Журнал «Здоровье ребенка» 8 (35) 2011

У педіатричній практиці питання вибору препарату для антибактеріальної терапії завжди стояло гостро. Необхідність компромісу між ефективністю, безпечністю та економічною доцільністю застосування антибіотика вимагає постійного переглядання спектра лікарських засобів, що є препаратами вибору в лікуванні захворювань. Найбільш поширеними в амбулаторній практиці педіатра є гострі респіраторні захворювання, що становлять близько 70–80 % усіх хвороб дитячого населення [9, 14], у тому числі й захворювання бронхолегеневої системи, та ЛОР-патологія, як гостра, так і загострення хронічної внаслідок перенесених вірусних інфекцій. Респіраторні інфекції викликає ряд патогенних мікроорганізмів. Найбільш поширеними патогенами-збудниками різних відділів дихальних шляхів є пневмокок (Str.pneumoniae), гемофільна паличка (H.influenzae), b-гемолітичний стрептокок групи А (Str.рyogenes), M.catarrhalis, патогенний стафілокок (S.аureus), атипові мікроорганізми та інші, але кожна нозологія має свій спектр збудників, що повинен враховувати педіатр при виборі антибактеріального препарату.

Збудником одного з найбільш поширених бактеріальних ускладнень ГРВІ — тонзилофарингітів у 30–50 % дітей є b-гемолітичний стрептокок (БГС) групи А (БГСА, міжнародна абревіатура GABHS — group A beta-hemolytic streptococci), в інших випадках — БГС груп С, G і F, мікоплазма (M.pneumoniae) и хламідофіла пневмонії (Chl.pneumoniae). При гострому тонзиліті (тонзилофарингіті) переважним збудником також залишається БГС групи А. Тонзиліти мають тенденцію до ранньої хронізації: більше ніж у половині випадків беруть свій початок із перших років життя [28, 38]. Слід також зазначити, що в дітей, які часто хворіють на гострі респіраторні захворювання, та в дітей, які мають хронічну патологію верхніх дихальних шляхів, із часом змінюється склад асоціацій мікроорганізмів та підвищується ризик розвитку бактеріальних ускладнень.

Збудниками гострих синуситів та риносинуситів у більшості випадків є Str.pneumoniae та H.influenzae, рідше — Str.рyogenes (ця група викликає захворювання, що відрізняється тяжким перебігом та більшим відсотком розвитку ускладнень). Певну роль відіграє золотистий стафілокок (S.aureus) як збудник гострих синуситів, а також M.catarrhalis. При ускладнених синуситах виявляють і анаеробних збудників (Peptostreptococcus spp., Bacteroides spp., Veillonella spp., Prevotella spp., Fusobacterium spp., Corynebacterium spp.). Приблизно у 20–25 % випадків гострих риносинуситів реєструється змішана мікрофлора [3]. Бактеріальний спектр збудників хронічних синуситів дещо відрізняється від такого гострої патології. Унаслідок хронічної гіпоаерації пазух, запалення та набряку слизової носа серед мікроорганізмів, що висіваються, є анаероби, різні мікроорганізми та їх асоціації. Мають значення S.aureus, Str.pneumoniae, H.influenzae, грамнегативні бактерії, гриби. Слід зазначити, що від 3 до 15 % ГРВІ у дітей ускладнюється синуситами.

Серед бактеріальних збудників бронхітів переважають пневмококи (32–40 % випадків), гемофільна паличка (15–20 %), рідше — мікоплазма, хламідофіла пневмонії та інші збудники.

Проблема лікування інфекційно-запальних захворювань дихальних шляхів (ДШ) та ЛОР-органів завжди пов’язана з вибором антибактеріального препарату, особливо в умовах змін етіологічної структури захворювань та розвитку резистентності збудників до існуючих антибіотиків [12, 24, 32]. Ефективність етіотропної терапії значною мірою залежить від визначення мікроорганізму та його чутливості до антимікробного препарату, проте на практиці первинне антибактеріальне лікування призначається емпірично. Раціональна емпірична антибактеріальна терапія повинна передбачати вибір препарату, активного проти всіх імовірних у даній клінічній ситуації збудників [4, 25, 36]. Тому вивчення антибіотиків широкого спектра дії, динамічне спостереження за їх ефективністю в лікуванні різних нозологічних форм залишається актуальним.

