Журнал «Травма» Том 12, №4, 2011

Вступ

Безперервний технічний прогрес, збільшення кіль­кос­ті транспорту і масштаби сучасного будівництва висотних будинків збільшили кількість постраждалих дітей із поліорганними та полісистемними ушкод­женнями. В останні десятиліття відзначається значне зростання не лише числа постраждалих, але і ступеня тяжкості травми у дітей [2, 10, 11].

За даними Міністерства охорони здоров’я Украї­ни, щороку травми отримують понад 300 тисяч дітей, а внаслідок отриманих травм щорічно гинуть до 2000 дітей [5].

У комплексі заходів щодо надання першої ме­дич­ної допомоги постраждалим транспортування до лікувальної установи має вирішальне значення для життя хворого.

Існують два протилежних підходи до надання екстреної допомоги: стратегія, започаткована у США, максимально швидкого транспортування дитини у найближчий лікувальний заклад scoop and run, або «хапай і біжи», та стратегія німецького зразка stay and play, або «стій і лікуй», тобто відстрочка етапу спеціалізованої допомоги і проведення лікувально-діагностичних заходів на місці пригоди до стабілізації стану. На сьогодні одностайної думки щодо цього серед фахівців немає. На сторінках медичної преси і різних форумах продовжується гостра дискусія про переваги і недоліки цих протилежних підходів.

Прибічники підходу scoop and run підтримують максимально швидку евакуацію дитини з місця пригоди. Такий підхід ґрунтується на тому, що чим раніше критичний хворий буде направлений до лікувального закладу, де йому зможуть забезпечити необхідний об’єм терапевтичних і хірургічних втручань, тим більше зростає шанс на виживання у такого пацієнта. На догоспітальному етапі час, відведений для надання невідкладної допомоги, слід ефективно використати для здійснення основних принципів реанімації при травмі, заснованих на методах ABCC, що включають в себе забезпечення прохідності дихальних шляхів, оцінку респіраторних зусиль, іммобілізацію шийного відділу хребта коміром Шанца. Крім того, на місці події необхідно провести зупинку кровотечі стискаючими пов’язками та іммобілізацію деформованих кінцівок транспортними шинами. Подальша діагностика ушкоджень невиправдана [1, 6, 9].

Інші спеціалісти доктрину «насамперед евакуація» називають хибною і застарілою [8].

Ситуація, що склалася, спонукала нас дослідити ряд питань організації і тактики надання невідкладної допомоги дітям із поліорганними та полісистемними ушкодженнями на догоспітальному етапі.

Мета роботи — визначити проблеми та причинні фактори, що перешкоджають організації ефективного транспортування постраждалих дитячого віку з поліорганними та полісистемними ушкодженнями з місця пригоди.

Матеріали та методи дослідження

Проаналізовано 230 випадків полісистемних ушкоджень у дітей за даними звітної документації служби швидкої медичної допомоги Сумської області та Обласного територіального центру екстреної медичної допомоги за 2009–2010 роки. Було досліджено основні показники, що характеризують медичну евакуацію та надання екстреної медичної допомоги постраждалим, що дозволило визначити основні проблемні аспекти питання медичної евакуації (транспортування) дітей із полісистемними ушкодженнями.

Результати дослідження  та їх обговорення

У результаті проведеного аналізу встановлено, що впровадженню доктрини максимально швидкого транспортування перешкоджають нижче наведені економічні, соціальні та нормативно-правові причинні фактори, що, звичайно, притаманні не тільки Сумському регіону.

Технічний та медико-технологічний стан санітар­но­го транспорту не відповідає вимогам та потребам вітчизняної системи екстреної медичної допомоги. Відповідно до звітів, потребує оновлення 54,5 % автопарку служби швидкої медичної допомоги (ШМД) Сумської області.

Потребує модернізації транспортно-експлуатаційна інфраструктура регіону. Відсоток доріг, що мають тверде покриття на територіях обслуговування окремих пунктів швидкої медичної допомоги, становить від 22 % (м. Ворожба) до 76 % (смт Жовтневе), що суттєво впливає на швидкість прибуття та транспортування.

Недостатньо розвинута мережа пунктів швидкої медичної допомоги у сільській місцевості (Буринський, Роменський райони), адже в цих районах три пункти ШМД за рішенням сільських рад були безпідставно ліквідовані впродовж 2003–2007 років. Це стосується с. Глинськ та с. Великі Бубни Роменського району, які знаходяться на відстані 30–40 км від районного центру, та с. Чернеча Слобода Буринського району і с. Віри Білопільського району.

Недосконалою залишається нормативно-правова база у системі надання екстреної медичної допомоги.

Серед основних недоліків, стратегії stay and play можна виділити низьку укомплектованість бригад швидкої медичної допомоги лікарями — 79,2 % (по Україні — 91,4 %) і високий відсоток надання швидкої медичної допомоги фельдшерськими бригадами: по області — 73 % (по Україні — 58,6 %).

Екстрену медичну допомогу на догоспітальному етапі в 7 районах області (Великописарівський, Липоводолинський, Недригайлівський, Путивльський, Середино-Будський, Тростянецький, Ямпільський) надають лише фельдшерські бригади, що впливає на об’єм та якість швидкої допомоги.

Показник забезпеченості населення Сумської області загальнопрофільними лікарськими бригадами значно відстає від такого по Україні: по області — 0,16 бригади на 10 тис. населення, по Україні — 0,25, забезпеченість спеціалізованими бригадами вдвічі менша (область — 0,04 бригади на 10 тис. населення, по Україні — 0,08), що знижує доступність лікарської та спеціалізованої швидкої медичної допомоги.

Укомплектованість машин швидкої медичної допомоги медичним обладнанням, медикаментами становить 66,0 %, а в окремих районах цей відсоток укомплектування значно нижчий (Глухівський район — 42,0 %, Білопільський — 43,0 %, Краснопільський — 44,0 %, Кролевецький район — 55,8 %).

Встановлено, що негативний вплив зазначених причинних факторів викликає значне зниження рівня якості та своєчасності медичної евакуації як невід’ємного компонента системи надання екстреної медичної допомоги дітям із політравмою.

Результати проведеного проспективного аналізу свідчать, що без ліквідації впливу вищезазначених причинних факторів забезпечити ефективне та адекватне транспортування як складової екстреної медичної допомоги постраждалим дитячого віку неможливо.

Висновки

1. Існують об’єктивні та суб’єктивні причинні фактори, що перешкоджають адекватному транспортуванню дітей як складової процесу надання екстреної медичної допомоги.

2. Вибір тактики транспортування повинен вирішуватися індивідуально з урахуванням віддаленості лікувального закладу, маршруту, часу доби і погоди. Під час транспортування необхідний інформаційний контакт між співробітником служби швидкої медичної допомоги та лікарем медичного закладу.

3. У наших соціально-економічних умовах більш прийнятною є концепція, що натепер стає популярною у Німеччині, — treat and run, або «лікуй і біжи», тобто якомога швидке направлення постраждалої дитини у лікувальний заклад із наданням допомоги під час транспортування. Але механічне копіювання і застосування європейських стандартів та алгоритмів неможливе, що зумовлено як різним рівнем забезпечення, так і недосконалою нормативно-правовою базою у системі надання екстреної медичної допомоги.