Журнал «Здоровье ребенка» 8 (43) 2012

Вступ

Емоції як складові, що супроводжують усі психічні процеси, є універсальним індикатором змін внутрішнього світу людини [11]. Будь-яка депривація, що порушує внутрішній гомеостаз, порушує внутрішню гармонію особистості, необхідну для соціалізації, перешкоджає успішному входженню дитини в соціум. Це є додатковим поштовхом до переживання емоційного неблагополуччя в жорсткому, не завжди терпимому до хворої людини середовищі. Очевидно, що відчуття нестабільності, незахищеності перед складностями оточуючого світу афективно насичено неадекватними уявленнями про вплив захворювань на життя і майбутнє підлітків. Переживання емоційного дискомфорту, розбіжність між рівнем самооцінки і реаліями формують тривожність як емоційний стан або стійку рису особистості [9, 14, 19].

Значні емоційні навантаження, що виникають при різних життєвих ситуаціях, викликають психосоматичні явища — тілесне віддзеркалення душевного життя людини. За даними ВООЗ, від 38 до 42 % усіх пацієнтів, які відвідують кабінети соматичних лікарів, належать до групи психосоматичних хворих [13]. Вплив емоцій на фізіологічні процеси та поведінкові реакції пов’язаний із психологічними механізмами і пояснює поширеність психосоматичних розладів, їх соціальну зумовленість, зв’язок із культурними традиціями й умовами життя [6].

Істотний вплив мають особистісні особливості, різниця лише в тому, вплив на який орган виходить на перший план, викликаючи астму, гіпертонію, виразку шлунка, цукровий діабет, глаукому тощо [2, 3, 6].

Ще у 1950 р. відомий американський психоаналітик Франц Александер (Franz Alexander, 1891–1964) навів перелік семи класичних психосоматичних хвороб: есенціальна гіпертонія, виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, ревматоїдний артрит, гіпертиреоз (тиреотоксикоз), бронхіальна астма, виразковий коліт і нейродерміт.

Депривація сім’ї, виховання дитини в умовах інтернату є ненормальним із точки зору загальних біологічних позицій. Це не може не вплинути на психіку дитини. Найчастіше спостерігаються вегетативні розлади, що позначаються терміном «психовегетативний синдром», який і буде лежати в основі формування психосоматичного захворювання [13, 14, 17].

За спостереженнями Н. Пезешкіана (2006) у пацієнтів із симптомами астми вирішальну роль відіграють такі особистісні властивості, як відповідальність і пунктуальність. На думку Braeutgam і Christian (2004), такі діти дуже залежні від думки людей, які їх оточують.

Психосоматичні прояви та тривожне реагування дітей на різні взаємини з оточуючими можуть проявлятися шлунковими кольками, відхиленнями в харчовій поведінці, раптовим сильним плачем, що виникає у присутності особи, яка може проявити жалість до дитини. Л. Крейслер і Р. Шпіц (1994), досліджуючи реагування дитини на взаємини з оточуючими, відмічали, що відмова матері від дитини може зумовити кому немовляти або стає причиною повторної блювоти.

Психосоматичні прояви можуть залежати від віку дитини, її темпераменту і взаємин з оточуючими, але соматична патологія може маніфестувати не лише в дитинстві, але і в зрілому віці у вигляді астми, надлишкової ваги тощо. Небезпека полягає в тому, що у дитини може закріпитися психосоматичний спосіб реагування на емоційний дискомфорт [7, 17].

Поширеність феноменів тривожності в дитячій популяції, її негативна роль у розвитку психосоматичних захворювань є темою багатьох робіт психологів, клінічних психологів, педагогів, лікарів [10, 20]. Інтерес до даної проблеми з боку представників різних сфер практики обумовлений впливом тривоги на багато аспектів розвитку дитини: фізичне і психічне здоров’я, розвиток емоційної сфери і спілкування, навчальну діяльність, соціалізацію [15, 18].

Роль тривожності у виникненні широкого кола патологічних явищ, як психосоматичних, так і психічних, традиційно підкреслюється в психологічній і медичній літературі. Актуальність даної проблеми обумовлена поширеністю невротичних і психосоматичних розладів (Антропов Ю.Ф., Бельмер С.В., 2005; Захаров А.І., 2004, та ін.), явищ шкільної дезадаптації в дитячій популяції. Переважна більшість дослідників тривожності вказують на роль сім’ї в генезі і закріпленні дитячої тривожності. Поширеність і тягар перебігу розладів, пов’язаних з підвищеною тривожністю, а також тягар їх наслідків для фізичного і психічного здоров’я дітей обумовлюють необхідність створення системної допомоги дітям.