При виборі емпіричної антибактеріальної терапії слід враховувати сучасні тенденції до зростання резистентності пневмококів до природних пеніцилінів, еритроміцину.

Є.І. Юліш та співавтори (2006) [33] на основі вивчення чутливості збудників позалікарняних пневмоній у дітей протягом 2001–2006 років відзначають зниження чутливості до амоксициліну/клавуланату, незахищених пеніцилінів, до деяких фторхінолонів (офлоксацин, ципрофлоксацин). Str.pneumoniae, S.pyogenеs, M.catarrhalis, H.influenzae в ряді випадків були стійкими до азитроміцину.

В Україні та Росії переважна кількість мікроорганізмів, що викликають захворювання дихальних шляхів та ЛОР-органів, зберігають високу чутливість до цефалоспоринів [29, 36]. Це обґрунтовує їх застосування в лікуванні респіраторної патології і робить препаратами вибору при даних захворюваннях [6, 15, 21].

Цефалоспоринові антибіотики, що сьогодні є найбільш широко застосовуваними антимікробними препаратами в клінічній практиці, були відкриті на початку 60-х років ХХ століття. Популярність використання цих препаратів пояснюється наявністю в них таких характерних особливостей:

— бактерицидна дія;

— добрі фармакокінетичні показники;

— стійкість до b-лактамаз стафілококів у препаратів I і II покоління і грамнегативних бактерій у препаратів III і IV покоління;

— добра переносимість, низька токсичність і невелика частота побічних явищ;

— простота і зручність дозування;

— можливість поєднання з іншими антибактеріальними засобами [2].

Залежно від спектра антимікробної активності цефалоспорини прийнято поділяти на декілька поколінь (табл. 1).

Фармакокінетика цефалоспоринів

Цефалоспорини добре всмоктуються при внутрішньом’язовому введенні. Більшість цефалоспоринів погано всмоктуються з травного тракту. Проте частина препаратів абсорбується досить добре і тому може вводитися перорально. Біодоступність останніх — 40–95 %. Вони накопичуються в крові в бактерицидних концентраціях, що й забезпечує необхідний фармакотерапевтичний ефект. Концентрація в тканинах і рідинах — 30–70 %, у середину клітини препарати не проникають. У крові цефалоспорини частково зв’язуються з білками плазми. Проникність крізь фізіологічні бар’єри має такі особливості: препарати I покоління не проникають; ІI покоління — помірно при запаленні; III–IV покоління добре проникають при запаленні (за винятком цефоперазону).

Трансплацентарна проникність становить 20–40 %. Препарати цефалоспоринів не метаболізуються в організмі, за винятком цефотаксиму, що перетворюється на активний метаболіт. Більшість цефалоспоринових антибіотиків виводяться нирками (фільтрацією і секрецією), окремі препарати — переважно з жовчю в кишечник (цефоперазон, цефтріаксон).

Група цефалоспоринів привертає увагу клініцистів ще й тим, що деякі з цих антибіотиків мають як парантеральні, так і пероральні форми, що можна застосовувати послідовно (перехід з ін’єкційного введення препарату на прийом перорального антибіотика зі схожим спектром антимікробної активності) [27].

О.П. Волосовець, С.П. Кривопустов (2003) відзначають, що з появою нових оральних антибіотиків стало можливим частіше призначення антибіотиків усередину при запальних захворюваннях респіраторного тракту [7]. Пероральні лікарські форми антибіотиків зручні у використанні й не викликають психологічних травм при їх введенні в дітей на відміну від препаратів, що вводяться внутрішньом’язово чи внутрішньовенно.

Пероральна антибактеріальна терапія як стартове лікування показана перш за все при легких і середньотяжких формах хвороби, зокрема при неускладнених гострих пневмоніях.

