 %) областях перевагу віддавали МОС накістковою пластиною. В Севастополі, Донецькій області широко використовували МОС накістковою пластиною з мінімальним контактом, а саме у 58,82 та у 39,54 % випадків відповідно. Методику інтрамедулярного блокуючого остеосинтезу найбільше використовували у Севастополі (12,94 %), а також в Одеській області (7,89 %). Аналогічні дані були отримані при обробці анкет, отриманих при анонімному опитуванні лікарів-травматологів ортопедів державних медичних закладів.

Отже, аналіз структури оперативних утручань при відкритих та закритих діафізарних переломах кісток гомілки показав, що на сьогодні переважають методи ЧКО шпицевими АЗФ (у 38,62 %) та МОС накістковими пластинами (27,34 %). Спостерігається збільшення операцій з використанням накісткових пластин із мінімальним контактом (15,17 %) (табл. 4).

Недостатньо широко застосовується така прогресивна сучасна методика оперативного лікування діафізарних переломів кісток нижніх кінцівок, як остеосинтез блокуючим інтрамедулярним стержнем (2,54 %).

Висновки

1. У структурі оперативних утручань при відкритих діафізарних переломах стегнової кістки і кісток гомілки переважають методи черезкісткового остеосинтезу апаратами зовнішньої фіксації (відповідно 74,75 і 81,0 % випадків).

2. При оперативному лікуванні закритих діафізарних переломів стегнової кістки в Україні перевага віддається металоостеосинтезу накістковою пластиною (54,33 %), інтрамедулярному остеосинтезу без блокування (22,68 %), при оперативному лікуванні закритих діафізарних переломів кісток гомілки найчастіше застосовується черезкістковий остеосинтез шпицевими апаратами зовнішньої фіксації (33,86 %), а також металоостеосинтез накістковою пластинкою (32,58 %).

3. Методом вибору при лікуванні відкритих і закритих діафізарних переломів кісток гомілки було застосування позавогнищевого остеосинтезу апаратами зовнішньої фіксації, накісткових пластин.

4. Недостатньо широко при лікуванні діафізарних переломів стегнової кістки та кісток гомілки використовувалися такі прогресивні сучасні методики оперативного лікування, як остеосинтез блокуючим інтрамедулярним стержнем (відповідно в 1,36 та 2,54 %) та накістковою пластиною з мінімальним контактом (3,16 та 15,17 %).

5. Підхід до вибору методів остеосинтезу при лікуванні закритих діафізарних переломів кісток нижньої кінцівки був різний в окремих областях України, що, імовірно, пов’язане з недостатніми матеріально-технічними можливостями, а також з відсутністю загальнодержавних стандартів лікування.