Журнал «Здоровье ребенка» 6 (33) 2011

Питання адекватного харчування й забезпечення поживними речовинами, вітамінами й мікроелементами є актуальною проблемою для дітей будь-якого віку та стану здоров’я. Особливо важливо це в періоди інтенсивного росту та розвитку дитини, у дітей з особливими потребами. Згідно з даними літератури, недостатнє надходження з їжею поживних речовин характерне для дітей різних вікових груп та територій проживання, однак причини цього можуть істотно різнитися [1–4]. Частину з цих причин можна усунути або зменшити їх вплив, проте інші причини лишаються поза нашою увагою або класифікуються як некеровані, що змушує застосовувати профілактичні й лікувальні заходи з метою усунення дефіциту тих чи інших речовин. За даними численних досліджень, проведених в Україні та за кордоном, більшість дітей мають прихований або виражений дефіцит цілого ряду вітамінів і деяких мінералів в усі періоди року. Гіповітаміноз та дисмікроелементоз часто відносять до хвороб цивілізації: ми менше рухаємося, більше споживаємо рафінованих, термічно оброблених, заморожених, висококалорійних продуктів, у раціоні істотно зменшилася частка свіжої, натуральної їжі. Крім того, генетично модифіковані продукти, такі, що вирощені на спеціальних сере­довищах, у парниках, містять істотно менше вітамінів і мікроелементів, ніж їх «дикі» аналоги.

Вітаміни — це група низькомолекулярних органічних сполук небілкової природи, що переважно не синтезуються в організмі людини (або синтезуються в малій кількості), відіграють важливу роль у забезпеченні процесів життєдіяльності і проявляють високу активність у малих концентраціях. Вітаміни належать до незамінних (есенціальних) харчових речовин і проявляють свою активність як коферменти, беручи участь у регуляції вуглеводневого, білкового, ліпідного та мінерального обміну, а також у збереженні клітинних структур. Розрізняють жиро- (A, D, E, K) та водорозчинні (С, В₁, В₂, В₆, В₁₂, РР, фолієва кислота, пантотенова кислота, біотин) вітаміни. Тільки окремі вітаміни синтезуються в самому організмі (наприклад, вітамін D), більшість надходить із харчовими продуктами або (у невеликій кількості) синтезується власною мікрофлорою кишечника. Для того щоб вітаміни могли виконати свої важливі функції, беручи участь в усіх життєвих процесах, пов’язаних із нормальним обміном речовин, вони повинні регулярно й у достатній кількості потрапляти в організм із щоденною їжею, добре всмоктуватися в кишечнику й частково синтезуватися власною мікрофлорою [5, 6].

Відповідно до сучасних уявлень, вітаміни потрібні для всіх аспектів життєдіяльності дитячого організму. Зокрема, вони необхідні для зростання організму, підтримки нормального кровотворення, обмінно-енергетичних процесів, репродуктивної функції, забезпечення діяльності нервової, серцево-судинної, травної та імунної систем. Вітаміни відіграють важливу роль в обміні ксенобіотиків, формуванні антиоксидантного захисту, обумовлюють природну резистентність організму до дії несприятливих чинників і забезпечують оптимальні умови для розвитку й функціонування всіх його систем.