В Україні зареєстровано ряд цефалоспоринових препаратів. Серед них і ті, що мають пероральні форми (табл. 2).

Одним із широкозастосовуваних препаратів, що використовується на догоспітальному етапі в педіатрії, є Лексин (цефалексин, цефалоспорин І покоління). Антимікробний спектр Лексину охоплює Str.pyogenes, Str.viridans, Str.рneumoniae, а також E.coli, Pr.mirabilis, Klebsiella spp., H.influenzae, M.catarrhalis. Механізм дії бактерицидний. Найбільш ефективний щодо інфекцій, викликаних стафіло- та стрептококами, враховуючи ті, що продукують b-лактамази. Лексин стійкий до кислого середовища шлунка, швидко та практично повністю засвоюється в кишечнику, що мінімізує його вплив на кишкову флору та вірогідність розвитку дисбіозу. Близько 80–100 % препарату виводиться нирками в незміненому вигляді, тому Лексин мало впливає на роботу печінки.

Лексин застосовується для терапії захворювань верхніх ДШ. Так, О.В. Тяжка та співавт. [30] спостерігали дітей, хворих на гострий простий бронхіт, що перебігав на тлі хронічних вогнищ інфекції. Доведена висока клінічна ефективність Лексину (93,3 %). Відзначені клінічна безпечність препарату, добра переносимість, можливість застосування з іншими медикаментами. Результати інших досліджень [26] також свідчать про високу ефективність Лексину в терапії дітей із рецидивуючим бронхітом у періоді загострення.

Є.І. Юліш та співавт. [34] використали Лексин у лікуванні бактеріальних ускладнень ГРВІ (гострий середній отит, синусит, бронхіт) у дітей раннього віку як в амбулаторних, так і в стаціонарних умовах. Результати досліджень свідчать про високу ефективність Лексину, а форма випуску у вигляді суспензії зручна для застосування в дітей раннього віку.

На сьогодні проблема гострого та, особливо, хронічного тонзиліту (ХТ) насамперед обумовлена як поширеністю даної патології серед дитячого населення, так і можливістю розвитку різноманітних ускладнень. Частка захворювань на ХТ становить до 9 % серед усіх захворювань у дітей, причому в групі дітей, які часто хворіють, частота ХТ становить до 43 %, а у групі дітей із хронічною патологією ЛОР-органів — 54–79 % [11]. За власними спостереженнями, частота хронічного декомпенсованого тонзиліту в дітей, які часто хворіють на респіраторні інфекції, залежно від віку сягає до 42,8 % випадків. БГС групи А — часта причина тонзиліту.

Упродовж останніх п’яти десятиліть пеніцилін є препаратом вибору для лікування тонзиліту, спричиненого БГС групи А. З початку 80-х років минулого століття з’явилися дослідження, що засвідчили неефективність пеніциліну при БГСА-інфекції. J.R. Casey [37] був проведений метааналіз на підставі всіх доступних рандомізованих контрольованих досліджень, присвячених даній проблемі.

У метааналіз включені дослідження за такими критеріями: пацієнти молодші 18 років, бактеріологічне підтвердження БГСА-етіології експрес-тестом або культуральним дослідженням, випадковий розподіл по групах, що отримували цефалоспорини або пеніцилін упродовж 10 днів, і бактеріологічний контроль ефективності після закінчення терапії.

Вірогідність бактеріологічної неефективності була значно нижчою (р < 0,00001) при призначенні пе­роральних цефалоспоринів (цефалексин, цефадроксил, цефуроксим, цефподоксим, цефпрозил, цефіксим, цефтибутен) порівняно з пероральним пеніциліном. Оцінювався вплив різних чинників на висновок про вищу ефективність цефалоспоринів. Аналогічний висновок був отриманий у подвійних сліпих дослідженнях (відношення шансів (ВШ) = 2,31; 95% довірчий інтервал (ДІ) 1,39–3,85), високоякісних дослідженнях (понад 2 бали за шкалою Джадада) (ВШ = 2,50; 95% ДІ 1,85–3,36), дослідженнях із добре описаними клінічними проявами (ВШ = 2,12; 95% ДІ 1,54–2,90), дослідженнях із ретельним контролем комплайєнтності (ВШ = 2,85; 95% ДІ 2,33–3,47), із серотипуванням збудника (ВШ = 3,10; 95% ДІ 2,42–3,98), з елімінацією носіїв (ВШ = 2,51; 95% ДІ 1,55–4,08) і в дослідженнях із контрольним бактеріологічним дослідженням на 3–14-й день після закінчення курсу терапії (ВШ = 3,53; 95% ДІ 2,75–4,54).

