Журнал «Здоровье ребенка» 6 (41) 2012

Вступ

Особливе занепокоєння дослідників останнім часом викликає зростання захворюваності на хронічний панкреатит серед дітей та підлітків, що становить, за різними даними, від 9 до 25 випадків на 100 тисяч населення. Прогноз захворювання при цьому визначається характером перебігу панкреатиту та ефективністю проведеного лікування [1–5].

Водночас вірогідних катамнестичних даних щодо перебігу патології підшлункової залози в дитячому віці в доступній нам літературі практично немає.

Мета дослідження: вивчити ефективність диференційної терапії на регрес больового синдрому в дітей та підлітків у катамнезі.

Матеріал та методи

Під спостереженням впродовж року після виписки зі стаціонару перебувало 100 дітей віком від 7 до 17 років із патологією підшлункової залози, жителів м. Івано-Франківська та області.

Серед обстежених 40 дітей мали підтверджений діагноз хронічного рецидивного панкреатиту, 25 — хронічного монотонного панкреатиту, 35 дітям було встановлено діагноз реактивного панкреатиту. Хронічний рецидивний панкреатит частіше поєднувався з дисфункцією сфінктера Одді на фоні гіпертонусу жовчного міхура, а хронічний монотонний — з хронічним холецистохолангітом.

Реактивні зміни з боку підшлункової залози у дітей дошкільного віку найчастіше перебігали на тлі синдрому ацетонемічної блювоти.

Відповідно до поставлених завдань діти з хронічним рецидивним панкреатитом отримували лікувальний комплекс кверцетин + трибудат, комплекс дітям із хронічним монотонним панкреатитом — кверцетин + дигестин. Монотерапія кверцетином була призначена всім обстеженим із реактивними змінами з боку підшлункової залози.

Результати дослідження та їх обговорення

Динаміку больового синдрому під впливом лікування залежно від характеру перебігу панкреатиту подано на рис. 1.

Як свідчать дані, наведені вище, у дітей основної групи із хронічним рецидивним панкреатитом під впливом лікування кверцетином та трибудатом відмічався поступовий регрес проявів больового синдрому, що мав переважно спастичний характер. Натомість у цій групі хворих зросла частота дистензійного болю, що стало особливо помітним на 12-му місяці спостереження.

В обстежених, які отримували терапію кверцетином та дигестином, також спостерігалася позитивна динаміка больового синдрому. Прояви дистензійного болю в животі повністю зникли наприкінці року.

У дітей основної групи з функціональним захворюванням підшлункової залози під впливом монотерапії кверцетином відмічено зменшення інтенсивності больових відчуттів аж до повного зникнення.

У дітей контрольної групи відмічено достатньо виражену інтенсивність абдомінального болю протягом другого півріччя спостереження в амбулаторних умовах, притаманну як хронічному монотонному, так і реактивному панкреатиту. Біль у животі утримувався у всіх групах дітей і на 5–6-му місяці обстеження. Це вказує на недостатню ефективність традиційного лікувального комплексу.

Відсутність соматичного болю за згаданий часовий проміжок вказує на достатні резервні можливості паренхіми підшлункової залози в дитячому віці та запізніле втягнення у патологічний процес очеревини.

Ефективність лікування ми оцінювали також залежно від тривалості періодів ремісії між загостреннями клінічних симптомів. Під впливом терапії кверцетином та дигестином період ремісії в середньому становив 5,0 ± 1,5 місяця, а під впливом лікування кверцетином та трибудатом — 6,0 ± 1,5 місяця. У пацієнтів із реактивним панкреатитом період ремісії становив 4,5 ± 1,5 місяця з дня спостереження. Серед хворих контрольної групи тривалість періоду ремісії була переважно короткою і становила в більшості випадків 1,0 ± 1,5 місяця.

За нашими даними, характер ремісії між загостреннями абдомінального болю певною мірою залежав від тривалості захворювання.

У 77,8 % дітей основної групи тривалий період ремісії (до півроку) між нападами болю спостерігався в основному в дітей основної групи зі стажем захворювання понад 5 років, у першу чергу серед хворих, які приймали кверцетин + дигестин. Це може вказувати на більш повільний розвиток запальних змін в органі під впливом запропонованого лікування, що і зумовлює рідші загострення больового синдрому.

Слід зазначити, що біль між тривалими епізодами ремісії мав постійний ниючий характер, вимагав приймання седативних засобів, оскільки нерідко мав у своєму генезі психосоматичну складову.

На тлі коротких епізодів ремісії абдомінальний біль мав гострий, нападоподібний характер та добре знімався прийманням кверцетину та трибудату.

Щодо контрольної групи, то тривалий період ремісії та, відповідно, нечасті загострення болю у животі відмічалися лише у пацієнтів із тривалістю захворювання до 1 року. Це, на наш погляд, вказує на невпинне прогресування запальних змін у підшлунковій залозі, незважаючи на проведену терапію.

Слід відмітити той факт, що протягом першого року спостереження рецидиви абдомінального болю констатовано у третини хворих контрольної групи із хронічним панкреатитом.

Нами було встановлено залежність частоти нападів абдомінального болю від варіанту дебюту захворювання. Так, у пацієнтів основної групи із дебютом панкреатичної симптоматики за типом кишкової кольки, під впливом лікування кверцетином та трибудатом, спостерігаються рецидиви абдомінального болю до 1 разу на рік, а при варіанті дебюту за типом гострого панкреатиту — від 1 до 5 разів на рік. У дітей контрольної групи при першому варіанті дебюту спостерігалися загострення абдомінального болю від 1 до 5 разів на рік, а при другому варіанті — до 3–4 разів на рік відповідно.

За даними нашого дослідження, регрес больового нападу в дітей основної групи з варіантом дебюту за типом кишкової кольки відмічався впродовж перших 4–6 місяців спостереження, а у пацієнтів контрольної групи — протягом 9–12 місяців.

При варіанті дебюту за типом гострого панкреатиту у дітей основної групи зменшення болю в животі констатовано протягом першого місяця лікування в амбулаторних умовах, а у дітей конт­рольної — протягом 2–3 місяців. При цьому неприємні відчуття в лівому підребер’ї та пальпаторна болючість у ділянці підшлункової залози, незважаючи на проведене лікування, за період спостереження відмічено лише у пацієнтів конт­рольної групи.

Висновки

1. Запропоноване нами диференційне лікування панкреатиту у дітей протягом першого року після виписки із стаціонару суттєво збільшило період ремісії між нападами болю, сприяло попередженню рецидивів абдомінального болю та нормалізації загального стану пацієнтів.

2. Виявлено зв’язок між рецидивами абдомінального болю та тривалістю захворювання, залежність між варіантами дебюту панкреатиту та частотою рецидивів абдомінального болю.

3. Відсутність соматичного болю протягом першого року після виписки зі стаціонару є свідченням пізнього втягнення очеревини в запальний процес та доказом ефективності терапії.

Перспектива подальших досліджень. Подальше спостереження за хворими з рецидивами больового синдрому дозволить розробити комплекс профілактичних заходів щодо запобігання розвитку рецидивів больового абдомінального синдрому.