Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.



Всесвітній день боротьби із запальними захворюваннями кишечника
день перший
день другий

Коморбідний ендокринологічний пацієнт

Всесвітній день боротьби із запальними захворюваннями кишечника
день перший
день другий

Коморбідний ендокринологічний пацієнт

Международный эндокринологический журнал 1(3) 2006

Вернуться к номеру

Основні етапи дослідження йодної недостатності та динаміка її ліквідації в Україні

Авторы: В.І. Кравченко Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка АМН України

Рубрики: Эндокринология

Разделы: Справочник специалиста

Версия для печати

Йодний дефіцит у харчуванні населення та пов'язані з ним йододефіцитні захворювання (ЙДЗ) є найбільш актуальною проблемою охорони здоров'я в багатьох країнах світу. З наявністю йододефіциту перш за все пов'язували виникнення кретинізму та ендемічного зоба. У 1960 році Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) опублікувала глобальний огляд розповсюдженості цієї патології в 115 країнах світу та означила проблему як важливу для охорони здоров'я [1]. Про наявність йодного дефіциту свідчили дані вмісту йоду в грунті та грунтових водах. У середині 80-х років минулого століття Хетцель сформулював поняття про ЙДЗ [2], й уже в 90-ті роки інтерес до проблеми йодного дефіциту суттєво зріс. Спеціалісти усього світу збагнули, що йодний дефіцит — це не тільки захворювання щитоподібної залози, але й багато інших порушень унаслідок ушкодження або недостатності тиреоїдної регуляції; що патологія щитоподібної залози — тільки верхівка айсберга захворювань, спричинених йодним дефіцитом, і найголовніше те, що вирішення цієї проблеми — цілком реальна справа. Тому вже в 1990 році на сесії ООН було прийнято звернення до всіх країн світу спрямувати зусилля на ліквідацію ЙДЗ [3]. У 1993 році ВООЗ підсумувала дані про наявність йодного дефіциту в 121 країні світу [4]. У наступні роки відомості щодо проблеми були суттєво поповнені, й вже на сьогодні, за даними ВООЗ, відомо, що приблизно 2 млрд жителів планети постійно перебувають у зоні йодного дефіциту [5]. Недостатнє споживання йоду викликає порушення функції щитоподібної залози, зниження синтезу тиреоїдних гормонів, що впливає на функцію багатьох органів і систем та призводить до розвитку цілої низки патологічних станів, серед яких найбільш відомими є ендемічний зоб, гіпотиреоз, розумова та фізична відсталість, кретинізм.

Патологія, зумовлена йододефіцитом [5], виникає в населення різного віку, від зародження дитини до старості. Слід зазначити, що найбільше хвилює спеціалістів негативний вплив йодної недостатності на розумовий розвиток дитини в неонатальний та перинатальний період. Безумовно, йодний дефіцит негативно відбивається на розумових якостях у будь-якому віці, але в перші роки, коли закладаються всі розумові здібності, цей фактор має найбільше значення.

За даними ВООЗ, добова потреба становить: для немовлят — 50 мкг, для малечі 2-6 років — 90 мкг, для дітей 7-12 років — 120 мкг, для дорослих — 150 мкг, для вагітних жінок та в період вигодовування груддю — 200 мкг йоду.

Ліквідація йодного дефіциту означає вирішення однієї з найбільш соціально значущих проблем людства. На Всесвітній асамблеї охорони здоров'я в Женеві в 1999 р. була прийнята резолюція ВООЗ, що спонукала світове співтовариство вжити всі заходи для ліквідації ЙДЗ до 2005 року. Загальноприйнята стратегія дій для ліквідації ЙДЗ, що розроблена ВООЗ, Дитячим фондом ООН — Юнісеф та Міжнародним центром боротьби з ЙДЗ, — це загальне йодування харчової солі та постійний моніторинг ефективності профілактичних програм. Досвід попередніх років показав ефективність програм профілактики в Швейцарії, Австрії, Болгарії та особливо в ряді країн з умовами вираженого йододефіциту (Китай, Індія, Бангладеш, Індонезія, країни Латинської Америки).