Рядом авторів (Астапов В.М., 2004; Лукасик А.В., 2000; Прихожан A.M., 1996, та ін.) підкреслюється негативна роль стійкої особистісної тривожності в психічному розвитку. Роботами дослідників (Лукасик А.В., 2000; Прихожан A.M., 1996; Погорєлова Е.І., 2002; Фролова О.В., 2001, та ін.) відзначається, що існує певний оптимальний рівень тривожності, необхідний для ефективного функціонування, тоді як надмірно низькі і високі значення свідчать про неблагополуччя і можуть бути патогенними.

Сучасний погляд на роль сім’ї в розвитку дитячої тривожності включає аналіз механізмів опосередкованої дії тривожності на психічний розвиток, відображаючи ідею про те, що здатність упоратися з нормальною, конструктивною тривогою є необхідною умовою нормального особистісного розвитку. Нездатність усвідомлювати і приймати тривогу призводить до витіснення тривоги, вживання невротичного захисту, що визначають перехід нормальної тривоги в патологічну [2, 5, 6].

Метою нашої роботи було дослідження особливостей психоемоційного стану вихованців школи-інтернату та його змін під впливом санаторно-курортного лікування в санаторії «Південнобережний» за допомогою тесту диференційної самооцінки функціонального стану САН, шкали особистісної та реактивної тривожності Спілбергера, під контролем лабораторних та функціональних досліджень.

Матеріали та методи дослідження

Під нашим спостереженням перебувало 40 дітей Вовковинської школи-інтернату Хмельницької області віком 10–14 років, в анамнезі яких мали місце порушення дихання за типом рецидивуючого бронхіту з астматичним компонентом.

Засоби реабілітації в санаторії «Південобережний» включали клімато-, бальнео-, гало-, фіто-, ароматерапію та масаж.

При виборі методик для дослідження враховувались такі принципи:

1. Відносна простота вживаних методик.

2. Швидкість їх проведення.

3. Повнота вивчення досліджуваного явища.

4. Взаємне доповнення методик.

5. Висока сумарна валідність.

6. Достатня чутливість до зміни спостережуваного явища у здорових і хворих, а також до зміни показників протягом лікування.

Головним завданням дослідження було вивчення внутрішньої картини хвороби, її гносеологічного й емоційного компонентів, причому якщо перший є висновками хворого, продуктом його логічної переробки інформації про хворобу, отриману з різних джерел, то другий виявляється емоційними реакціями страху і тривоги. Це вказує на необхідність вивчення і власного ставлення до хвороби, і самооцінки досліджуваних значущості впливу їх стану на їх соціальний статус, і стану емоційної сфери в процесі її змін.

До початку лікування та після його закінчення в санаторії «Південнобережний» психологічний стан дітей вивчався за допомогою тесту диференціальної самооцінки функціонального стану (САН), що дозволяє на основі самооцінки пацієнта вивчити його самопочуття, активність, настрій, а шкала особистісної та реактивної тривожності Спілбергера дає можливість оцінити рівень особистісної та реактивної тривожності.

Показники САН самопочуття нижче 5,4 бала, активність — нижче 5,0, настрій — нижче 5,1 бала розцінюються як низькі (нижчі за норму).

У шкалах особистісної та реактивної тривожності Спілбергера під особистісною тривожністю розуміється стійка індивідуальна характеристика, що відображає схильність суб’єкта до тривоги і передбачає наявність у нього тенденції сприймати досить широке «віяло» ситуацій як загрозливі, відповідаючи на кожну з них певною реакцією нападу-захисту, характерною для даної особистості. Як схильність особистісна тривожність активізується при сприйнятті певних стимул-реакцій, що розцінюються людиною як небезпечні для самооцінки, самоповаги.

Ситуативна або реактивна тривожність як стан характеризується суб’єктивним відчуттям емоцій: напружності, занепокоєння, заклопотаність, нервозність. Цей стан виникає як емоційна реакція на стресову ситуацію і може бути різним за інтенсивністю і динамічністю в часі.

Високотривожні особистості схильні сприймати загрозу своїй самооцінці й життєдіяльності в широкому діапазоні ситуацій і реагувати досить вираженим станом тривожності. Якщо психологічний тест визначає у досліджуваного високий показник особистісної тривожності, то це дає підставу передбачати в нього появу стану тривожності в різних ситуаціях, особливо коли вони стосуються оцінки його компетенції і престижу.

При інтерпретації показників використовувалась орієнтаційна оцінка: до 30 балів — тривожність низька, 31–44 бали — помірна, 45 і більше балів — висока.

Дітям проводили лабораторне дослідження крові, ЕКГ, вивчення функції зовнішнього дихання.

Результати обстежень та їх обговорення

Свій стан діти оцінювали в більшості випадків як норму, при тому що у 40 % досліджуваних виявляються порушення серцевого ритму, у більшості досліджуваних (51,8 %) мають місце порушення дихання.

