Журнал «Травма» Том 12, №4, 2011

Вступ

Відомо, що захворювання печінки будь-якої етіології є непрямим чинником порушень метаболізму в кістково-хрящових структурах людського організму [3]. Водночас остеоартроз є одним із найпоширеніших захворювань кістково-хрящових структур та за поширеністю посідає перше місце серед усіх хвороб суглобів [2].

Але дані сучасної медичної літератури стосовно характеру та клінічних особливостей ураження суглобів у хворих на хронічний гепатит є нечисленні та суперечливі [1].

Метою нашої роботи було вивчення клінічних особливостей, що мають місце у хворих на хронічний гепатит з контрактурою Дюпюїтрена при різних варіантах терапії з приводу верифікованого діагнозу «остеоартроз». Причиною цього є той факт, що у хворих з хронічною патологією печінки, що мала безсимптомний перебіг, спостерігалися виражені клінічні ознаки хронічного гепатиту у разі отримання лікування у цій категорії пацієнтів з приводу остеоартрозу.

Матеріал і методи дослідження

Результати нашої роботи базуються на даних комплексного динамічного спостереження хворих (постраждалих та ліквідаторів аварії на ЧАЕС) з контрактурою Дюпюїтрена на базі поліклініки радіаційного реєстру АМН України протягом 1999–2010 років. Структура захворюваності подана за статистичною Міжнародною класифікацією хвороб дев’ятого перегляду (МКХ-9). У дослідженні використовувалися карти динамічного спостереження та історії хвороби, що зберігаються в архіві центру.

Нами було обстежено 120 хворих на хронічний гепатит з контрактурою Дюпюїтрена та верифікованим діагнозом «остеоартроз». Вік хворих — 45–60 років (середній вік — 56,1 року). Усі хворі заперечували можливе механічне ушкодження суглобів та тяжку фізичну працю в минулому. Встановлено, що у цих хворих ознаки хронічного гепатиту спостерігалися впродовж 10–15 років, а лікування, яке отримували хворі з приводу остеоартрозу, — від 3 до 5 років.

Залежно від виду терапії, яку отримували хворі з приводу остеоартрозу, їх було розподілено на три групи.

Першу (контрольну) групу, становили 40 хворих, які через об’єктивні чи суб’єктивні обставини не отримували лікування з приводу остеоартрозу. До другої групи увійшли 40 хворих, терапію з приводу остеоартрозу їм проводили препаратами диклофенак, німід та кетанов. При лікуванні пацієнтів третьої групи (40 осіб) застосовували мефенамінову кислоту, парацетамол та німулід гель. За віком та статтю групи були однорідні.

З метою вирішення поставлених завдань клінічне обстеження кожного хворого проводили двічі: до початку лікування та після закінчення курсу. Під час лікування проводили загальноклінічні спеціальні дослідження, а також ретельний збір анамнезу захворювання та об’єктивне обстеження хворих (щоденна оцінка загального стану, скарг, даних перкусії та аускультації легенів та серця, пальпація органів черевної порожнини). Усім хворим обов’язково проводили загальні лабораторні дослідження.

Результати та їх обговорення

У всіх 120 (100,0 %) обстежених хворих встановлений на підставі уніфікованих критеріїв діагноз «остеоартроз» був зареєстрований як поліостеоартроз.

Із вивчених клінічних проявів остеоартрозу (до початку лікування) найбільш часто спостерігався біль у суглобах різної інтенсивності, що виникав після перевантаження та наприкінці дня, посилювався під час активних та пасивних рухів і у першій половині ночі. Інші скарги були пов’язані з наявністю суглобового синдрому, ознаками суглобової декомпенсації, що є провідними у клініці захворювання. Хворі з наявністю синовіїту скаржилися на набряк суглобів та гіперемію шкіри над ними.

Варто відзначити, що всі хворі на початку курсу терапії з приводу остеоартрозу не мали клінічних проявів та скарг, характерних для хронічного гепатиту.

