Журнал «Здоровье ребенка» 5 (48) 2013

Вступ

Об’єктивна складність і багатогранність предмету дослідження особливостей адаптації дітей із дефіцитом батьківського піклування, які живуть в однотипних умовах (дитячий будинок), полягає в діалектичній суперечливості самого явища адаптації, що одночасно являє собою і процес, і результат [1, 4].

Термін «адаптація» в даному дослідженні розглядається в трьох аспектах:

1) адаптація як властивість системи пристосовуватися до можливих змін функціонування — система адаптації;

2) адаптація як сам процес пристосування адаптивної системи — власне адаптація;

3) адаптація як метод, заснований на обробці інформації, що надходить, і пристосований для досягнення деякого критерію оптимізації — адаптаційні алгоритми [1, 4–6].

За даними багаторічних спостережень групи вчених під керівництвом академіка К.Р. Сєдова показано, що найбільшу інформацію про ступінь адаптованості популяції до екстремальних або просто змінених умов несуть кореляції між різними фізіологічними параметрами [3, 5].

Тому метою даного дослідження було вивчення особливостей рівня адаптованості дітей із дитячих будинків на підставі проведеного комплексного дослідження різних складових зазначеного феномену (клініко-анамнестичні особливості, що визначають стан здоров’я дітей, вивчення особливостей імунологічної відповіді в стані клінічного благополуччя з урахуванням високої респіраторної захворюваності даної когорти дітей, та оцінка психофізіологічних особливостей дітей із дефіцитом батьківської опіки) та розробка математичної моделі оцінки актуального стану адаптованості з використанням кореляційного аналізу.

Матеріали та методи дослідження

Кореляційний аналіз результатів обстеження, проведеного у 361 дитини з дефіцитом батьківського піклування в стані клінічного благополуччя, за 512 показниками, які вивчались, дозволив виявити найбільш значущі кореляції між різнорівневими факторами, що визначали рівень адаптованості обстежених дітей.

Соціально-психологічні та фізіологічні механізми адаптації в дітей із дефіцитом батьківського піклування, які на момент обстеження були клінічно здоровими, вивчалися з використанням спеціального інструментарію (психологічне тестування, клініко-анамнестичні, імунологічні, бактеріологічні та інші дослідження), який у даному дослідженні дозволяв вирішити проблему діагностики рівня адаптивних можливостей організму у дітей із дитячих будинків [2, 6].

Проведено аналіз трьох складових оцінки ступеня адаптації серед клінічно здорових дітей із дитячих будинків. Перша група факторів, що дозволяла оцінити рівень адаптованості обстежених дітей, визначала фізіологічний механізм адаптації та включала аналіз клініко-анамнестичних даних (кратність ГРВІ в анамнезі, наявність хронічних вогнищ інфекції, результати диспансерних оглядів дітей з урахуванням висновків спеціалістів, дані щодо перенесених бронхітів, пневмоній та ін.), оцінку фізичного розвитку, характеристику біоценозу слизових верхніх дихальних шляхів (ВДШ), наявність клінічних симптомів післяінфекційної астенії серед обстежених дітей із дитячих будинків.

До другої групи оцінки рівня адаптації дітей із дефіцитом батьківського піклування увійшли результати їх імунологічного обстеження в періоді клінічного благополуччя (вміст лейкоцитів, лімфоцитів, CD25+, сироваткових імуноглобулінів А, М, G, цитокінів (IL-2, IL-4, IL-10; IL-12р70+, IL-12р40+p70+; TFG1) у периферичній крові та концентрація протимікробних білків (альфа-дефензини 1–3; лактоферин) і SIgA у ротоглотковому секреті).