Ґрунтуючись на результатах дослідження, автори підтримують застосування цефалоспоринів як препаратів вибору для лікування БГСА-тонзилофарингіту [40].

Враховуючи антимікробну активність пероральних цефалоспоринових антибіотиків та їх фармакокінетичні можливості, ми (Ю.В. Марушко та співавт.) використали Лексин (цефалексин моногідрат) у терапії загострення хронічного тонзиліту в дітей [18, 20]. Ефективність препарату в лікуванні респіраторних інфекцій при 3–4-кратному прийомі була доведена в багатьох дослідженнях, у той же час 2-кратний прийом був менш вивченим, що також стало метою дослідження [18].

Серед усіх обстежених із загостренням хронічного тонзиліту нами були відібрані 40 дітей, у яких з урахуванням обстеження була визначена стрептококова етіологія тонзиліту. Усі діти отримали десятиденний курс Лексину з розрахунку 30–50 мг/кг/добу за 2 прийоми. Контингент обстежених був рандомізований на 2 вікові групи: молодша група (І) — 20 дітей віком від 3 до 7 років, старша група (ІІ) — 20 дітей віком від 7 до 12 років.

На фоні проведеної терапії Лексином відзначена позитивна динаміка симптомів загострення ХТ в обох групах: значне зменшення інтоксикації, лихоманки вже на 3-тю добу і практичне усунення на 5-ту добу терапії. Неприємний запах з рота також зникав до 3–5-ї доби проведеної терапії. Біль у горлі інтенсивніше знімався у хворих молодшої вікової групи порівняно зі старшими дітьми. Відчуття сухості і перхоти в горлі на фоні курсової терапії Лексином зняте в усіх дітей молодшої вікової групи й у 90 % дітей старшої вікової групи, в інших значно зменшувалось у динаміці. Зміни фарингоскопічних ознак ХТ в обстежених групах мали також подібний характер. Так, гіперемія й інфільтрація в мигдаликах значно зменшилися на 5-ту добу терапії й були усунені на 10-ту добу терапії в усіх дітей молодшої вікової групи та в 90 % дітей старшої вікової групи. Місцеві зміни в мигдаликах в інших дітей старшої групи значно регресували, хоча й залишалися після курсу проведеної терапії. Відзначені подібні зміни і при порівнянні обох груп при оцінці характеру гіпертрофії мигдаликів.

При бактеріологічному обстеженні визначено, що санація вогнища інфекції в дітей із ХТ після застосування Лексину в молодшій віковій групі досягнута в 90 %, у старшій — також у 90 % випадів.

Прийом препарату Лексин не викликав у дітей значимих негативних клінічних ефектів. Препарат добре переносився дітьми. Тільки в однієї дитини з молодшої групи відмічали незначне відчуття дискомфорту в животі, що не потребувало відміни препарату й самостійно минуло на 3-тю добу лікування.

Н.В. Нагорна та співавт. [20] визначили чутливість до Лексину в 90,1 % штамів Str.pneumonіae, у 87,2 % — Str.pyogenes, у 80,0 % — St.aureus, що стало основою для його включення в комплекс терапії загострення ХТ у дітей із сполучнотканинною дисплазією серця. Отримані позитивні клініко-бактеріологічні результати.