Проблема йодного дефіциту й пов'язаних з ним ЙДЗ охоплює всі вікові категорії населення України. Але найбільше від недостатності йоду страждає дитяче населення. Це зумовлене наслідками затримки фізичного й психічного розвитку дітей при нестачі йоду. Найхарактернішим проявом йододефіциту є ендемічний зоб. Ендемічний зоб — найбільш поширене ендокринне захворювання. Це захворювання є типовим для західних областей України. В окремих гірських районах України ще недавно від цієї недуги страждало 40-70% населення.

Декілька слів про історію цього питання в Україні. Майже сто років у різних районах України існує проблема зобної ендемії, зумовленої йодною недостатністю. В 1946-1950 роках були проведені масові огляди населення в усіх семи західних областях України. Огляди населення показали, що в гірських районах Закарпатської області на різні форми ендемічного зоба хворіло до половини населення. Ураженість населення гірських районів Чернівецької області досягала 75%. У Волинській області середні показники ураженості зобом дорослих складали 30%, а дітей — 50% та більше.

Рада Міністрів України 1948 року прийняла постанову №169, якою схвалила республіканський план протизобних заходів, що передбачали проведення робіт з комунального та санітарного облаштування населених пунктів, відкриття протизобних диспансерів, забезпечення населення йодованою харчовою сіллю, морською рибою, антиструміном. Були створені республіканський та обласні протизобні комітети. В міських і сільських лікарнях, поліклініках, дитячих та жіночих консультаціях проводилася групова йодна профілактика антиструміном серед дітей дошкільного й шкільного віку, вагітних жінок та матерів, що годують груддю. Усі хворі на зоб безкоштовно лікувались антиструміном. Лікувально-профілактичними закладами проводилися масові огляди населення ендемічних районів. Усього за період з 1946 по 1965 рік у західних областях республіки було обстежено понад 30 мільйонів чоловік; лише 1965 року обстежено 3850 тисяч чоловік, в тому числі майже мільйон школярів.

Ця велика профілактична робота дала певні результати. Основне резюме на той час: проблема ліквідації ендемії зоба в 60-80-ті роки в Україні була вирішена. На жаль, у 90-ті роки у зв'язку з руйнуванням господарсько-економічних зв'язків захворюваність на зоб порівняно з 1980 роком підвищилася в 2-3 рази й знову постала необхідність вирішення цієї проблеми. Проведені нами в 1994 році виїзні епідеміологічні обстеження показали велику частоту випадків зоба серед різних категорій населення західних областей України. Зоб діагностовано в 30% обстежених. Виявлення зоба 1-2-го ступеня серед дітей районів Волинської області становило: 15% — Камінь-Каширський район, Ратнівський — до 37,3%, а в середньому по всіх районах — 24,7%. Частота вузлових форм зоба становила від 0,08 (Любешівський) до 1,39% (Маневицький), в середньому — 0,98%. Ці дані свідчать про значну напруженість щодо виникнення ендемії зоба у Волинській області. Подібні результати отримані й в інших західних областях України [6]. Не можна не відмітити ще один можливий несприятливий момент зобної ендемії в багатьох західних областях України — відставання у фізичному та статевому розвитку. Так, у Рівненській області при обстеженні 2300 дітей та підлітків таке відставання виявлене в 7,4% обстежених.