Теоретична можливість забезпечити дитину всіма необхідними вітамінами за рахунок винятково натуральних продуктів харчування виглядає досить привабливою, але в реальності вона малодосяжна. На практиці для цього дитині треба з’їсти цілий набір різноманітних продуктів, що за об’ємом значно переважає можливості її травної системи. Якщо дитина споживає свіжі овочі і фрукти, то вона отримує певну кількість вітамінів С та Р, фолієвої кислоти, b-каротину, тоді як інші вітаміни можуть бути відсутні взагалі. Із м’ясними продуктами дитина отримає вітаміни B₁, B₂, B₆ та B₁₂, із молочними — вітаміни А та В₂. У злаках містяться вітаміни B₁, B₂, B₆, РР, Е, у рослинних жирах — вітамін Е, у тваринних жирах — вітаміни А і D тощо. У світі немає жодного універсального продукту, що містив би всі необхідні вітаміни одночасно. Тому їжа має бути різноманітною, дитина повинна отримувати її регулярно, у достатньому об’ємі. Усіляка обробка харчових продуктів, їх тривале зберігання суттєво зменшують уміст корисних вітамінів, а різноманітні проблеми з боку травної системи дитини погіршують їх всмоктування. Сучасні методи культивування овочів і фруктів, що застосовуються в сільському господарстві, призвели до того, що реальний уміст вітамінів у них може бути меншим у десятки разів. Тому навіть цілком здорова дитина просто не зможе з’їсти необхідну кількість харчових продуктів або має шанс захворіти на ожиріння. А що говорити про дітей, які мають проблеми з харчуванням через порушення центральної регуляції травної системи й супутні захворювання. Ці проблеми й наявний у більшості цих дітей дисбактеріоз кишечника істотно зменшують екзогенне надходження, ендогенний синтез вітамінів та їх усмоктування [7].

На сьогодні вітамінна недостатність розглядається як патологічний стан, викликаний дефіцитом вітамінів в організмі. Залежно від глибини і тяжкості вітамінної недостатності виділяють три її форми: авітаміноз, гіповітаміноз і субнормальну забезпеченість вітамінами. Під авітамінозами розуміють стани практично повного виснаження вітамінних ресурсів організму, що супроводжуються виникненням симптомокомплексів, характерних і специфічних для дефіциту того або іншого вітаміну (цинга, пелагра тощо). Під гіповітамінозом розуміють стани часткового зниження запасів вітаміну в організмі, що проявляються розвитком функціональних розладів, малоспецифічних і помірних клінічних симптомів, таких як зниження апетиту і працездатності, швидка втомлюваність, зниження опірності організму, та ряду деяких більш специфічних мікросимптомів. Субнормальна забезпеченість вітамінами є доклінічною стадією дефіциту вітамінів, що проявляється в основному порушеннями метаболічних і фізіологічних реакцій, у яких бере участь цей вітамін, а також окремими клінічними мікросимптомами [8]. Цю форму вітамінної недостатності часто називають маргінальною або біохімічною формою вітамінної недостатності.

Найбільш поширеною формою вітамінної недостатності нині є саме субнормальна забезпеченість вітамінами, що має місце серед практично здорових дітей різного віку. Хоча субнормальна забезпеченість вітамінами не супроводжується вираженими клінічними порушеннями, вона істотно знижує стійкість дітей до дії інфекційних і токсичних чинників, фізичну й розумову працездатність, уповільнює терміни одужання хворих дітей із різною патологією, спричинює виникнення гострих і загострення різноманітних хронічних захворювань, у тому числі верхніх дихальних шляхів, шлунково-кишкового тракту, гепатобіліарної системи [8].

Не менш важливим для нормальної життєдіяльності організму дитини є забезпечення оптимальною кількістю макро- й мікроелементів. Макроелементи — це хімічні елементи, уміст яких в організмі становить більше ніж 0,005 % від маси тіла (водень, вуглець, кисень, азот, натрій, магній, фосфор, сірка, хлор, калій, кальцій). Мікроелементи — хімічні елементи, уміст яких не перевищує 0,005 % від маси тіла, а концентрація у тканинах — не більше ніж 0,000001 %. Серед усіх мікроелементів виділяють важливу групу есенціальних, або незамінних, мікроелементів, що мають регулярно надходити в організм із їжею і водою для його нормальної життєдіяльності (залізо, йод, мідь, марганець, цинк, кобальт, молібден, селен, хром, фтор). Інша класифікація поділяє мікроелементи на есенціальні (Fe, I, Cu, Zn, Co, Cr, Mo, Se, Mn), умовно-есенціальні (As, B, Br, F, Li, Ni, V, Si), токсичні (Al, Cd, Pb, Hg, Be, Ba, Vi, Tl), потенційно-токсичні (Ge, Au, In, Rb, Ag, Ti, Te, U, W, Sn, Zr тощо). Мікроелементи активно впливають на різні ланки обміну речовин, імунітету, протиінфекційного захисту. За імуномоделюючим ефектом розрізняють такі мікроелементи: есенціальні для імунної системи (Fе, I, Cu, Zn, Co, Cr, Mo, Se, Mn, Li) та імунотоксичні (Al, As, B, Ni, Cd, Pb, Hg, Be,Vi, Tl, Ge, Au тощо) [9,10].

