Журнал «Здоровье ребенка» 5 (40) 2012

У теперішній час захворювання органів травлення в усьому світі займають значне місце в структурі дитячої соматичної патології [1–3]. Порушення функціонування цієї системи мають численні клінічні прояви, функціональні розлади схильні до трансформування в хронічні процеси, що значно знижує якість життя дитини. У дослідженнях, що стосуються вивчення стану здоров’я осіб, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС (ЧАЕС), визначено високий рівень поширеності цієї патології серед нащадків батьків, які зазнали впливу радіаційного чинника в різному віці, та її зростання до часу переходу підлітків у терапевтичну мережу [4, 5]. Тому здалося актуальним провести аналіз особливостей перебігу захворювань органів травлення у дітей із сімей батьків, які були опромінені в репродуктивному (ліквідатори наслідків аварії на ЧАЕС (ЛНА)) та дитячому віці.

Матеріали та методи

Під спостереженням у Центрі реабілітації дітей та підлітків, постраждалих унаслідок Чорнобильської катастрофи, знаходилося 1030 дітей віком 5–18 років, народжених від батьків, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 1986–1987 рр., і 160 дітей 3–18 років із сімей батьків, які зазнали радіаційного опромінення та були відселені з контрольованих територій (КТ) у дитячому віці. Групу порівняння становили 1233 їхніх однолітки, мешканці м. Харкова, батьки яких не мали радіаційного впливу до народження дитини (група порівняння). Статистична обробка отриманих результатів проведена із використанням сертифікованої програми SPSS, версія 17. Значущість відмінностей визначалась із застосуванням непараметричного U­критерію Вілкоксона — Манна — Уїтні (р_u) і кутового перетворення Фішера (р_j).

Результати та їх обговорення

Хвороби органів травлення впевнено домінують у структурі патологічної ураженості нащадків опромінених батьків серед соматичних захворювань на всіх етапах спостереження, займаючи до 25,0 %.

Поширеність хвороб травної системи у дітей із сімей ЛНА та нащадків відселених із КТ вірогідно перевищує показники групи порівняння як у хлопчиків, так і дівчаток, починаючи з дошкільного віку, і становить 802,5 і 1313,7 проти 684,8 ‰ відповідно по групах. У нащадків опромінених батьків надалі не простежується очікуване, що притаманне популяції, зростання частоти захворювань органів травлення у школярів початкових класів щодо дітей дошкільного віку. Рівень захворюваності в дошкільнят, нащадків ЛНА, становить 733,0 ‰, у дітей молодшого шкільного віку — 829,1 ‰. Серед нащадків батьків, опромінених у дитячому віці, рівень захворюваності в дошкільнят становить 1259,3 ‰, у дітей молодшого шкільного віку — 1375,0 ‰. У той же час у групі порівняння існує загальнопопуляційна тенденція (281,0 проти 900,4 ‰ відповідно).

У структурі захворювань органів травлення в усіх досліджуваних групах у цьому віці домінують порушення моторики жовчного міхура, переважно за гіпотонічним типом (42,6; 62,7 та 43,1 % відповідно по групах), та карієс. Множинний карієс втричі частіше відзначається у дітей із сімей батьків­ліквідаторів (153,0; 39,2 і 52,1 ‰). Особливу увагу привертає той факт, що в нащадків ЛНА в 5–9­річному віці вже в декілька разів частіше діагностовано хронічні гастродуоденіти (105,1; 39,2 і 22,3 ‰).

Поширеність хвороб системи травлення у нащадків ЛНА в 10–13 років у 1,5 раза вища, ніж у дітей молодшого віку, і становить 1277,2 випадку на 1000 обстежених дітей. У нащадків батьків, опромінених в дитячому віці, цей показник має практично той же рівень, як і в дітей більш раннього віку (1442,3 випадку на 1000 обстежених), тобто поширеність хвороб травлення в дітей із сімей радіаційного ризику в 1,4–1,6 раза перевищує показники групи порівняння (871,5 ‰). В цьому віці з’являється статева різниця захворюваності: патологічна ураженість дівчат в 1,2 раза перевищує рівень у хлопців.

