Журнал «Здоровье ребенка» 7 (34) 2011

За оцінкою експертів ВООЗ, ожиріння є однією з глобальних проблем для сучасного суспільства: до 25 % дорослих і до 15 % дітей мають це захворювання [4, 7, 8]. Ожиріння в поєднанні з інсулінорезистентністю є однією з основних причин смертності в економічно розвинутих країнах, важливим фактором ризику виникнення церебро­ та кардіоваскулярних захворювань, гастроентерологічної патології та багатьох інших захворюваннях. Відзначається, що майже в 50 % випадків ожиріння в дітей (а для підлітків цей показник збільшується до 80 %) із віком не компенсується й обумовлює морбідне ожиріння в дорослому віці. Поряд із цим ожиріння в дитячому віці може призводити до ортопедичних ускладнень, апное уві сні та розладів психіки дитини [5, 9, 10].

За даними фахівців CDC, у США кожна четверта дитина має надмірну вагу, ще 11 % страждають від ожиріння [7]. За десятирічний період спостереження за програмою National Health and Nutrition Examination Survey (NHANES) II (1976–1980) and NHANES III (1988–1991) поширеність надлишкової ваги тіла в дитячій популяції зріс на 40 % [10]. Подібні тенденції характерні й для інших країн світу. Так, у Великій Британії надмірну масу тіла мають 20 % дітей і підлітків, в Іспанії — 27 %, у Греції — 31 %, в Італії — 36 %, у Болгарії — 38 %, у Російській Федерації — близько 10 %, в Україні — 10–11 % [4, 6, 10]. Таким чином, тенденція до зростання числа дітей та підлітків із надмірною вагою є загальносвітовою.

Донедавна масштабних епідеміологічних досліджень проблеми ожиріння серед дітей та підлітків в Україні практично не проводилося. Таке нехтування проблемою призвело до того, що нерідко в молодих українців виникають ускладнення на тлі преморбідного стану, асоційованого з ожирінням. Утім в останні роки в деяких регіонах був досягнутий суттєвий прогрес у вивченні епідеміології аліментарно­залежних захворювань, у тому числі ожиріння серед дітей та підлітків [3, 4]. За даними Н.Б. Зелінської та співавт. (2010), ожиріння в Україні займає друге місце за поширеністю та рівнем захворюваності після дифузного зоба І ступеня, причому діагностичний процес щодо цього виду патології, на думку авторів, є неефективним. Автори показали, що рівень реєстрації ожиріння в дітей, який становить у середньому в Україні 13,49 на 1000 дитячого населення 0–17 років включно (1,3 %), є значно нижчим, ніж у більшості країн Європи, де частота ожиріння серед дітей знаходиться в межах 10–15 %, а серед підлітків навіть і більше. За даними фахівців МОЗУ та Українського науково­практичного центру ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин, в Україні краще виявляють ожиріння в дітей 0–17 років у Вінницькій, Черкаській та Київській областях, найменша поширеність ожиріння (менше ніж 1 %) — у м. Севастополі (4,6 на 1000 дитячого населення), Луганській (5,57), Дніпропетровській (9,45), Волинській (9,57) та Одеській (9,65) областях [2]. Таким чином, Одеська область віднесена до регіонів із незадовільними результатами діагностичного моніторингу.

Метою дослідження була оцінка динаміки поширеності ожиріння та захворюваності на нього серед дитячого населення Одеської області протягом 2001–2010 рр.

Матеріал та методи

Проведений ретроспективний аналіз звітної документації обласного управління охорони здоров’я та медицини катастроф (ОУОЗМК) Одеської області за 2001–2010 рр. Отримані в результаті досліджень дані опрацьовувалися методами варіаційної статистики за допомогою пакету прикладних програм Statistica 7.0 (StatSoft Inc., США). Частоту, із якою зустрічалися кількісні та якісні ознаки, порівнювали за допомогою критерію c² за Pearson для незалежних вибірок. Додатково проводили кореляційний аналіз взаємозв’язку епідеміологічних показників, що вивчаються [1].

