Журнал «Здоровье ребенка» 3 (30) 2011

За даними ВООЗ, майже половина населення економічно розвинених країн має надмірну вагу. У всьому світі в даний час зареєстровано понад 250 млн хворих на ожиріння, що становить близько 7 % дорослого населення планети [5]. За прогнозами епідеміологів, до 2025 року від ожиріння страждатимуть 40 % чоловіків та 50 % жінок, оскільки чисельність людей з ожирінням прогресивно збільшується кожні 10 років приблизно на 10 % [8, 9].

Основною причиною ожиріння є різке зниження середньодобових енерговитрат (у 1,5–2 рази і більше) в основної маси населення як у сфері суспільного виробництва, так і у сфері домашнього господарства й побуту. Проблема гіподинамії не обминула і дітей. Уроки фізкультури та ручної праці не компенсують відсутність фізичного навантаження і рухливих ігор, тривале сидіння за партою, телевізором і комп’ютером. У той же час енергетична цінність (калорійність) добового раціону сучасної людини залишається тією самою, а частіше підвищена [3]. Досить часто при недостатності позитивних емоцій людина може використовувати їжу як компенсаторний спосіб нормалізації емоційного стану. При цьому переїдання стає джерелом позитивних емоцій, варіантом адаптації за несприятливих соціальних умов або психічного неблагополуччя [4].

У зв’язку з цим у даний час є гостра необхідність як в ефективній профілактиці, так і в якісній медичній допомозі людям, які страждають від ожиріння.

Поза сумнівом, лікуванням першої лінії є збалансоване раціональне харчування, активізація фізичної діяльності в поєднанні зі зміною способу життя. У той же час при лікуванні ожиріння в дітей виникають певні труднощі. Дитяче ожиріння є серйозною соціально-психологічною проблемою, обумовленою низькою мотивацією до зниження і тривалої стабілізації маси тіла у дитини і її батьків. Індивідуальні програми корекції маси тіла, що рекомендуються, для дітей повинні передбачати готовність і згоду пацієнта і сім’ї на зміну стереотипу життя і харчування. Відсутність індивідуальної та сімейної мотивації при безуспішній спробі проведення такої програми приводить до порушень психоемоційної сфери дитини, перешкоджає досягненню нею оптимальної маси тіла в майбутньому [2].

З погляду Американської асоціації з вивчення проблеми дитячого ожиріння, лікувальна програма, що поєднує дієтичні заходи з фізичними навантаженнями, ефективна тільки у 50 % хворих на ожиріння дітей, решта пацієнтів, особливо з морбідною формою, не відповідає на немедикаментозне лікування [7]. За оцінкою інших експертів, не більше 4–5 % дітей з ожирінням можуть досягти істотного зниження маси тіла без додаткової медикаментозної підтримки [6, 10–12].

Харчовий стрес і дієтичну депресію, що приводять до відмови від лікування, можна подолати, якщо до комплексу терапевтичних заходів, окрім дієтотерапії і збільшення фізичного навантаження, включити медикаментозні засоби, що насамперед знижують відчуття голоду та підсилюють відчуття насичення. Фармакотерапія зазвичай сприяє інтенсивному зниженню маси тіла (на 8–10 % і більше), допомагає утримати досягнутий результат і запобігає рецидиву.

Існує велика кількість і різноманітність таких засобів, проте більшість із них у педіатричній практиці не прийнятні або застосовуються тільки у випадку, якщо виникають ускладнення (порушення толерантності до глюкози; вторинний гіпоталамічний синдром, що супроводжується артеріальною гіпертензією, тощо). Слід зазначити, що анорексигенні засоби центральної дії в педіатричній практиці практично не застосовуються, що зумовлено в першу чергу їх побічною дією, і внаслідок цього фармакотерапевтичний арсенал дитячого ендокринолога вкрай малий. Тому останніми роками були проведені й продовжують проводитися дослідження ефективності й безпеки застосування фармакопрепаратів при ожирінні в дитячому віці [1]. Слід підкреслити, що особливо важливою вимогою при використанні лікарського засобу при лікуванні ожиріння у дітей і підлітків є стійке клінічно значуще зменшення маси тіла та відсутність побічних ефектів.

На сучасному етапі таким засобом, який відповідає наведеним характеристикам, є гомеопатичний препарат Цефамадар німецької фармацевтичної компанії Cefak, діючою речовиною якого є сушена кора кореня мадару (Calotropis gigantea) у четвертинному децимолярному розведенні (D4), проведений відповідно до встановлених норм Німецької гомеопатичної фармакопеї. Цефамадар впливає на центри голоду й насичення, розташовані у проміжному мозку, і обумовлює зниження апетиту. З огляду на велике розведення препарату, властиве гомеопатичним засобам, він має достатній профіль безпеки і не викликає звикання.

Мета дослідження — оцінити ефективність препарату Цефамадар у терапії ожиріння у дітей.

Матеріали і методи дослідження

Під нашим спостереженням знаходилося 20 дітей віком від 5 до 16 років (9 дівчаток і 11 хлопчиків, середній вік 10,5 ± 1,3 року), які становили основну групу спостереження. До групи порівняння увійшли 20 пацієнтів (12 дівчаток і 8 хлопчиків, середній вік 10,8 ± 1,5 року). Всім пацієнтам проводилися клінічні обстеження й антропометричні вимірювання. Для діагностики ожиріння і визначення його ступеня застосовується індекс маси тіла (ІМТ), що розраховують як відношення маси тіла в кілограмах до квадрата росту в метрах. При цьому бралися до уваги специфічні статеві й вікові зміни у дітей і підлітків згідно з рекомендаціями робочої групи з питань ожиріння серед дітей і підлітків. 85-й і 95-й перцентилі, що обумовлені специфічними віковими і статевими характеристиками, використовувалися як критичний показник при визначенні ризику надмірної ваги і, відповідно, ожиріння.