Нами (Ю.В. Марушко, О.О. Лісоченко, 2009 [19]) проведено визначення структури захворювань у педіатричній практиці, що потребували призначення антибактеріальної терапії, та вивчення ефективності препарату Лексин у педіатричній практиці на догоспітальному етапі. У дослідження були залучені діти, які спостерігалися в дитячих поліклініках м. Києва, м. Донецька та Донецької області (м. Горлівка, м. Маріуполь) та м. Мелітополя. Хворі для дослідження були відібрані методом суцільної вибірки, отримані дані результатів застосування Лексину були проведені ретроградно. Як показники аналізу виступили нозологічна форма захворювання, що вимагала призначення антибіотика, тривалість лікування, утримання гіпертермії, інтоксикації, лімфаденопатії, динаміка перебігу захворювання та картини периферичної крові (оцінювалися наявність лейкоцитозу та зсуву формули вліво).

У дослідженні було проаналізовано 397 випадків застосування антибіотика Лексин у дітей, із них віком до 1 року було 46 (11,59 %) пацієнтів, від 1 до 3 — 105 (26,45 %), від 4 до 6 років — 101 (25,44 %), від 7 до 12 — 68 (17,12 %), понад 12 років — 77 (19,4 %) дітей.

Структура захворювань, що потребували призначення антибіотика, серед різних вікових груп була різною. Серед них — ГРЗ із тривалою гіпертермією, затяжним перебігом (15–20 %); ГРЗ, що ускладнились гострим отитом, гострим синуситом, тонзилітом та фарингітом (30–40 %); гострий отит; трахеїт; бронхіт, обструктивний бронхіт (30–49 %), ГРЗ, гострий пієлонефрит (2–5 %), фурункульоз (2–5 %) та інші.

У цілому ефективність застосування Лексину в зазначеній категорії пацієнтів становила 98,7 %. Тільки в 1,3 % пацієнтів прийом Лексину виявився неефективним. Така ситуація, можливо, пояснюється наявністю в пацієнтів флори, не чутливої до антибіотика (рис. 1).

На нашу думку, така висока ефективність препарату обумовлена тим фактом, що показаннями для застосування Лексину в нашому дослідженні первинно було обрано інфекції з найбільшою вірогідністю грампозитивної етіології захворювання, в першу чергу гострі нетяжкі бактеріальні інфекції ЛОР-органів, дихальних шляхів.

Цефутил (цефуроксиму аксетил) являє собою напівсинтетичний цефалоспориновий антибіотик ІІ покоління зі стійкістю до b-лактамаз і бактерицидним ефектом проти більшості грампозитивних (S.aureus, Str.рneumoniae, Str.рyogenes, Str.аgalactiсae та ін. стрептококи групи В, Bordetella pertusis, Peptococcus spp., Peptostreptococcus spp., Clostridium spp., Bacteroides spp.) та грамнегативних бактерій (H.influenzae et parainfluenzae, M.catarrhalis, E.coli, Salmonella spp., Pr.mirabilis et rettgeri, Neisseria gonorrhоeae), спектр дії його включає штами, стійкі до пеніциліну, ампіциліну та амоксициліну. Цефуроксим являє собою неактивну сполуку, що швидко гідролізується в слизовій оболонці тонкої кишки з утворенням активного цефуроксиму, що швидко всмоктується в кров. Відсутній суттєвий вплив на мікробіоценоз кишечника. Цефутил приймається всередину з їжею або відразу після прийому їжі. Препарат проникає через гематоенцефалічний бар’єр. Можливим є використання цефуроксиму в ступінчастій послідовній терапії із застосуванням парентеральних і пероральних форм препарату.

На сьогодні рівень захворюваності на бронхіти серед дитячого населення, за даними ряду авторів, коливається від 15 до 50 % і значно зростає (до 50–90 %) у дітей, які часто хворіють на гострі респіраторні захворювання, особливо в екологічно несприятливих регіонах. Захворюваність на бронхіти переважає у дітей віком від 1 до 3 років і коливається в межах 75–250 на 1000 дітей на рік залежно від епідеміологічної ситуації [13, 16, 25].