Анамнестичні дані, що були отримані у хворих першої (контрольної) групи, вказували на таке: відчуття ранкової скутості до 30 хвилин, біль без навантаження і біль при пасивних рухах у колінних суглобах відзначали усі 40 (100,0 %) хворих даної групи; болючість при пальпації колінних і гомілкових суглобів мала місце у 23 (57,5 %) хворих; обмеження рухів у колінних та кульшових суглобах відзначалось у 12 (30,0 %) хворих; внутрішньосуглобову крепітацію виявлено у 27 (67,5 %) хворих; зниження функціональної здатності встановлено у 12 (30,0 %) хворих; припухлість та підвищення тактильної температури виявлено у 4 (10,0 %) хворих у колінних суглобах та в 1 (2,5 %) — у ліктьовому суглобі; деформація у міжфалангових суглобах кистей рук мала місце у 19 (47,5 %), у колінних суглобах — у 16 (40,0 %) та в гомілкових суглобах — у 18 (45,0 %) хворих.

Симптоми, характерні для хронічного гепатиту, у цієї групи хворих були майже відсутні та мали стертий характер (хворі пов’язували їх з уживанням ліків). Крім того, встановлено, що у хворих першої групи біль у суглобах (переважно нижніх кінцівок) мав постійний характер і значно підсилювався вночі, а місцеве лікування, якому хворі надають перевагу та використовують лише у разі вираженого больового синдрому, не дає позитивної динаміки.

Дані зібраного анамнезу у другій групі хворих (після проведеного лікування) вказували на таке: відчуття ранкової скутості хворі не відзначали, біль без навантаження і біль при пасивних рухах у колінних суглобах також був відсутній; болючість при пальпації колінних і гомілкових суглобів мала місце у 2 (5,0 %) хворих; обмеження рухів у колінних та кульшових суглобах спостерігалось у 3 (7,5 %) хворих; внутрішньосуглобову крепітацію виявлено у 2 (5,0 %) хворих; зниження функціональної здатності встановлено в 1 (2,5 %) пацієнта; набряку та підвищення тактильної температури у суглобах не виявлено; деформація мала місце у міжфалангових суглобах кистей рук у 3 (7,5 %) випадках, у 6 (15,0 %) випадках — у колінних суглобах та у 8 (20,0 %) хворих — у гомілкових суглобах.

Анамнестичні дані стосовно скарг, характерних для хронічного гепатиту, мали таку картину: на тупий ниючий давлячий біль із локалізацією у правому підребер’ї скаржились 28 (70,0 %) хворих (вони також відзначали, що біль не пов’язаний із їжею); біль у лівому підребер’ї та епігастрії, що виникав до їжі, був у 12 (30,0 %) хворих даної групи; у цих же хворих мала спостерігалися нудота та відрижка з відчуттям гіркоти у роті після їжі, печія.

Результати дослідження пацієнтів третьої групи вказували на таке: відчуття ранкової скутості до 30 хвилин, біль без навантаження і біль при пасивних рухах у колінних суглобах відзначали 4 (10,0 %) хворих; болючість при пальпації колінних і гомілкових суглобів мала місце у 3 (7,5 %) хворих; обмеження рухів у колінних та кульшових суглобах було у 2 (5,0 %) хворих; внутрішньосуглобову крепітацію виявлено у 7 (17,5 %) хворих; зниження функціональної здатності встановлено у 2 (5,0 %) пацієнтів; набряку та підвищення тактильної температури у суглобах не виявлено; деформація мала місце у міжфалангових суглобах кистей рук у 4 (10,0 %) випадках, у колінних суглобах — у 2 (5,0 %) випадках та у гомілкових суглобах — у 6 (15,0 %) хворих.

Скарги, характерні для хронічного гепатиту, були такі: на тупий давляючий біль із локалізацією у правому підребер’ї скаржилися 6 (15,0 %) хворих (вони відзначали, що біль з’являється після вживання їжі); біль у лівому підребер’ї та епігастрії, що виникав до їжі, був у 4 (10,0 %) хворих даної групи; у цих же хворих спостерігалися нудота та відрижка з відчуттям гіркоти у роті після їжі, печія.

Висновки

1. У разі наявності у хворого верифікованого діагнозу «остеоартроз» патогенетичне лікування даної патології має бути невід’ємною частиною його лікування.

2. Застосування нестероїдних протизапальних пре­па­ратів сприяє появі скарг, характерних для хронічної патології печінки.

3. До комплексної терапії остеоартрозу хворих на хронічний гепатит, що має індивідуальний характер, слід включати гепатопротектори.