Хотілося б звернути увагу на високу поширеність початкових стадій зоба, що в Україні раніше класифікувалися як гіперплазії щитоподібної залози. Їх облік, на жаль, почав проводитися лише в останні 4-5 років. Навіть за неповними офіційними статистичними даними АМН та МОЗ України 2004 року, зареєстровано близько 1,5 млн випадків початкових стадії зоба в населення України [7]. Безперечним лідером за цим показником є західні регіони України. Особливо часті випадки зоба в дітей, і це викликає значне занепокоєння, тому що в цей період розвиток організму в значній мірі залежить від функції щитоподібної залози. Навіть неповні дані вказують на частоту випадків зоба в різних областях України від 2 до 30%. До речі, частота зоба в дітей більше 5%, за даними ВООЗ, уже свідчить про наявність зобної ендемії та йододефіциту. Офіційні статистичні дані свідчать, що рівень поширеності та захворюваності на зоб в північних областях України також високий, як і в західних областях України. Вибіркові епідеміологічні обстеження в ряді районів цих областей виявили частоту випадків початкових стадій зоба в 20-60% обстежених. У зв'язку з аварією на ЧАЕС виникла надзвичайно велика кількість актуальних питань. Якою була ендемія зоба в забруднених областях до аварії? Як вплинула Чорнобильська аварія на розвиток патології щитоподібної залози? Як вплинув дефіцит йоду на розвиток тиреоїдної патології, особливо раку щитоподібної залози, при опромінюванні? Які фактори випромінювання були вирішальними для виникнення захворювань? Які прогнози розвитку тиреоїдної патології в майбутньому? Як проводилася йодна профілактика після Чорнобильської аварії? Наскільки адекватною вона була? Чи треба її проводити сьогодні? Як її проводити? Чи не простимулює така профілактика в опромінених осіб виникнення раку щитоподібної залози та радіойодозалежних захворювань? Які заходи профілактики треба вживати в регіонах розташування атомних електростанцій в майбутньому?

На деякі з цих питань уже отримані відповіді. Більшість вимагає ретельного вивчення та відповідних рішень. Практичні лікарі розуміють, що значить реально визначити наявність початкових стадій зоба. По-перше, треба оглянути все населення, для цього потрібні досвідчені, навчені спеціалісти. Але навіть огляд щитоподібної залози високопрофесійними ендокринологами, як свідчить світовий досвід, дає значні помилки від 20 до 70%. Тому необхідно застосовувати об'єктивні методи, а саме дослідження щитоподібної залози за допомогою УЗ, тобто потрібні апарати УЗД із спеціальними приставками, а також навчені спеціалісти. Для визначення йодного дефіциту були рекомендовані такі критерії, як розміри щитоподібної залози, визначені пальпаторно та за допомогою УЗД, рівень екскреції йоду з сечею, концентрація тиреоглобуліну в сироватці крові, концентрація ТТГ у крові новонароджених. Для кожного з цих критеріїв позначені певні межі, що відповідають ступеню йодного дефіциту, розроблені епідеміологічні рамки досліджень населення для визначення ступеня йодного дефіциту [8].

Епідеміологічні дослідження, проведені за цими показниками, показали, що трапляються випадки неузгодженості ступеня визначення йодного дефіциту за різними критеріями. Зважаючи на це, в 1995 році ВООЗ і Міжнародний центр контролю за йододефіцитними захворюваннями приймають рішення, що йододефіцит може бути охарактеризований за допомогою тільки трьох показників: частоти випадків зоба, визначеного пальпаторно й на УЗД, та екскреції йоду з сечею. Розпочинаючи з 1995 року, Інститут ендокринології та обміну речовин АМН України вивчає ситуацію щодо йодного дефіциту в Україні за цими критеріями. Спочатку робота виконувалася в західних регіонах України, а потім за підтримки ВООЗ та ЮНІСЕФ на територіях, що постраждали внаслідок Чорнобильської аварії, та на всій території України.

Загалом до 2000 року проведено понад 14 тисяч спостережень у всіх клімато-географічних зонах (табл. 1).

Для виконання роботи були розроблені наукові протоколи досліджень, анкети, сформовані спеціальні бригади, до яких входили фахівці з ендокринології, епідеміології, УЗД, лабораторного аналізу. Проведено навчання всіх членів бригад, визначені для обстеження населені пункти, видані накази МОЗ України, досягнута домовленість з місцевими органами охорони здоров'я та ін.

Уперше за підтримки ВООЗ і Національного інституту раку США протягом 1997-2000 років проведені комплексні дослідження йодного дефіциту в різних регіонах України. Отримано достовірні дані про ступінь йодного дефіциту для багатьох територій України. Проаналізовані деякі методи профілактики ЙДЗ, що дозволяють забезпечувати необхідне надходження йоду в організм залежно від ступеня йодної недостатності.

Йодний дефіцит оцінювали на підставі пальпаторного й ехографічного обстеження щитоподібної залози дітей шкільного віку та визначення в них екскреції йоду з сечею.