Визначаючи місце порушень обміну хімічних елементів у патології людини, О.П. Авцин — один із родоначальників вчення про диселементози, підкреслював: «Встановлення есенціальності багатьох мікроелементів і, зокрема, значення їх недостатності являє собою капітальне питання біології та медицини, рішення якого не поступається за значенням відкриттю вітамінів». Регулюючи більше ніж 50 000 біохімічних процесів, вони необхідні для функціонування всіх систем організму [11]. На думку професора Н.В. Нагорної та співавт. (2010), оскільки мікроелементи найчастіше виконують в організмі функції активних центрів або кофакторів ферментів, без корекції порушень їх обміну не вдається досягати бажаних результатів у профілактиці та лікуванні багатьох захворювань [11].

Значна поширеність дефіцитних станів серед дітей пояснюється тією обставиною, що нестача тих або інших мікроелементів є характерною ознакою зростаючого організму навіть здорової дитини, а серед дітей із різними патологічними станами дисмікроелементоз, як і гіповітаміноз, є передбачуваною й цілком очікуваною проблемою [12]. Їх дефіцит (як якісно, так і кількісно) може призводити до різноманітних порушень здоров’я дитини й більш тяжкого перебігу вже існуючої патології [13].

Таким чином, з огляду доступної літератури можна зробити висновок, що організм дитини є особливо чутливим до дефіциту вітамінів і мікроелементів і має підвищену потребу в них, особливо в період інтенсивного росту. Тканинні депо мають потужні резерви макроелементів, натомість запаси мікроелементів є незначними, тому адаптаційні можливості при нестачі мікроелементів у продуктах харчування є обмеженими [14]. В усі вікові періоди організму дитини необхідне постійне адекватне надходження вітамінів та мікроелементів, потреби в яких є високими й доволі часто не забезпечуються звичним харчуванням, обумовлюючи необхідність профілактичного або лікувального призначення вітамінів і мікроелементів. Ризик виникнення дефіцитних станів є максимальним у періодах інтенсивного росту дитини.

У дітей із дитячим церебральним паралічем (ДЦП) вивченню мікронутрієнтного й вітамінного забезпечення присвячено невелику кількість робіт. Зокрема, норвезькі та іспанські вчені виявили, що рівень мікронутрієнтів (залізо, кальцій, цинк, селен, ніацин, фолієва кислота, вітамін Е, D) у дітей із ДЦП є зниженим — як у дітей, які знаходилися на звичному харчуванні, так і в дітей, які приймали спеціальні харчові добавки або мали зондове харчування [15]. Комплексне вивчення елементного статусу проводилося також серед дітей із розладами уваги або як скринінгове обстеження популяції [15].

Мета даного дослідження — оцінити нутритивний стан дітей із ДЦП та можливості його корекції із застосуванням вітамінів та мікроелементів.

Матеріали і методи

Під нашим спостереженням знаходилося 90 дітей із ДЦП віком від 1 до 3 років, які проходили обстеження й лікувались у неврологічному відділенні дитячої лікарні м. Львова. Серед обстежених було 67,8 % хлопчиків та 32,2 % дівчаток.

