Украинский журнал хирургии 1 (20) 2013

18 січня 2013 р. на 83­му році життя помер один із провідних учених у галузі клінічної хірургії та хірургічної ендокринології, академік Національної академії медичних наук України та Академії наук вищої освіти України, двічі лауреат Державної премії України, Заслужений професор Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького, доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри факультетської хірургії ЛНМУ ім. Данила Галицького, ректор ЛНМУ ім. Данила Галицького у 1981–1998 рр. Михайло Петрович Павловський.

Михайло Петрович Павловський народився 15 листопада 1930 р. у м. Берестечко на Волині. У 1948–1954 роках навчався у Львівському державному медичному інституті, який закінчив із відзнакою. Вже в той час у душі майбутнього хірурга нуртували дві потужні сили — нездоланний потяг до наукових досліджень та природжений поклик до хірургії. Щасливий випадок звів юного аспіранта кафедри патологічної фізіології з видатним вченим­хірургом, професором Георгієм Григоровичем Каравановим, який безпомилково оцінив потенціал свого майбутнього учня. Доля Михайла Павловського була вирішена: у січні 1955 року він став клінічним ординатором кафедри факультетської хірургії, якою йому й судилося потім керувати.

Уже через три роки М.П. Павловський захистив кандидатську дисертацію, присвячену проблемі хірургічного лікування цирозів печінки. У 1967 році йому було присвоєно вчене звання доцента. Наступним щаблем сходження ювіляра як науковця стала ендокринна хірургія. 27 травня 1970 року Михайло Петрович захистив докторську дисертацію «Матеріали до хірургії надниркових залоз».

Від 1973 року він обіймав посаду завідувача кафедри хірургії факультету післядипломної освіти у Львівському державному медичному інституті, а в 1974 році йому було присвоєно вчене звання професора. З 1976 року Михайло Петрович очолював кафедру факультетської хірургії (з 2008 року — кафедру хірургії № 1).

Продовжуючи справу свого наукового батька професора Г.Г. Караванова, Михайло Петрович Павловський створив у Львові свою наукову школу хірургів. За його керівництва підготовлені 17 докторів, 42 кандидати медичних наук. Академік М.П. Павловський — автор і співавтор понад 1000 наукових праць, з них 156 фундаментальних, 15 монографій, 6 підручників, 23 авторських свідоцтв і патентів України, 36 методичних рекомендацій, 15 інформаційних листів. Він був головою спеціалізованої вченої ради Д 35.600.01 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) медичних наук зі спеціальностей 14­01­03 «хірургія» та 14­01­22 «стоматологія».

Основними напрямками наукової діяльності професора М.П. Павловського були: хірургія шлунка, дванадцятипалої кишки, печінки, жовчних шляхів, підшлункової залози, ендокринних органів, зокрема щитоподібної та прищитоподібних, надниркових залоз, гормонально активних пухлин підшлункової залози та яєчників, цукровий діабет і хірургія, неплідність ендокринного ґенезу, генетичні вади розвитку, синдром поліорганної недостатності та тромбоемболічні ускладнення в абдомінальній та ендокринній хірургії, ендовідеохірургія.

З 1981 до 1998 року М.П. Павловський обіймав посаду ректора Львівського державного медичного інституту (згодом — університету), зробивши вагомий внесок у розвиток львівської медичної школи та науки.

В університеті, зокрема, було запроектовано та розпочато будівництво нової стоматологічної поліклініки. Михайло Петрович сприяв розвитку та відновленню діяльності громадських організацій, таких, як Рух, Товариство української мови імені Т. Шевченка, Конгрес української інтелігенції, Студентське братство, Українське лікарське товариство; створенню музею історії медицини Галичини; побудові пам’ятника народному професору Мар’янові Панчишину.

Михайло Петрович Павловський був академіком Національної академії медичних наук України (1997 р.) та Академії наук вищої освіти України (1992 р.), двічі лауреатом Державної премії України (1986 р., 2000 р.), дійсним членом Нью­Йоркської академії наук (1994 р.), членом Міжнародного товариства хірургів (1996 р.), заслуженим працівником вищої школи (1980 р.). Його було обрано членом Президії АМН України (відділ клінічної медицини), заступником голови Асоціації хірургів України, членом правління Асоціації ендокринологів України, головою Ради львівських наукових медичних товариств, обласного осередку Асоціації хірургів України, віце­президентом Світової федерації українських лікарських товариств, дійсним членом Наукового товариства ім. Т. Шевченка. Заслужений професор ЛНМУ імені Данила Галицького, почесний професор Інституту проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського АМН України, почесний член Міжнародної академії медицини ім. Альберта Швейцера, Академії медицини Польщі, Товариства хірургів ім. Л. Ридиґера. Його було нагороджено орденами Дружби народів, «Знак Пошани», «За заслуги» III ступеня, Почесною грамотою Президії Верховної Ради України, великою Золотою Зіркою і золотою медаллю Міжнародної академії медицини ім. Альберта Швейцера.

Михайло Петрович Павловський був відомим практикуючим лікарем, вченим із великим досвідом, генератором наукових ідей, організатором молодих науковців, які під його керівництвом розвивали українську науку. Йому були притаманні висока інтелігентність, дисциплінованість, громадянська свідомість, скромність, чуйність, почуття обов’язку. Завдяки своїм високим моральним якостям, професійній майстерності та організаторським здібностям він здобув заслужений авторитет серед колективу університету. Його життя і діяльність були яскравим прикладом самопосвяти, відданого служіння науці та народові України.

Вічная пам’ять!