Адекватна терапія бронхітів вимагає чіткого знання етіологічного чинника захворювання. Причинами гострого і рецидивуючого бронхітів у дітей у переважній більшості випадків є інфекційні агенти: віруси, бактерії та вірусно-бактеріальні асоціації. На сучасному етапі відомо близько 200 вірусів та 50 різноманітних бактерій, які потенційно можуть викликати розвиток бронхітів у дітей [6, 13]. Із бактерій у половини хворих на гострий бронхіт визначають пневмокок, в інших випадках — гемофільну паличку, інші стрептококи або моракселу [8].

Згідно з Наказом МОЗ України [23], антибіотикотерапія за наявного гострого бронхіту в педіатричній практиці показана дітям перших 6 місяців життя; за тяжкого перебігу бронхіту (нейротоксикоз та ін.); обтяжливого преморбідного фону (пологова травма, недоношеність, гіпотрофія тощо); активації хронічних вогнищ інфекції (тонзиліт, отит і ін.); при підозрі на нашарування бактеріальної інфекції (лихоманка з температурою тіла, вищою за 39 °С, виражені симптоми інтоксикації, наявність задишки, асиметрія хрипів, лейкоцитоз та збільшена швидкість осідання еритроцитів). Затяжний перебіг захворювання, особливо за підозри на внутрішньоклітинну природу збудника, а також розвиток бронхіоліту (смертність від якого сягає 1–3 %) можуть служити показаннями до призначення антибіотикотерапії [6, 13]. Показаннями до призначення антибіотиків необхідно вважати також наявність слизисто-гнійного та гнійного харкотиння в поєднанні з вираженою інтоксикацією [6].

Ефективність етіотропної терапії в дітей із бронхітами, викликаними бактеріальною інфекцією, залежить від можливості ідентифікації інфекційного чинника та його чутливості до антимікробного препарату. По суті, первинне призначення антибіотика, за необхідності, відбувається в практичній діяльності емпірично. Раціональна емпірична антибіотикотерапія гострих бронхітів у дітей потребує призначення препаратів широкого спектра з можливістю активної дії на імовірних збудників у конкретній клінічній ситуації.

Необхідно враховувати, що респіраторні захворювання в дітей часто повторюються, при кожному з них у практичній діяльності часто призначаються антибіотики. При антибіотикотерапії враховують попередні призначення, тому часто виникає потреба застосування антибактеріальних препаратів інших груп, більш широкого спектра дії. З урахуванням широти спектра антибактеріальної дії в терапії респіраторних інфекцій цефалоспорини займають передові позиції [6].

Проведено багато досліджень щодо ефективності препарату Цефутил у дитячій практиці, зокрема в дитячій пульмонології. Препарат має високу активність при лікуванні захворювань органів дихання в дітей різного віку.

Цефутил добре переноситься, не викликає значних побічних реакцій. Практично не впливає на мікробіоценоз кишечника. Таблетована форма з різним дозуванням зручна для застосування в дітей різних вікових груп починаючи з 6-місячного віку. Цефутил може з успіхом застосовуватися амбулаторно [22].

Робота О.Є. Абатурова [1] присвячена лікуванню Цефутилом неускладнених форм пневмоній у дітей раннього віку. Клінічне дослідження Цефутилу як стартового антибіотика при лікуванні неускладнених форм пневмоній у дітей раннього віку показало його високу ефективність (92,6 %), оптимальні фармакокінетичні властивості (щадний метод лікування завдяки пероральному прийому і можливість застосування 2 рази на добу, висока бактерицидність), безпеку і добру переносимість, відсутність побічних ефектів.

Доведена висока ефективність Цефутилу (96 %) [5] при лікуванні інфекцій дихальних шляхів та ЛОР-органів, що перебігають на тлі хронічних вогнищ інфекцій у дітей. Установлено, що призначення препарату в комплексному лікуванні дітей з інфекцією дихальних шляхів та ЛОР-органів призводить до більш швидкого покращення загального стану хворих, скорочення тривалості інтоксикаційного синдрому, лихоманки, сухих хрипів у легенях тощо. Це дозволяє скоротити строки перебування в стаціонарі на 4 доби у хворих основної групи порівняно з контрольною групою. Препарат добре переносився хворими, зручний у дозуванні та застосуванні, відмови від прийому або небажаних ефектів при його використанні не спостерігалось.

