Журнал «Травма» Том 12, №2, 2011

Вступ

Шийний відділ хребта є верхнім і найбільш мобільним відділом хребтового стовбура — така рухомість дає можливість виконувати різноманітні рухи шиєю, а також повороти і нахили голови.

В анатомічній структурі шийного відділу хребта є й рудименти поперечних відростків, у них є отвори, у яких проходять хребтові артерії. Ці кровоносні судини беруть участь у кровопостачанні стовбура мозку, мозочка, а також потиличних часток великих півкуль [1, 3, 7, 10]. При травмах шийного відділу хребта, іноді й без переломів тіл хребця або дужок, утворюється сегментарна нестабільність, клінічними проявами якої є біль, запаморочення, миготіння «мушок» перед очима, іноді відмічається хитання, порушення ходи [2, 4–6].

Метою нашої роботи є обґрунтування хірургічного підходу до лікування посттравматичної нестабільності в шийному відділі хребта.

Матеріали та методи

Було проведено обстеження і лікування 73 пацієнтів із болями в шийному відділі хребта після травми. З них 38 жінок і 34 чоловіків віком від 19 до 70 років, більшість травм припадає на вік 33–65 років, тобто працездатний період життя, причому пік захворювання припадає на 40–42 роки [12, 13]. Хворі були нами розподілені на 2 групи за характером захворювання: перша група — хворі, у яких в анамнезі були травми 10 і більше років тому (56 осіб), а інша група — хворі, у яких був наявний анамнез травми, але лікування ці пацієнти не отримували, тобто за допомогою не зверталися (17 хворих).

Нами проводилися клініко-інструментальні дослідження, рентгенологічне дослідження, комп’ютерна томографія (КТГ), магнітно-резонансна томографія (МРТ). Дуже детально нами був зібраний анамнез захворювання [9, 10].

Результати та їх обговорення

За часом травми пацієнти були поділені на 2 групи. Перша група — із давністю травми 10 і більше років (56 хворих), а друга група — ті, які мали травму, але за допомогою не зверталися (17 хворих).

Перша група хворих (56), які в анамнезі мали травму й отримали лікування, нами були розподілені на 3 підгрупи, усі пацієнти мали болі в шийному відділі хребта.

У першій підгрупі (13 пацієнтів) були скарги на різкі болі в шийному відділі хребта. Особливо хворі відмічали різкі простріли, які характеризувалися іррадіацією в руку (близько 9 %), у лівій руці біль різко посилювався при рухах голови, хворі відмічали, що 7–8 років тому такі болі вже мали місце, але інтенсивність їх не була такою сильною і після прийняття ліків болі зникли, у даний період болі не зникають.

При огляді таких пацієнтів нами було виявлено: голова і плечовий пояс мали неприродне положення через біль, м’язи шийно-грудного відділу хребта напружені і мали ніби «кам’яну цільність», різко обмежені рухи в шийному відділі хребта, тривалість цих болів почастішала у цієї групи хворих, вони вже тривали до 3–4 тижнів, тому хворі були виснажені та роздратовані.

Тільки в 3 хворих були наявні рентгенограми, але вони були неінформативними. При детальному повторному обстеженні всім хворим були зроблені функціональні рентгенограми: згинання і розгинання, також усім хворим було проведено КТГ, спіральну КТГ (8 хворим), МРТ (5 хворим).

На рис. 1 наводимо приклад пацієнта.

Друга підгрупа пацієнтів — 27 хворих, у яких була в анамнезі травма, надалі різкий біль у шийному відділі хребта, що іррадіював в обидві кінцівки і мав характер корінцевих болів із посиленням у проекції остистих відростків.

У неврологічному статусі були порушення чутливості в сегменті С5–С6, м’язова слабкість, хворі відмічали, що такий стан в них з’явився приблизно через один-два роки після лікування, вони лікувалися в неврологічному відділенні і відчували незначне покращення. Такі хворі потрапляли до нас на лікування, і ми проводили хворим функціональні рентгенограми й спіральну КТГ, де було виявлено нестабільність на рівні С5–С6.