Нами обстежено 14554 дитини із 45 населених пунктів 11 областей України. Облік споживання йодованих продуктів і препаратів здійснювали за допомогою спеціальної анкети епідеміологічного опитування потерпілих дітей після аварії на ЧАЕС.

Стан щитоподібної залози визначали відповідно до критеріїв Міжнародної класифікації захворювань ВООЗ. Ультразвукові обстеження виконували за допомогою апарату «Contron» (Франція) з використанням лінійного датчика з частотою 7 MHz. При виявленні змін проводили фотографічну документацію щитоподібної залози. Розміри залози визначали відповідно до рекомендацій Brunn [9], вміст йоду в сечі — відповідно до реакції Sandell — Kolthoff [10] за методом Dunn et al. [11] Статистична обробка результатів виконувалася з використанням програм комп'ютерного аналізу S-PLUS. Йодовану сіль з вмістом йоду 40 (15,0) х 10-4% використовували як харчову в м. Вишгород. Таблетки антиструміну (1 мг йодиду калію) роздавали дітям м. Трускавець 1 раз у тиждень. Йодовану воду, приготовану за спеціальною методикою, з вмістом іонів йоду 1000 мкг/л, давали дітям м. Київ у дозі 100 мкг йоду на добу.

Важливу інформацію про щитоподібну залозу дає пальпаторне її дослідження. Це один з основних методів дослідження залози, що є в розпорядженні практичних лікарів. За допомогою методу пальпації оглянуті всі когорти населення, що брали участь в даному дослідженні. У загальному підсумку кількість оглянутих становила близько 0,15% дитячого населення України. Найбільш детально вивчена ситуація в північному регіоні, де обстежено 8325 школярів з 20 населених пунктів. Дещо менша кількість досліджень виконана в західному регіоні, територія якого має майже 20% гористої місцевості. Серед жителів цього регіону висока частота тиреоїдної патології. З огляду на отримані дані можна планувати адекватні методи профілактики. Відносно невелика кількість досліджень виконана в центральному, південному й південно-східному регіонах. Однак рівномірний розподіл досліджень у 4 великих населених пунктах кожної з обстежених областей також дає певну інформацію про ступінь йодного дефіциту на досліджуваних територіях. Деякі результати викладені нижче.

Не зупиняємося детально на пальпаторних дослідженнях щитоподібної залози в усіх регіонах, тим більше що паралельно проводилося ехографічне її дослідження. Деякі дослідники відзначають значну помилку (до 30-40%) у пальпаторному діагнозі початкових стадій зоба. Однак численні спостереження стану щитоподібної залози в населення в зіставленні з ехографічними даними дозволяють істотно скоротити інтервали помилок. У більшості наших спостережень ця помилка становила 7-12%. Результати пальпаторного обстеження щитоподібної залози дітей у цьому регіоні показали, що початкові стадії зоба (1-й ступінь) становлять від 15 до 60%. Характерно, що, в містах вираженість йодного дефіциту істотно нижча, ніж у сільських населених пунктах. Отже, доведено, що за критеріями ВООЗ, усі обстежені території України перебувають у зоні йодного дефіциту. Це підтверджують і результати досліджень щитоподібної залози. Більшість випадків збільшень щитоподібної залози припадає на початкові стадії зоба.

Результати ультразвукових досліджень щитоподібної залози наведені на рис. 1-5.

Загалом, за деяким винятком, об'єми щитоподібної залози у дитячого населення північного й західного регіонів перевищували граничні розміри, що рекомендуються ICCIDD, на 20-30%. У центральному, південно-східному та південному регіонах — на 5-20%. Для західного й північного регіонів це відповідає гострому та помірному ступеню йодного дефіциту, для інших регіонів — слабкому. Дані ультразвукових досліджень у північному й західному регіонах підтверджують результати пальпаторних обстежень щодо більш високого ступеня йодного дефіциту серед жителів сільської місцевості. Це знаходить своє пояснення в обмеженості харчування в селі, тобто споживаються продукти харчування, що виробляються на території проживання. Міське населення споживає значну кількість продуктів, завезених з інших територій, що мають більший вміст йоду.