Є.І. Юліш та співавт. [35] застосували Цефутил для лікування позалікарняних пневмоній середнього ступеня тяжкості. Цефутил добре переносився дітьми, не викликав негативних реакцій. Проведені клінічні дослідження із застосування Цефутилу дозволяють рекомендувати його як стартову антибактеріальну терапію позалікарняної пневмонії в дітей.

Нами (Ю.В. Марушко, Г.Г. Шеф) [17] також проведене вивчення клінічної ефективності антибактеріального препарату Цефутил у комплексній терапії гострих бронхітів із нашаруванням бактеріальної інфекції в дітей різних вікових груп (1-ша група — 2–6 років, 2-га — 7–15 років). У дітей із бронхітом на бактеріальний характер запального процесу вказували висока температура тривалістю 3 доби і більше, виражена інтоксикація, кашель зі слизисто-гнійним харкотинням, фізикальні дані, запальні зміни в гемограмі. У більшості одночасно спостерігалися ознаки запалення мигдаликів, аденотонзиліт, явища гнійного риніту, отит.

Усі пацієнти пройшли семиденний курс лікування антибактеріальним препаратом Цефутил у вікових дозах: дітям віком від 2 років до 12 років — 250 мг 2 рази на добу, дітям 12 років або з вагою більше ніж 50 кг — 250–500 мг 2 рази на добу. У комплексній терапії також використовувалися муколітики, відхаркувальні засоби, вітаміни, симптоматична терапія, у тому числі за показаннями антипіретики, та фізіотерапевтичні методи лікування; за необхідності застосовувались антигістамінні препарати.

За результатами досліджень позитивна динаміка клінічних симптомів та гематологічних показників на фоні проведеної комплексної терапії з використанням препарату Цефутил спостерігалась в обох групах пацієнтів із гострим бронхітом. Згідно з отриманими даними, статистично вірогідно в групах спостерігалося покращення загального стану пацієнтів, самопочуття вже на 3-й день лікування, значно зменшувались інтоксикація, температура тіла з нормалізацією до кінця курсу терапії (р < 0,05, р < 0,01). Вірогідно змінювалася характеристика кашлю: вже до 3-го дня терапії зменшувалась інтенсивність кашлю та покращувався характер мокротиння з полегшенням його відходження і практичною ліквідацією кашлю до 7-го дня лікування (незначний кашель зберігався у 2 дітей І групи), що не потребувало подальшого продовження прийому антибіотиків. Цим дітям застосовувалася симптоматична терапія. Тільки одному пацієнту (3,3 %) був призначений інший антибіотик у зв’язку зі збереженням симптомів бронхіту.

У групі дітей віком понад 7 років порівняно з молодшою групою полегшення характеру і зменшення кашлю та покращення реологічних характеристик харкотиння з ефективним його виведенням було більш вираженим. На фоні нормалізації загального стану дітей та характеру трахеобронхіального секрету в обох групах аускультативна картина в легенях характеризувалась зменшенням кількості хрипів уже з 3-го дня й ліквідацією їх до 7-го дня терапії, причому ця закономірність була відчутнішою в дітей старшої вікової групи.

Одночасно спостерігалася позитивна динаміка змін із боку мигдаликів, ліквідувалися явища гнійного риніту, аденотонзиліту. Гематологічні показники (збільшення ШОЕ, лейкоцитоз, нейтрофільоз) після проведеного курсу терапії Цефутилом нормалізувалися, тільки в однієї дитини першої групи й однієї дитини другої групи відмічено незначне підвищення ШОЕ, що усувалося через 3–4 дні без подовження терапії антибіотиком. Препарат добре переносився пацієнтами обох груп, побічних реакцій на прийом Цефутилу нами не відзначено.

У цілому препарат Цефутил був ефективним у терапії 96,7 % пацієнтів.

Таким чином, аналіз динаміки клініко-лабораторних даних свідчить про високу ефективність антибактеріальної терапії бронхітів у дітей препаратом Цефутил, причому швидший регрес клініко-лабораторних показників спостерігається в дітей віком понад 7 років порівняно з молодшими дітьми [17] (рис. 2).