Усім дітям був проведений поглиблений клінічний огляд при надходженні у відділення й у динаміці спостереження. За допомогою спеціально розробленої анкети нами визначались особливості харчування дитини та її фізичного розвитку до моменту надходження у стаціонар. Анкетне опитування батьків дозволило нам з’ясувати особливості та характер вигодовування на першому році життя, терміни й характер введення прикормів, характер харчування дитини на 2-му і 3-му році життя: об’єм, консистенцію, склад їжі. За допомогою спеціального щоденника, що батьки хворої дитини вели протягом 2 місяців, ми відслідковували зміни скарг (у тому числі з боку травної системи), загального стану (загальне самопочуття, поведінка, сон, активність), харчової поведінки дитини (апетит, страви, їх об’єм, консистенція, склад за інгредієнтами і калорійністю, швидкість споживання їжі).

Нами були визначені частота та характер основних функціональних розладів травної системи в таких дітей, досліджені параметри фізичного розвитку дітей із ДЦП (зріст, вага, окружність голови, грудної клітки, кінцівок, ІМТ) згідно з «Клінічним протоколом медичного догляду за здоровою дитиною до 3 років № 149». Оцінку харчування дітей проведено з визначенням умісту білків, жирів, вуглеводів, калорійності згідно з таблицями хімічного складу продуктів та даними, поданими виробником продуктів харчування. Крім того, проведено лабораторні обстеження цих дітей: загальний аналіз крові, біохімічний аналіз крові (рівень загального білка і білкових фракцій), визначений уміст мікроелементів у сироватці крові методом абсорбційної спектрофотометрії та вміст вітамінів у сироватці крові.

Усі діти з ДЦП були поділені на 2 групи: основна група — 45 дітей, які, крім корекції харчування, протягом 2 міс. отримували вітамінно-мінеральний комплекс Мульти-табс Малюк у дозі 1 таблетка на добу, і контрольна група — 45 дітей, які знаходилися під звичайним диспансерним спостереженням, із відповідною корекцією харчування. Контрольний огляд й обстеження проводилося через 2 міс. від початку спостереження.