Третя група хворих (16) — із болями в шийному відділі хребта з застарілими травмами і стенозом шийного каналу.

У більшості випадків такі пацієнти мали неврологічну симптоматику, больовий синдром, оніміння кінцівок, слабкість, особливо у верхніх кінцівках, у 9 хворих були порушення функції органів малого тазу.

В ортопедичному статусі відмічається слабкість у кінцівках за шкалою до 3 балів у 13 хворих, у 3 хворих біль був до 2 балів — ці хворі ходили за допомогою милиць, слабкість рук була в 4 пацієнтів, хворі відмічали погіршення, особливо в ранній період, коли вставали, а також коли мали навантаження, 4 хворих відмічали слабкість у нижніх і верхніх кінцівках [8, 14].

Нами було проведено детальне обстеження, як рентгенологічне, так і КТГ, також МРТ, де було виявлено стеноз шийного каналу за рахунок остеофітів на рівні С5–С6 і протрузію диску на рівні С5–С6, склероз покривних пластин і нестабільність сегмента на рівні С5–С6, виділилися неврологічні симптоми, зниження рефлексів із руки, гіпостезія в зонах іннервації С5–С6.

У групи хворих (17), які протягом життя мали травму шиї, але за медичною допомогою не зверталися, не було виявлено клінічної симптоматики на час травми в 3 пацієнтів, у яких після проведеного консервативного лікування стан не покращився, а в 14 пацієнтів стан покращився і показань до хірургічного втручання не було. З цієї групи 3 хворим було проведено хірургічне втручання. Хочемо відмітити, що всім хворих, яким було проведено хірургічне втручання, нами був проведений передній доступ до грижі під контролем ЕОП. Здійснено вихід на нестабільність, проведено резекцію диска та покривних пластинок і вставлено кейдж того розміру, що нам було потрібно. Кейдж ми заповнювали кістковою стружкою, яку перемішували з гідроксилапатитною керамікою, а вздовж і зовні кейдж заповнювали гідрокситапатитною керамікою у вигляді півкуль. На нашу думку, таке заповнення кейджа дає добрий результат за рахунок виступів кейджа, які входять в губчасту частину тіла, а всередині кейджа кістка перемішана з гідроксилапатитною керамікою, що дає добрий результат у плані регенерації кістки.

При хірургічному втручанні, де було виявлено стеноз шийного каналу, нами був зроблений доступ той же, що і в попередніх хворих, але, крім видалення тіл хребцевого диска, нами було частково виконано резекцію тіла сегмента компресії хребців, вставлено кейдж і виконано його заповнення, яке не відрізнялося нічим від того, що виконано іншим пацієнтам.

У післяопераційному періоді хворі нами були підняті на другий день після хірургічного втручання. Добрі результати були відмічені у більшості хворих. У 5 пацієнтів відмічалися болі в шийному відділі хребта з іррадіацією в верхню кінцівку, але після проведення лікування стан покращився. Тільки в 2 хворих, які мали довгий анамнез захворювання і стеноз шийного каналу, були покращення, але порушення сечовиділення залишилося, хоча з часом у цих хворих появилися позиви до сечовиділення.

Висновки

Відмічаємо, що чим раніше буде виявлено нестабільність шийного відділу хребта, тим швидше настане ефект від лікування. На нашу думку тільки ретельно зібраний анамнез хворого дозволяє детально оглянути хворого, а неврологічний анамнез дає можливість чітко дообстежити хворого за допомогою комп’ютерної томографії й МРТ. Хірургічне втручання спрямоване на резекцію диска та стабілізацію нестабільного сегмента, бо без стабілізації переднього корпородезу стан хворих погіршиться. Передня стабілізація, на нашу думку, має вести до стабілізації і швидкої консолідації сегментів. При стенозі шийного каналу має бути чітко зроблена декомпресія і ревізія шийного каналу, і тільки після цього виконується корпородез.