Соціально-психологічні механізми адаптації вивчались із використанням методик психологічного обстеження, що дозволяло визначити рівень адаптованості дітей із дефіцитом батьківського піклування до умов життя у дитячому будинку. Психологічний патерн оцінки адаптації складався з типологічних характеристик (тест Айзенка, Шмішека, тепінг-тест), оцінки колір-асоціативних реакцій (тест Люшера, колірний тест відношень), особливостей емоційного портрету (тривожність, вегетативні індекси, САН) та виявлення граничних донозологічних невротичних станів (дитячий опитувальник неврозів).

При проведенні дослідження були дотримані принципи інформованої згоди Гельсінської декларації Всесвітньої медичної асоціації.

Статистичну обробку даних проводили з використанням пакета Statistica v.6.1 (серійний номер AJAR 909 E415822FA). Застосовували критерії Манна — Уїтні для порівняння незалежних вибірок; кореляційний аналіз проводили з використанням коефіцієнта рангової кореляції Спірмена, для з’ясування характеру та сили зв’язку між досліджуваними параметрами використовували рангову кореляцію Спірмена. Зв’язок між двома параметрами вважався сильним при значеннях коефіцієнта кореляції (r), що перевищував 0,69, середній — 0,29–0,69, слабкий — 0–0,29. Для виявлення відмінностей між непараметричними показниками, що вимірюються у шкалах найменувань та порядків, використовували критерій Пірсона. Для оцінки діагностичної значимості різних ознак розраховували їх інформативність (І) за формулою Кульбака [2].

Результати та обговорення

Проведений статистичний аналіз результатів дослідження дозволив виявити три складові оцінки рівня адаптації: по-перше, клініко-анамнестичні особливості та наявність післяінфекційного астенічного синдрому; по-друге, імунологічний патерн; і по-третє, психофізіологічна складова адаптації, які в сукупності розглядалися як властивість системи (дитина з дефіцитом батьківського піклування) пристосовуватися до можливих змін функціонування.

Для діагностики актуального стану адаптації використовувались виявлені за результатами статистичного аналізу три групи високоінформативних факторів. Перша складова включала п’ять високоінформативних клініко-анамнестичних факторів: наявність астенії за клінічними ознаками (скарги); кратність ГРВІ в анамнезі; наявність в анамнезі інформації щодо хронічних вогнищ інфекції, тубінфікованості, рецидивуючого бронхіту; відставання у фізичному розвитку та наявність бактеріоносійства УПФ на слизових ВДШ.

Друга група факторів викреслювала найбільш інформативні імунологічні показники, що визначали рівень адаптованості на дійсному рівні: вміст цитокінів IL-10; IL-12р70+; концентрація лімфоцитів; CD25+; IgA; IgМ; TFG1 у периферичній крові та рівень протимікробних білків дефензинів 1–3; лактоферину і секреторного імуноглобуліну SIgA у ротоглотковому секреті.

Третя група факторів, що визначали рівень адаптованості обстежених дітей, характеризувала їх психологічні особливості: рівень нейротизму за тестом Айзенка; акцентуація за шкалою тривожності в тесті Шмішека; наявність невротичних розладів за шкалами астенії та порушень сну за тестом дитячого опитувальника неврозів (ДОН); результати оцінки тривожності за тестом Спілбергера — Ханіна (особистісна та ситуативна тривожність); результати обробки простого тесту Люшера з оцінкою тривожності, несприятливої компенсації, працездатності, наявності відчуття втрати домашнього вогнища, утрудненої соціальної адаптації, стану дезадаптації та рівень коефіцієнту вегетативного балансу (КВБ).

За результатами кореляційного аналізу встановлено вірогідне зростання ризику розвитку дез­адаптації у дітей із дитячих будинків (табл. 1), які в стані соматичного здоров’я мали скарги за рахунок формування післяінфекційної астенії (коефіцієнт кореляції Спірмена r = 0,6373; p < 0,001), діти, які в анамнезі мали понад 4 епізоди ГРВІ протягом року (r = 0,2542; p = 0,050) і за даними антропометричного обстеження характеризувались відставанням у фізичному розвитку за показником маси тіла (r = 0,2738; p = 0,034).