Найбільш поширеними серед хвороб органів травлення в цьому віці залишаються функціональні розлади, здебільшого дискінезії жовчного міхура за гіпотонічним типом, частка яких у структурі становить 30,0–32,0 %. Формуванню дискінезій жовчовидільної системи сприяє висока частота вегетативної дисфункції та наявність малих структурних аномалій жовчного міхура. Гіпофункція жовчного міхура та жовчних шляхів у чверті обстежених призводить до холестазу, що супроводжується помірним збільшенням розмірів печінки.

У структурі хронічних захворювань цієї системи превалюють запальні процеси слизової оболонки шлунка та дванадцятипалої кишки, рідше реєструється наявність хронічного холециститу. Хронічні захворювання печінки, підшлункової залози, кишечника відзначаються в поодиноких випадках.

Поширеність хвороб органів травлення у 14–15­річних дітей із сімей опромінених батьків зростає невірогідно та становить 1345,0 випадку на 1000 обстежених нащадків ЛНА та 1628,6 випадку на 1000 обстежених нащадків батьків, які перебували на КТ у дитячому віці (у групі порівняння 699,6 ‰). Проте структура цього класу хвороб зазнає суттєвих змін. У нащадків ЛНА, починаючи з 14 років і до завершення періоду дитинства, хронічна патологія органів травлення займає лідируючу позицію (поширеність хронічної патології — 760,9 проти 733,7 ‰ функціональних розладів) з перевагою у дівчат (881,7 проти 637,4 ‰ у хлопців). Це здебільшого хронічні гастродуоденіти (429,4 ‰), холецистити (298,9 ‰) та поодинокі випадки хронічного коліту, гепатиту, панкреатиту, виразкової хвороби. У нащадків батьків, які зазнали радіаційного впливу в дитинстві віці, у 14–15­річному віці функціональні стани ще превалюють, але в структурі захворювань органів травлення хронічна патологія займає вже 43,9 %. У групі порівняння функціональні розлади, у першу чергу жовчовидільних шляхів, становлять майже дві третини у структурі.

У віці 16–18 років поширеність хвороб органів травлення у нащадків опромінених батьків зростає (1612,1 та 1681,8 ‰ відповідно по групах), особливо серед дівчат із сімей ЛНА (1806,5 проти 1417,6 ‰ у юнаків), що значно перебільшує показники групи порівняння (703,7 і 418,6 ‰ відповідно до статі). У структурі патології травної системи дітей із сімей радіаційного ризику, як дівчаток, так і хлопчиків, у цьому віці домінують хронічні гастродуоденіти (36,4 та 21,6 %) та холецистити (17,4 та 37,8 %).

У зв’язку з високим рівнем поширеності хронічних захворювань гастродуоденальної ділянки в дітей із сімей радіаційного ризику було доцільним провести більш глибокий аналіз їх клінічних особливостей в обстежених дітей. За даними фіброгастродуоденоскопії встановлено, що у всіх дівчат, нащадків ЛНА, відзначалася більш сприятлива еритематозна форма. У нащадків батьків, які зазнали радіаційного впливу в дитячому віці, зареєстровано лише один випадок ерозивного гастродуоденіту в хлопчика 14 років. У той же час у 30,4 % хлопців, нащадків ЛНА, були виявлені деструктивні варіанти процесу: ерозивні та геморагічні. Дослідження рівня кислотності шлункового соку за результатами інтрагастральної рН­метрії виявило у хлопців превалююче підвищення кислотоутворюючої функції шлунка (у 62,1 %), а у дівчат випадки нормацидності та гіперацидності траплялися з однаковою частотою (46,2 %). Гіпоацидність зустрічалася значно рідше (6,9 % у хлопців і 7,7 % у дівчат). У третини підлітків хронічний гастродуоденіт був асоційованим із Нelicobacter рylori.