Результати досліджень

Наші спостереження дозволяють стверджувати, що більшість дітей із ДЦП уже в ранньому віці мають проблеми з вигодовуванням й адекватним надходженням харчових речовин, мікронутрієнтів. За нашими даними, тільки 18 дітей (20 %) із перинатальними ураженнями ЦНС у перші 3 місяці життя знаходилися на природному вигодовуванні, тоді як 80 % були переведені на раннє штучне вигодовування через різноманітні медико-соціальні причини. Практично в усіх дітей із ДЦП із 1–3-го місяця життя спостерігалися різноманітні функціональні порушення травної системи. Найбільш часто відзначалися зригування та блювання, кишкові кольки, запори, відсутність апетиту, рідше — дисфагія, нестійкі випорожнення. Наявні симптоми, як правило, були достатньо резистентними до медикаментозної терапії. На відміну від здорових дітей, у яких частота функціональних симптомів шлунково-кишкового тракту істотно зменшується після першого року життя, у дітей із ДЦП ми спостерігали іншу картину. Так, на другому році життя в 61 дитини відмічалися скарги на періодичні болі в животі (67,8 %), у 54 дітей (60 %) із ДЦП — схильність до запорів, у 27 дітей (30 %) — зригування під час кожного прийому їжі, у 9 дітей (10 %) — періодичне (1–2 рази на день) блювання. Майже в половини дітей батьки зауважували поганий апетит. Ще однією особливістю вигодовування дітей із ДЦП було пізнє введення прикормів. Так, за нашими даними, прикорми своє­часно не були введені жодній дитині з цієї групи у зв’язку з неврологічними розладами, утрудненням прийому їжі (порушення ковтання, поперхування, стійкі зригування, блювання, пізнє прорізування зубів). Уведення прикормів відбувалося пізніше належних термінів, у середньому на 5,2 ± 0,6 місяця. Діти з ДЦП на першому році життя отримували в основному молоко або молочну суміш, молочні каші та картопляне пюре. М’ясні продукти, свіжі овочі та фрукти навіть у вигляді пюре були введені в 32 дітей (35,6 %) на десятому-дванадцятому місяці життя, у 52 дітей (57,8 %) — на другому році життя. Батьки пояснювали це складнощами у приготуванні їжі такої консистенції, яку б дитина могла споживати, а також значними проблемами із привчанням дитини до нових смакових відчуттів (введення нової їжі). За якісним і кількісним складом прикорм переважно не відповідав потребам дитини, крім того, консистенція їжі була рідкою, перетертою (гомогенізованою), їжа піддавалася механічній і термічній тривалій обробці, унаслідок чого могла втрачатися велика кількість вітамінів та мікроелементів. Об’єм їжі, яку споживали діти з ДЦП, був меншим від рекомендованих для дітей даного віку в середньому на 15 ± 5 %, переважно через труднощі вживання їжі пацієнтами. При аналізі забезпечення дітей із ДЦП харчовими інгредієнтами був зроблений висновок, що ці діти мали виражений дефіцит тваринних білків (34,5 ± 10,5 %), вуглеводів (16,5 ± 2,5 %) та жирів (18 ± 2 %). Ці діти не отримували достатньої кількості енергії. Так, дефіцит калорійності спожитої їжі становив 22,5 ± 3,5 %. Співвідношення білків, жирів та вуглеводів у дітей із ДЦП було порушене і становило в середньому 0,65 : 1 : 3,7 при нормі 1 : 1 : 4. Під час обстеження показники фізичного розвитку дітей із ДЦП засвідчили, що недостатню масу тіла мали 54 дитини (60 %), надмірно недостатню масу — 24 дитини (26,7 %), причому в дітей із більшим ступенем ураження нервової системи були нижчими показники фізичного розвитку. Майже половина дітей із ДЦП (45,56 %) мали анемію легкого ступеня, середній рівень гемоглобіну в дітей цієї групи становив 111,7 ± 6,6 г/л. Рівень загального білка коливався в межах 66,8 ± 3,75 г/л і загалом відповідав нижній межі норми, не корелюючи із тяжкістю загального стану та порушенням нутритивного статусу.

При аналізі забезпечення вітамінами й мікроелементами цих дітей ми визначили тенденцію до розвитку в них дефіцитних станів. Так, рівень вітаміну А в сироватці крові в них у середньому становив 0,947 ± 0,136 мкмоль/л (при нормі 1,750 ± 0,25 мкмоль/л), вітаміну Е — 3,48 ± 0,61 мкмоль/л (при нормі 5,75 ± 2,25 мкмоль/л), вітаміну В₁ — 0,031 ± 0,008 мкмоль/л (при нормі 0,06 ± 0,02 мкмоль/л), вітаміну В₆  — 0,34 ±± 0,07 мкмоль/л (при нормі 0,55 ± 0,2 мкмоль/л). Таким чином, нами був визначений дефіцит досліджуваних вітамінів у сироватці крові дітей із ДЦП у межах 30–50 %.

Дефіцит вітамінів у дітей із ДЦП супроводжувався доволі вираженим дефіцитом мікроелементів. Так, середній рівень заліза в цих дітей становив 0,409 ± 0,0172 мг/л (при нормі 0,528 ± 0,0225 мг/л), міді — 0,95 ± 0,175 мг/л (при нормі 1,88 ± 0,13 мг/л), цинку — 3,51 ± 0,34 мг/л (при нормі 7,0 ± 0,5 мг/л), хрому — 0,0135 ± 0,004 мг/л (при нормі 0,016 ±± 0,008 мг/л), марганцю — 0,0125 ± 0,0017 мг/л (при нормі 0,017 ± 0,006 мг/л).