Головним показником, що відображає надходження йоду в організм для всього населення того чи іншого населеного пункту, є медіана екскреції йоду з сечею. На рис. 6 наведені значення медіани екскреції йоду з сечею в дітей 30 населених пунктів різних регіонів України. В північному регіоні — перші 12 стовпчиків — медіана була в межах від 32 до 85 мкг/л, що відповідало помірному й слабкому ступеню йодного дефіциту. В західному — наступні 4 стовпчики — медіана вказувала на помірний і гострий ступінь йодного дефіциту. У центральному — результати відображені 17-21-м стовпчиками — реєструвалися показники слабкого йодного дефіциту. Досить високою виявилася медіана для м. П'ятихаток. Ми не знаходимо пояснення цьому результату. Визначення екскреції йоду з сечею підтвердило різну ступінь недостатності його надходження в різних регіонах України.

До проведення йодної профілактики існують різні підходи, існує багато шляхів подолання дефіциту йоду в організмі. Вважається, що найбільш вдалим, дешевим і доступним методом профілактики є йодування харчової солі, тому цей метод рекомендований для всіх країн світу. Аналіз карт опитування населення засвідчив, що на період до 2000 року йодна профілактика на більшості територій України практично не проводилася. Споживання йодованої солі перебувало в різних населених пунктах у межах від 0,5 до 5%. Тому саме дані цього періоду про дослідження йододефіциту, ймовірно, є показовими для природної йодної забезпеченості різних місцевостей України. Виняток становить м. Вишгород, де в торговельні заклади була завезена харчова йодована сіль і на сніданок в школі також використовувалась ця сіль. Медіана йодурії в дітей цього міста становила близько 250 мкг/л. У випадках застосування для йодної профілактики антиструміну в населених пунктах західної України на третій день після прийняття таблеток медіана йодурії сягала 300 мкг/л, а вже на 5-й день вона знижувалась до 45 мкг/л, тобто до рівня середнього ступеня йодної недостатності. Використання йодиду калію як фармацевтичного препарату в дозі 100 мкг відтворювало оптимальний варіант йодної забезпеченості, при якому йодурія сягала 130-140 мкг/л, подібний ефект досягався з використанням води «Йодіс» в дозі 100 мкг йоду на 100 мл води в день, відбувалось підвищення йодурії у школярів м. Київ до 140-150 мкг/л.

Прийняті в 2001 році Постанови Головного санітарного лікаря України не вирішували більшість питань йодної профілактики, тому у вересні 2002 р. була прийнята Постанова Кабінету Міністрів України за №1418, що затверджувала Державну програму профілактики йодозалежних захворювань на 2002-2005 роки. Відповідно в більшості областей України були прийняті регіональні програми йодної профілактики. Для оцінки ефективності роботи програми наприкінці цього ж року за підтримки Дитячого фонду об'єднаних націй та Центру профілактики й боротьби з захворюваннями (США) було проведено національне дослідження вживання населенням мікроречовин [12]. Важливу частину цього проекту складало вивчення споживання йодованих продуктів та стану йодної забезпеченості населення України з метою ліквідації ЙДЗ. За участю Державного комітету статистики з усіх населених пунктів України рандомізованим методом були відібрані 30 кластерів (населених пунктів) та в кожному з них методом рівномірної вибірки відібрано 32 жінки дітородного віку з дитиною від 6 до 36 місяців. Розроблено анкету опитування жінок про їх соціальне становище, рівень освіти, забезпеченості, ставлення до йодної профілактики, споживання йодованих препаратів, збагачених йодом продуктів та інше. Визначали використання йодованої солі в домогосподарствах, вміст йоду в сечі. Оцінку ступеня йодного дефіциту в окремих кластерах визначали відповідно до рекомендацій ВООЗ і Міжнародного центру контролю за йодозалежними захворюваннями (ІССІDD) (табл. 2).

Опитування жінок у різних областях України показало, що головним джерелом інформації про йододефіцит є радіомовлення та телебачення. З 692 жінок, поінформованих про нестачу йоду, 39% почули про неї саме з цих джерел інформації. Майже в 30% випадків жінки дізнавалися про йодний дефіцит від медичних працівників, у 15% — з газет та журналів, майже в такому проценті випадків жінки були поінформовані друзями та родичами.