За результатами середніх значень психологічного обстеження за методиками САН та Спілбергера для досліджуваних дітей характерні ознаки, відображені в табл. 1.

Звертає на себе увагу помірна та висока тривожність у досліджуваних на початку дослідження, що поєднується з декларованим гарним самопочуттям, активністю, піднесеним настроєм. При тому середні показники «Самопочуття» (5,43), «Активність» (5,11) та «Настрій» (6,97) методики САН свідчать про недооцінку власного стану, відсутність розуміння, що з ними відбувається, зниження критики оточуючої дійсності, що відображено в табл. 2.

Дівчата оцінювали себе як більш активних, з кращим самопочуттям та настроєм. Для хлопців характерними виявились більш висока тривожність зі значними коливаннями саме реактивної (ситуативної) тривожності, що проявляється в непосидючості, гіперактивності, схильності до порушень поведінки вдома, школі, конфліктах, асоціальних вчинках, за рахунок яких здійснюється спроба пошуку засобу зменшення тривожного стану.

При зовнішньому благополуччі та відсутності скарг такі діти відчувають значне напруження, неспокій і компенсують його пошуком середовища, у якому тривога зменшується: групи однолітків або старших підлітків, які беруть їх під свою опіку та захист. Проте такий «захист» часто може мати антисоціальну направленість і діти часто використовуються старшими для виконання крадіжок та інших антисоціальних порушень.

Нереалізована та тривала тривога призводить до формування психосоматичних захворювань: псевдоастматичних та астматичних нападів, шлунково-кишкових розладів, вегетосудинних проявів, алергій, порушення в роботі серцево-судинної системи.

Перебування в реабілітаційному закладі дозволило загалом зменшити тривожність з високої (особистісна тривожність/реактивна тривожність — 48,08/55,2) до помірної (ОТ/РТ — 42,33/44,83) із суттєвим зменшенням розмаху показників від 29–54 до 32–53 (ОТ) та від 30–89 до 34–54 (РТ), що сприяло покращенню самопочуття (5,78), збільшенню активності (5,17) та більш реальній оцінці свого настрою (6,72), що спостерігалось у 53,3 % досліджуваних дітей.

У 40 % досліджуваних на початку реабілітаційних заходів спостерігались порушення серцевого ритму у вигляді синусової аритмії (у 2 дітей), шлуночкових екстрасистол (у 6 дітей), неповної блокади ніжки пучка Гіса (у 12 дітей), тахікардії (у 8 дітей) та брадикардії (у 6 дітей). Через 14 днів за рахунок проведення реабілітаційних заходів у 10 % досліджуваних серцевий ритм нормалізувався.

В обстежених дітей спостерігалась цікава трансформація стану крові в процесі санаторно-курортного лікування (табл. 3).

При знижені показників кількості гемоглобіну, еритроцитів, паличкоядерних нейтрофілів, лімфоцитів та ШОЕ відбувається збільшення сегментоядерних нейтрофілів та моноцитів, що наближаються до меж норми.

Покращився ряд показників при дослідженні функції зовнішнього дихання за допомогою спірографії (табл. 4).

Покращення показників дихання, гематологічних, ЕКГ, зменшення тривожності свідчить про досягнутий терапевтичний ефект. І хоча у 13,3 % досліджуваних спостерігається збільшення реактивної тривожності, це говорить про наявність зміни ситуації і реакцію дітей на неї (підготовка до від’їзду, міжособистісні проблеми).

Разом із тим наявність помірної тривоги після проведених реабілітаційних заходів, суб’єктивного та об’єктивного покращення стану здоров’я свідчить про необхідність продовження адаптаційної та реабілітаційної роботи з дітьми, необхідність більш детального індивідуального підбору психотерапевтичних та психокорекційних методик, що дозволить у поєднанні з фізіотерапевтичним впливом досягнути покращення як суб’єктивного, так і об’єктивного самопочуття.

Висновок

Засоби реабілітації в санаторії «Південнобережний», що включали клімато-, бальнео-, гало-, фіто-, ароматерапію та масаж, під контролем загального аналізу крові, ЕКГ, вивчення функції зовнішнього дихання, психодіа­гностичних методик САН та Спілбергера, виконали своє завдання, про що свідчить покращення суб’єктивних та об’єктивних результатів у всіх дослідженнях. Однак виявлені особливості вказують на необхідність продовження реабілітаційних, відновних заходів та психотерапевтичного впливу і за місцем проживання дітей. Результати досліджень мають бути реалізовані для покращення стану здоров’я і профілактики розвитку психосоматичних порушень у дітей із сімейною депривацією, яка виступає потужним провокатором тривожності.