За даними В.О. Шкорботун, К.В. Лях [31], емпіричне призначення Цефутилу при гострому середньому отиті з терміном його прийому 5–7 діб забезпечує ефективне лікування цього захворювання і він може бути рекомендованим як препарат вибору до широкого використання в практиці.

Серед пероральних цефалоспоринів ІІІ покоління цефподоксиму проксетил (Цефодокс) має антибактеріальну активність проти грампозитивних та грамнегативних бактерій, високу стабільність до дії бета-лактамаз. Цефодокс високоактивний щодо S.aureus, S.saprophyticus, Str.pneumoniae, Str.pyogenes, Str.agalaсtiae, Streptococcus spp. (групи C, F, G), H.influenzae (включаючи штами, що продукують b-лактамазу) й parainfluenzae, K.pneumoniae й oxytoca, M.catarrhalis, N.gonorrhoeae (включаючи штами, що продукують b-лактамазу), Pr.mirabilis, Pr.vulgaris, E.coli, Citrobacter diversus, Providencia rettgeri та інші.

Цефодокс належить до проліків (prodrugs), що в організмі (у тонкій кишці) деестерифікується, перетворюючись на активний метаболіт цефподоксим, таким чином, мінімізується ризик розвитку дисбіозу кишечника.

Позитивний досвід використання Цефодоксу поданий у роботах В.В. Бережного та співавт. (2007), О.П. Волосовця та співавт. (2007, 2009), М.Л. Аряєва та співавт. (2008) та інших.

У роботі О.П. Волосовця та співавт. (2007) [10] вивчена ефективність та безпека препарату Цефодокс як антимікробної пероральної терапії в дітей із пневмонією легкого ступеня тяжкості. Усі діти отримували антибіотик Цефодокс перорально в дозі 10 мг/кг на 2 прийоми, максимальна доза — 400 мг/добу.

Ефективність лікування Цефодоксом у даному огляді оцінена як добра у 27,3 %, дуже добра — у 16 (72,7 %) дітей. Задовільних і незадовільних оцінок не було. Алергічних реакцій не виявлено. Препарат добре переносився дітьми. Побічні дії не виявлено.

Також О.П. Волосовцем та співавт. (2007) була вивчена ефективність та безпека препарату Цефодокс у схемі ступінчастої терапії у дітей із пневмонією в умовах педіатричного стаціонару [9]. Усі діти були розділені на 2 групи. Діти І групи із пневмонією середнього ступеня тяжкості отримували Цефотаксим внутрішньом’язово протягом усього курсу. Діти ІІ групи — ступінчасту терапію: з першого дня парентерально Цефотаксим внутрішньом’язово у вікових дозах, потім на 4-й день, за умови досягнення позитивної клінічної динаміки, переводилися на терапію Цефодоксом перорально в дозі 10 мг/кг у 2 прийоми, максимальна доза — 400 мг/добу. Окрім антибактеріальної терапії, діти обох груп отримували дезінтоксикаційну терапію (за показниками), муколітичну терапію, фізіотерапевтичні процедури.

За даними авторів, аналіз клініко-лабораторних даних у динаміці засвідчив, що ступінчаста терапія з використанням препарату Цефодокс у дітей із пневмонією середньої тяжкості була ефективною. Динаміка клінічних проявів практично не відрізнялася від такої в дітей, які отримували парентеральний цефалоспорин ІІІ покоління упродовж усього курсу лікування. Діти ІІ групи з 4-го дня не мали ін’єкцій, що значно підвищувало якість їх життя та усувало необґрунтовану психологічну травму, що підтверджувалось анкетами.

Таким чином, за сучасних умов у педіатра для терапії нетяжких захворювань органів дихання, ЛОР-органів є достатньо вагомий арсенал пероральних цефалоспоринів. Серед них Лексин, Цефутил, Цефодокс. Заслуговує на увагу можливість застосування пероральних цефало­споринів у ступінчастій терапії. На нашу думку, такі препарати повинні широко використатися в практиці лікаря педіатра.