Інформативність окремих показників для оцінки актуального стану адаптації та ризику формування дезадаптації у дітей із дитячих будинків наведено в табл. 1.

Адаптованість на рівні імунологічного патерну оцінки (табл. 1) насамперед була пов’язана зі змінами цитокінів, що визначають спрямованість Th-відповіді та свідчать про наявність або відсутність низькорівневого імунологічного запалення в обстежених дітей (про- та протизапальні інтерлейкіни), що за результатами кореляційного аналізу визначалось вірогідним зниженням умісту ­IL-12р70+ (r = –0,4952; p < 0,001) та підвищенням IL-10 (r = 0,2586; p = 0,045) у сироватці крові.

Ризик розвитку дезадаптації за даними імунологічного обстеження в періоді соматичного благополуччя у дітей з дитячих будинків був пов’язаний (табл. 1) з вмістом цитокінів — для ­IL-12р70+ рівнем, вищим за 0,85 пг/мл (r = 0,3699; p = 0,004), для IL-10 — нижчим за 5 пг/мл (r = –0,2588; p = 0,045), для TFG1 — нижчим за 40 AU/мл (r = –0,3273; p = 0,011), що поєднувалось з умістом лімфоцитів у периферичній крові, вищим за 4 г/л (r = 0,262; p = 0,042) та концентрацією CD25+ клітин, нижчою за 9,5 % (r = –0,321; p = 0,013).

З боку показників мукозального імунітету (табл. 1) ризик дезадаптації у дітей із дитячих будинків зменшувався, якщо концентрація сироваткового імуноглобуліну А, визначена в періоді соматичного здоров’я, була вищою за 350 мг/л (r = –0,378; p = 0,003). При цьому вміст протимікробних білків дефензинів 1–3 був вищим за 2700 пг/мл (r = –0,2916; p = 0,024), а протимікробний білок лактоферин був нижчим за 30 нг/мл (r = 0,2777; p = 0,031) при дослідженні їх у ротоглотковому секреті.

Ризик формування дезадаптації на рівні психологічної складової (за результатами прогнозування) визначали деякі психофізіологічні особливості дітей з дефіцитом батьківського піклування (табл. 1), який насамперед корелював з рівнем нейротизму в тесті Айзенка, вищим за 12 балів (r = 0,5195; p < 0,001); виявленням акцентуації за шкалою тривожності (r = 0,2588; p = 0,045) у тесті Шмішека (оцінка 12 балів та вище); вираженістю астенії (r = 0,2738; p = 0,034) та порушень сну (r = 0,3528; p = 0,006) за тестом ДОН (результат тестування 12 балів та більше); утрудненою соціальною адаптацією (r = 0,3273; p = 0,011), низькою працездатністю (менше 6 балів; r = 0,4180; p < 0,001), станом дез­адаптації (r = 0,4343; p < 0,001) та відчуттям втрати домашнього вогнища (r = 0,4405; p < 0,001) за простим тестом Люшера.

Таким чином, можна зробити такі висновки:

1. Досягнення рівня адаптації в дітей із дитячих будинків відбувається через різні механізми, що характеризуються численними взаємозв’язками між різними складовими й підтверджується різноманіттям їх взаємодії, і визначається як інтегральний прояв сукупності клініко-анамнестичних, імунологічних та психологічних факторів.

2. Проведення кореляційного аналізу результатів дослідження у 361 дитини з дитячих будинків віком від 3 до 17 років за 512 показниками дозволило виділити найважливіші з них (34 фактори) для діагностики адаптації та прогнозування ризику розвитку дезадаптації.

3. Для оцінки рівня адаптованості у дітей із дитячих будинків необхідно проводити оцінку їх клініко-анамнестичних даних, обстеження імунологічного статусу та психофізіологічних параметрів з урахуванням їх значущості за рівнем їх інформативності.