Слід зазначити, що 20% жінок, тобто кожна п'ята, нічого не знали про йодний дефіцит. Найбільш важливим, простим та дешевим засобом йодної профілактики є йодована харчова сіль. Поінформованість про неї була схожа з відповідною про йодний дефіцит, і в цьому відношенні також 20,8% жінок нічого не знали про йодовану сіль та її значення для забезпечення організму йодом. Реальне вживання препаратів, що містять йод, в значній мірі залежить не тільки від знань про них та від бажання їх вживати, але й від наявності цих препаратів в торговельній мережі, їх вартості, достатку сім'ї та інших причин. Тому дані щодо бажання населення споживати ті чи інші йодовані продукти та про реальне їх використання суттєво відрізнялися. Споживання цих препаратів відрізнялося серед різних категорій населення як у межах кожного кластера, так і в цілому по різних регіонах України. Загалом, згідно з опитуванням, приблизно 40% жінок використовували в домогосподарствах йодовану сіль, 15,5% — морепродукти, 3,9% і 2,6% — відповідно фармакологічні препарати та мультивітаміни, що містять йод.

Наведені в табл. 3 дані ілюструють, що 41,2% жінок, згідно з опитуванням, використовували в домогосподарствах йодовану харчову сіль. Це значний прогрес порівняно з 2000 роком, коли йодовану сіль використовувало тільки, в кращому випадку, до 5% населення.

Зрозуміло, що між відповідями на запитання й реальним станом речей можуть бути певні розбіжності. І справді, якісну позитивну реакцію на наявність йоду в пробах солі виявили в 30,7% зразків. Кількісне дослідження йоду в солі показало, що практично всі зразки її містили йод. Причому 74% зразків мали вміст йоду в кількостях від 1 до 9 частин йоду на мільйон частин солі. Наявність йоду в зразках нейодованої солі стає зрозумілою, якщо врахувати, що вона видобувається з морських відкладень, що містять йод. Якщо припустити, що вміст йоду понад 10 ppm свідчить про її штучне йодування, то практично 26% зразків солі, принесених з домогосподарств різних кластерів, було йодовано, що наближається до результатів якісної реакції визначення йоду в солі.

Дослідження екскреції йоду з сечею показало, що загалом в Україні спостерігається слабкий ступінь йодного дефіциту. Але існують суттєві відмінності за різними кластерами. Найбільш часто в досліджених кластерах спостерігався саме слабкий ступінь йодного дефіциту — в 14 з 30. У 20% кластерів спостерігався середній ступінь йодного дефіциту, в 30% було нормальне споживання йоду. У більшості з останніх достатнє надходження йоду збігалося саме з високим процентом використання населенням йодованої солі. В одному кластері, м. Каховка, спостерігали надмірне надходження йоду в організм обстежених жінок, що трактується ВООЗ та ICCIDD як ситуація з ризиком виникнення несприятливих для здоров'я наслідків (викликаний йодом гіпертиреоз, автоімунні захворювання щитоподібної залози). На нашу думку, в цьому населеному пункті необхідне додаткове дослідження для з'ясування джерела надходження йоду в організм.

На сьогодні, займаючись питаннями йодної профілактики, відзначаючи її ефективність, значення для здоров'я населення й велику соціальну вагу, не можна не враховувати великої відмінності в йодному забезпеченні в різних кліматогеографічних зонах України. Показовими в цьому відношенні є дослідження до 2000 року, коли профілактика майже не проводилася. Тому для населених пунктів із слабким йодним дефіцитом вживання солі з прийнятим йодуванням 40 мг/кг харчової солі може сягати рівня більше 200 мкг, тобто мати певний ризик щодо виникнення йодоіндукованого тиреотоксикозу. Враховуючи це, гігієністами було прийнято рішення щодо зміни стандартів йодування солі до 25 мг на кг солі. Саме такі стандарти використовуються в більшості європейських країн і надають можливість забезпечити організм достатньою кількістю йоду.