Крім корекції харчування, що проводилася в дітей обох груп, для зменшення дефіцитних станів у дітей із ДЦП нами був обраний вітамінно-мінеральний комплекс Мульти-табс Малюк, що призначався дітям основної групи по 1 таблетці один раз на добу протягом 2 місяців. Мульти-табс Малюк містить вітаміни й мінерали в оптимальних вікових дозах, які добре засвоюються організмом дитини: вітамін А 400 мкг — 1333 МО (у вигляді ретинолу ацетату); вітамін D — 10 мкг (400 МО у вигляді холекальциферолу); вітамін Е 5 мг — 7,45 МО (у вигляді d-a-токоферолу ацетату); вітамін В₁ — 0,7 мг (у вигляді тіаміну нітрату); вітамін В₂ — 0,8 мг (у вигляді рибофлавіну); вітамін В₆ — 0,9 мг (у вигляді піридоксину гідрохлориду); вітамін В₁₂ — 1 мкг (у вигляді ціанокобаламіну); нікотинамід — 9 мг (у вигляді нікотинаміду); пантотенову кислоту — 3 мг (у вигляді D-кальцію пантотенату); фолієву кислоту — 20 мкг (у вигляді кислоти фолієвої); вітамін С — 40 мг (у вигляді кислоти аскорбінової); залізо — 10 мг (у вигляді заліза фумарату); цинк — 5 мг (у вигляді цинку оксиду); мідь — 1 мг (у вигляді міді оксиду); марганець — 1 мг (у вигляді марганцю сульфату); хром — 20 мкг (у вигляді хрому хлориду (ІІІ)); селен — 25 мкг (у вигляді натрію селенату); йод — 70 мкг (у вигляді калію йодиду).

Цей вітамінно-мінеральний комплекс рекомендований для профілактики й лікування дефіциту вітамінів і мінералів у дітей від 1 до 4 років при незбалансованому харчуванні і станах, що супроводжуються підвищеною потребою у вітамінах і мінералах (період росту, захворювання, період видужання), при порушенні всмоктування вітамінів у шлунково-кишковому тракті (шлунково-кишкові захворювання, діареї). Препарат призначали під час їжі, подрібнюючи таблетку і змішуючи її з їжею.

При повторному огляді дітей, який був проведений через 2 місяці від початку коригуючих заходів, ми визначили, що у 35 дітей основної групи (77 %) спостерігалося покращення апетиту, що проявлялось у збільшенні об’єму страв, швидкості споживання їжі, а також розширенні їх асортименту. У контрольній групі таких дітей було істотно менше — 11 % (р = 0,005).

При аналізі меню дітей основної групи встановлено, що середній об’єм їжі, який вживали діти з ДЦП протягом дня, збільшився до належного за віком у 31 дитини (68,9 %), не змінився в 14 дітей (31,1 %), дефіцит тваринних білків зменшився за рахунок введення м’ясного пюре, яєць і риби, споживання становило 80–85 % від належного за віком. Калорійність спожитої їжі також збільшилася до 83 ± 1,5 % від належної. Співвідношення білків, жирів та вуглеводів дещо покращилось і становило в середньому 0,85 : 1 : 3,8.

Серед дітей основної групи майже удвічі зменшилася частота скарг із боку шлунково-кишкового тракту (болі в животі, запори, зригування і блювання), тоді як у дітей контрольної групи ця динаміка не була такою вираженою. Тільки 5 батьків (11 %) дітей контрольної групи відзначили зменшення схильності до запорів і нормалізацію сну в дітей. 75,6 % батьків основної групи і 51,1 % батьків контрольної групи відзначали, що діти стали спокійнішими, у них активізувалися реакції на зовнішні подразники (швидкість, адекватність), хоча статистична різниця не була вірогідною (р = 0,055).

При аналізі показників фізичного розвитку ми визначили дещо кращу динаміку в дітей основної групи порівняно з дітьми контрольної групи, проте без статистично істотної різниці (табл. 1).