Результати дослідження та їх обговорення

Ретроспективний аналіз медичної звітної документації ОУОЗМК Одеської області показав, що рівні захворюваності на аліментарно­конституційне ожиріння (шифр МКБ Е.66.0) та його поширеності в регіоні є відносно високими (табл. 1, 2).

При цьому спостерігалися певні закономірності в розподілі значень показників поширеності ожиріння та захворюваності на нього серед дітей та підлітків. Так, у містах Одеської області частота даної патології була дещо вищою, ніж у районах сільської місцевості, що, очевидно, пояснюється відмінностями в якісному й кількісному складі харчування та рухової активності. Винятком є м. Іллічівськ, у якому протягом десятиріччя поширеність ожиріння серед дитячого населення не перевищувала 1,8 % із стійкою тенденцією до зниження (D = –83,5 %). Цей феномен пояснюється, очевидно, тим, що м. Іллічівськ є сателітом м. Одеси, у зв’язку з чим значна частина населення обслуговується в лікувально­профілактичних закладах обласного центру.

Протягом останніх 10 років удвічі збільшилася поширеність ожиріння серед дітей та підлітків в Арцизькому, Іванівському, Кодимському й Красноокнянському районах, утричі — у Кілійському, Любашівському та Овідіопольському районах. У чотири рази зросла поширеність ожиріння в дітей в Білгород­Дністровському районі, а в Ананьївському районі показник збільшився майже на порядок — із 1,2 випадку на 1000 населення до 10,5 випадку. Середній приріст показника за 2001–2010 рр. по області становив 71,7 %.

Подібна динаміка була характерною й для показника захворюваності, що відбиває загальну кількість виявлених нових випадків патології. За період, що аналізується, захворюваність по області зросла на 86,8 %. Найбільше зростання відбулося в Миколаївському районі: якщо у 2001 році кількість виявлених нових випадків ожиріння не перевищувала 0,2 ‰, то у 2010 вже дорівнювала 7,9 ‰. З іншого боку, у деяких районах області (Тарутинський, Красноокнянський, Фрунзівський) захворюваність на ожиріння дещо знизилася (табл. 2).

Слід зазначити, що показники захворюваності на ожиріння та поширеності даної патології серед дитячого населення Одеської області практично не корелювали (r = 0,2, p > 0,05) (рис. 1), що свідчить про неефективність скринінгових програм та про небезпеку подальшого зростання рівнів захворюваності на ожиріння серед дітей та підлітків.

Загалом частота дитячого ожиріння в різних районах Одеської області була подібною й мало залежала від соціально­економічного розвитку відповідних регіонів. Екстремуми, що спостерігаються, свідчать скоріше про відмінності в досвіді лікарів ланки первинної медико­санітарної допомоги (primary health care) та про недосконалість чинних стандартів діагностики ожиріння в дітей та підлітків.

Висновки

1. Захворюваність на ожиріння та поширеність цієї патології серед дітей та підлітків в Одеській області останніми роками значно зросла. Найвищі рівні поширеності ожиріння відзначаються в Білгород­Дністровському, Ананьївському, Кілійському, Любашівському та Овідіопольскому районам Одеської області.

2. Диспропорція в рівнях поширеності ожиріння та захворюваності на нього дитячого населення Одеської області (r = 0,2, p < 0,05) свідчить про небезпеку подальшого зростання рівнів захворюваності на ожиріння та про необхідність розробки регіональної програми з профілактики аліментарно­залежних захворювань серед дітей та підлітків.

3. Результати багаторічного аналізу рівнів поширеності ожиріння та захворюваності на нього серед дітей та підлітків в Одеській області свідчать про необхідність вдосконалення клінічних стандартів діагностики ожиріння в дітей та підлітків.