Індекс маси тіла в основній групі в 11 хворих становив від 30,0 до 38,3 кг/м2, у 9 — ІМТ знаходився в межах від 27,6 до 29,9 кг/м2 і був у середньому 32,7 ± ± 1,4 кг/м2. У групі порівняння середні значення ІМТ становили 31,9 ± 1,5 кг/м2. При індивідуальному аналізі було встановлено, що у 12 дітей цієї групи ІМТ визначався від 30,0 до 35,7 кг/м2, а у 8 пацієнтів — від 25,9 до 29,7 кг/м2.

Обтяжений сімейний анамнез щодо ожиріння мали 62,5 % дітей основної групи та 67,2 % пацієнтів групи порівняння. Неконтрольований режим харчування був притаманний більшості хворих як основної групи, так і групи порівняння (69,0 та 67,5 % відповідно).

У пацієнтів обох груп було оцінено стан здоров’я за даними клінічних показників, інструментальних і лабораторних досліджень. Аналіз об’єктивних досліджень показав, що до початку лікування у всіх пацієнтів значущих порушень з боку внутрішніх органів не було виявлено. Проте 56 % хворих основної групи та 53 % пацієнтів групи порівняння скаржилися на загальну слабкість, пітливість, підвищену втому та задишку при фізичному навантаженні.

Всі пацієнти основної групи отримували протягом 3 місяців Цефамадар у вікових дозуваннях за 15 хвилин до прийому їжі (дітям у віці старше 12 років призначали по 1 табл. 3 рази на добу; від 6 до 12 років — по 1 табл. 2 рази на добу і у віці 3–6 років — по 1 табл. 1 раз на добу). Калораж їх раціону харчування був зменшений на 10–15 % порівняно з початковим за рахунок рафінованих вуглеводів (цукор, солодкі напої, варення, кондитерські вироби) і тваринних жирів (вершкове масло, сало, жирні сорти м’яса  тощо).

Пацієнти групи порівняння знаходилася на аналогічному раціоні харчування зі зниженням добового калоражу на 10–15 %, але не отримували Цефамадар.

Результати дослідження  і їх обговорення

У результаті проведеного дослідження було встановлено, що застосування гомеопатичного препарату Цефамадар в 3 рази підвищило ефективність лікування порівняно з групою пацієнтів, які застосовували лише дієту. У ході проведеного лікування зниження маси тіла було відмічене у 93,4 % пацієнтів основної групи і 85 % дітей групи порівняння. У середньому ІМТ в основній групі знизився до 28,6 ± 2,1 кг/м2,  у той час як у групі порівняння даний показник майже не змінився і становив 30,8 ± 2,7 кг/м2. Динаміка показників ІМТ у процесі дослідження наведена в табл. 1.

При цьому пацієнти, які отримували Цефамадар, у середньому скинули по 6,4 ± 1,7 кг, тоді як у групі порівняння зниження маси тіла в середньому не перевищувало 2,3 ± 0,9 кг (р < 0,05), а у 3 пацієнтів спостерігалося зменшення маси тіла (рис. 1). Відносно їх ваги до початку лікування цей показник відповідав у середньому зниженню ваги у дітей і підлітків на 7,2 ± ± 1,1 % при використанні Цефамадару, тоді як у групі, яка отримувала традиційне лікування, пацієнти змогли знизити тільки 2,4 ± 1,0 % своєї ваги (р < 0,05) (рис. 2).

Необхідно підкреслити, що застосування Цефамадару приводило до зміни поведінки в їжі, що значною мірою знизило неконтрольований прийом їжі. У 79 % пацієнтів основної групи знизилися апетит і підвищене відчуття голоду, що сприяло безболісному зменшенню кількості їжі, споживаної пацієнтом, і привело до повного усунення бажання додаткового харчування в нічний час (симптом нічної їжі). У той же час ці показники в осіб, у яких застосовувалась тільки дієта, практично збереглися на попередньому рівні, тобто залишилися такими, якими вони були до початку лікування. У групі хворих, які додатково отримували Цефамадар, пацієнтами та їх батьками відзначалося, що паралельно зі зниженням маси тіла зменшувалася загальна слабкість, підвищувалася працездатність, стали менше турбувати задишка при фізичному навантаженні та підвищена  пітливість.

Слід зазначити, що гомеопатичний препарат Цефамадар добре переносився всіма пацієнтами, його застосування не викликало ознак побічної дії. Ми також не спостерігали явищ непереносимості та будь-якої реакції на прийом препарату.

Таким чином, результати проведеного дослідження показали, що тримісячний курс терапії Цефамадаром у поєднанні з гіпокалорійною дієтою призводив до ефективного зниження маси тіла у дітей, хворих на ожиріння.

Висновки

1. Застосування препарату Цефамадар у комплексній терапії ожиріння в дітей сприяє підвищенню ефективної терапії захворювання.

2. Динамічне спостереження за хворими на ожиріння дітьми, які отримували терапію гомеопатичним препаратом Цефамадар, показало відсутність побічної дії препарату та його добру переносимість.