Йодна профілактика за допомогою йодованої солі покриє дефіцит йоду і, за розрахунками, не перевищить оптимального рівня надходження йоду в організм, але в Україні паралельно застосовуються інші йодовмісні сполуки (антиструмін, йодид калію, полівітаміни з добавкою йоду, мінеральні комплекси, що містять йод, таблетки з йодованими водоростями, харчові продукти з добавкою йоду, кубики «Маггі», йодована вода, горілка «Доктор» тощо). Тому ми вважаємо, що для контролю за йодною профілактикою повинна бути налагоджена система моніторингу, що включала б, перш за все, контроль за надходженням йоду в організм за показниками йодурії, а по друге, контроль за вмістом йоду в солі та в йодовмісних препаратах. Умови моніторингу програм йодної профілактики викладені нами в методичних рекомендаціях [13]. Мабуть, застосування різних препаратів в умовах масової йодної солі профілактики шляхом використання харчової йодованої може бути можливим тільки для груп населення з підвищеною потребою в йоді (вагітні жінки та жінки, що годують немовлят грудю).

На сьогодні у Верховній Раді України зареєстрований проект Закону «Про запобігання станам та захворюванням, спричиненим йодною недостатністю», внесений народними депутатами В.Л. Мусіякою та Л.С. Григорович, реєстраційний №8516 від 30.11.2005 р. Таким чином, можна сподіватися, що впровадження йодної профілактики дозволить усунути не тільки ряд проявів тиреоїдної патології, але й значно поліпшити здоров'я населення. Застосування системи моніторингу дозволить підвищити ефективність йодної профілактики та уникнути негативних її наслідків.


Список литературы

1. Endemic goiter. — Geneva: World Health Organization, 1960. — P. 1-489.

2. Hetzel B.S. Iodine Deficiency Disorders (IDD) and their eradication // Lancet. — 1983. — Vol. 2. — P. 1126-1129.

3. Dunn J.T., Van Der Haar F. A Practical guide to the correction of iodine deficiency // International Council for the Control of Iodine Deficiency Disorders (ICCIDD). — 1990. — P. 1-62.

4. WHO, UNICEF and ICCIDD. Indicators for assessing Iodine Deficiency Disorders and their control through salt iodization. — Geneva: WHO, WHO/Euro/NUT, 1994. — P. 1-55.

5. WHO, Global Database on Iodine Deficiency «Iodine status worldwide». — Geneva, 2004. — P. 1-48.

6. Кравченко В.И. и соавт. Состояние щитовидной железы у населения Западных областей Украины за данными массовых обследований // Респ. межвед. сборник «Эндокринология». — К., 1992. — №2. — С. 52-55.

7. WHO, UNISEF, ICCIDD. 1993. Indicators for assessing iodine deficiency disorders and their control programme. — WHO/NUT 93. — P. 1-33.

8. Основні показники діяльності ендокринологічної служби України за 2004 рік / Академія медичних наук України, Міністерство охорони здоров'я, Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка АМН України. — Київ, 2005. — C. 1-32.

9. Brunn J., Blocjk U., Ruf J. et al. Volumetrie der Schildrusenlappen mittels real — time sonographie // Deutsche Medizinssche Wochenschrift. — 1981. — Vol. 106. — P. 1338-1340.

10. Sandell E.B., Kolthoff I.M. Microdetermination of iodine by a catalytic method // Microchemica Acta. — 1937. — P. 19-25.

11. Dunn J.T., Grutchfield H.E., Gutekunst R., Dunn A.D. Methods for Measuring Iodine in Urine // Netherlands: International Council for Control of Iodine Dificiency Disorders, 1993. — P. 18-27.

12. Кравченко В.І., Ткачук Л.А., Турчин В.І. та ін. Споживання йодованих продуктів та стан йодної забезпеченості населення України // Доповіді національної академії наук України. — 2005. — №10. — C. 188-194.

13. Тронько М.Д., Лапушенко О.В., Кравченко В.І. та ін. Йододефіцит та моніторинг програм йодної профілактики (Методичні рекомендації). — Київ, 2003. — 34 с.


Вернуться к номеру