Серед багатьох факторів, які беруть участь у регуляції взаємовідносин агресивних і захисних механізмів слизової оболонки гастродуоденальної зони, звертає на себе увагу наявність у нащадків ЛНА чоловічої статі мелатонінової недостатності, що збігається з висновками деяких гастроентерологів [6, 7]. Установлено, що для підлітків 16–18 років, які страждають від хронічних захворювань гастродуоденальної зони, є характерними коливання добової екскреції мелатоніну залежно від стадії процесу та варіанту його перебігу. У стадії загострення хронічного гастродуоденіту у хлопців простежується тенденція до зниження екскреції мелатоніну (54,50 ± 6,06 нмоль/добу
порівняно з 67,82 ± 5,40 нмоль/добу в стадії ремісії, р_u < 0,1). При цьому низька добова екскреція мелатоніну щодо вікової та сезонної норм відзначається майже у двох третин підлітків чоловічої статі. З’ясовано, що при деструктивних варіантах рівень екскреції мелатоніну є вірогідно нижчим порівняно з недеструктивними формами (47,02 ± 5,66 нмоль/добу і 66,63 ± 8,53 нмоль/добу відповідно, р_u < 0,05). У половини дівчат із гастродуоденальною патологією рівень екскреції мелатоніну у стадії загострення відповідає віковим і сезонним нормам, у третини підвищується до 57,11 ± 7,80 нмоль/добу порівняно з 29,67 ± 3,20 нмоль/добу у стадії ремісії (р_u < 0,01).

Ретроспективний аналіз показав, що у хлопців віком 10–12 років ранні клінічні прояви гастродуоденіту у 91,0 % випадків супроводжувалися низькими показниками екскреції мелатоніну зі збереженням подібної тенденції надалі. При маніфестації захворювання у старшому віці низький рівень екскреції визначався лише у третини підлітків.

У дівчат клінічні прояви хронічного гастродуоденіту інтенсивніше визначаються у більш старшому віці, частіше на тлі добової екскреції мелатоніну, що відповідає віковій нормі.

Таким чином, у нащадків ЛНА чоловічої статі в ранній хронізації гастродуоденальної патології та формуванні більш тяжкого перебігу хвороби має значення довготривала мелатонінова недостатність. Підвищення екскреції мелатоніну в осіб жіночої статі, можливо, призводить до стимуляції регенераторних властивостей слизової оболонки, що обумовлює еритематозний варіант патологічного процесу з більш сприятливим клінічним перебігом.

Враховуючи особливості перебігу захворювань травної системи у нащадків ЛНА, проведено прогностичну процедуру за А. Вальдом стосовно виявлення критеріїв ризику розвитку хронічних захворювань шлунково­кишкового тракту. Проаналізовано 40 клініко­анамнестичних і лабораторних ознак у 200 пацієнтів.

У хлопчиків найбільша інформативність у порядку зниження належала таким характеристикам, як віддаленість зачаття від контакту батьків з іонізуючим випромінюванням, рівень кортизолу крові в молодшому шкільному віці, вага при народженні, рівень добової екскреції мелатоніну в 9–12 років, прискорений фізичний розвиток у 9–12 років, частота бронхолегеневих захворювань в анамнезі, друга категорія обліку батька. Менший ступінь інформативності мали обтяжений акушерський та алергологічний анамнез, а також рік перебування батька в зоні ЧАЕС (табл. 1).

Залежність розвитку хронічної патології органів травлення у дівчат була встановлена лише щодо ваги при народженні, рівня мелатоніну та кортизолу у 9–12 років, частих гострих респіраторних захворювань в анамнезі, віддаленості зачаття від участі батька в ліквідації наслідків аварії та патологічних пологів.

Тобто найбільш інформативними чинниками ризику виникнення хронічних захворювань у хлопців є дані радіаційного анамнезу батька, у дівчат — несприятливий перебіг постнатального онтогенезу.

Висновки

1. У нащадків батьків, які зазнали впливу радіаційного чинника в різному віці внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, встановлено високу поширеність захворювань органів травлення.

2. Для дітей із сімей опромінених батьків характерне повільне зростання рівня поширеності хвороб травної системи від дошкільного віку до підліткового періоду на відміну від одноліток із сімей без радіаційного анамнезу, у яких в підлітковому віці спостерігаються більш низькі показники, ніж у періоді статевого дозрівання.

3. Питома вага хронічних захворювань у структурі патології органів травлення в дітей, чиї батьки постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, значно перевищує рівень, встановлений для одноліток із сімей без радіаційного анамнезу.

4. У розвитку хронічних захворювань гастродуоденальної зони у хлопчиків із сімей ЛНА, ранніх строків їх маніфестації має значення мелатонінова недостатність.

5. Нащадки опромінених внаслідок Чорнобильської катастрофи батьків потребують ретельного нагляду з метою визначення груп ризику щодо розвитку хронічних захворювань системи травлення за допомогою запропонованої прогностичної процедури, проведення профілактичних і реабілітаційних заходів.