При аналізі динаміки вмісту досліджуваних вітамінів у дітей основної групи ми відзначили їх збільшення через 2 міс. прийому вітамінно-мінерального комплексу Мульти-табс Малюк. Так, рівень вітаміну А в сироватці крові у них зріс із 0,947 ± 0,136 мкмоль/л до 1,326 ± 0,124 мкмоль/л (р < 0,05), вітаміну Е — із 3,48 ± 0,61 мкмоль/л до 4,62 ± 0,8 мкмоль/л (р < 0,05), вітаміну В₁ — із 0,031 ± 0,008 мкмоль/л до 0,049 ± 0,011 мкмоль/л (р < 0,05), вітаміну В₆  — із 0,34 ± 0,07 мкмоль/л до 0,45 ± 0,09 мкмоль/л (р < 0,05). Таким чином, нами був визначений істотний приріст вітамінів у сироватці крові в дітей основної групи, хоча їх значення не досягли нормативних величин (табл. 2). Серед дітей контрольної групи істотної різниці в показниках вітамінів через 2 міс. спостереження не було.

Паралельно зі збільшенням концентрації вітамінів у дітей основної групи через 2 міс. лікування ми відзначили і зростання концентрації досліджуваних мікроелементів. Вірогідно збільшився рівень заліза з 0,409 ± 0,0172 мг/л до 0,467 ± 0,0186 мг/л (р < 0,05), цинку — із 3,51 ± 0,34 мг/л до 4,65 ± 0,41 мг/л (р < 0,05), невірогідно збільшився рівень міді — із 0,950 ± 0,175 мг/л до 1,195 ± 0,25 мг/л, хрому — із 0,0135 ± 0,0040 мг/л до 0,014 ± 0,006 мг/л, марганцю — із 0,0125±0,0017 мг/л до 0,0138±0,0056 мг/л (табл. 3). Показники дітей контрольної групи залишилися без істотних змін.

За даними лабораторних обстежень відзначено вірогідне збільшення рівня гемоглобіну в дітей основної групи з 111,7 ± 6,6 г/л до 126,0 ± 5,1 г/л, тоді як у контрольній групі — до 113,00 ± 5,65 г/л (р < 0,05).

Проведені дослідження засвідчили, що серед дітей, батькам яких давалися тільки рекомендації щодо корекції харчування без призначення вітамінно-мінерального комплексу, спостерігалися також позитивні зміни, але вони були незначними, невірогідними і відзначалися в значно меншої кількості дітей.

Висновки

Для дітей із ДЦП віком 1–3 роки характерним є порушення нутритивного статусу, що пояснюється наявною неврологічною симптоматикою, значною частотою і тяжкістю функціональних розладів травної системи, особливостями вигодовування й догляду за дітьми. Показники фізичного розвитку дітей із ДЦП (маса тіла, зріст, окружність голови, ІМТ) є нижчими від показників фізичного розвитку практично здорових дітей. Харчування дітей із ДЦП є неповноцінним і не забезпечує потреби організму для нормального росту й розвитку дитини. Діти з ДЦП порівняно із здоровими однолітками отримують недостатню кількість тваринних білків, що є основним пластичним матеріалом, а також недостатньо овочів і фруктів як джерела необхідних вітамінів, мікроелементів і клітковини. Наявна неврологічна й соматична патологія, особливості харчування спричинюють порушення адекватного фізичного розвитку дітей й розвиток дефіцитних станів із нестачею вітамінів і мікроелементів. Проведення корекції дієти на фоні лікування основного захворювання не дозволяє істотно покращити нутритивний статус дитини. Двомісячний курс лікування з корекцією дієти й використанням вітамінно-мінерального комплексу Мульти-табс Малюк дозволяє істотно покращити нутритивний статус дітей із ДЦП, зменшити дефіцит вітамінів і мікроелементів та сприяти покращенню процесів реабілітації. Проте для нормалізації концентрації вітамінів і мікроелементів у сироватці крові доцільно проводити більш тривалі курси вітамінотерапії.