Журнал «Медицина неотложных состояний» 5 (68) 2015

Живучи в досить невлаштованому світі, сповненому кризових явищ, багатоплановістю та непередбачуваністю того, що в ньому відбувається, ми досить часто забуваємо фундаментальну істину людського буття: все, що має ознаки людського, все, що становить потенціал людини, — все це є результатом чиїхось зусиль, пошуків, наснаги, і все це оплачено натхненням і стражданням. А потім ці чудові речі втрачають ознаки авторського буття, потрапляють у сферу людських комунікацій і набувають характеру чогось звичайного та буденного. Це явище має як плюси, так і мінуси: плюси полягають у тому, що ми, втрачаючи пієтет у ставленні до таких речей, позбавляємось зайвого консерватизму, а мінуси — передусім у тому, що ми перестаємо сприймати їх як послання з іншого універсуму — універсуму неповторної людської індивідуальності. Разом із тим ми втрачаємо належне ставлення до цієї індивідуальності, дивлячись на неї як на щось просте та повсякденне, таке, що не відрізняється від усіх інших звичайних речей. Щоб подолати таке ставлення, потрібні потужні людські зусилля в представленні непересічної особистості в перебігу як повсякденного буття, так і творчої наукової та педагогічної діяльності.

Родинні корені академіка І.В. Кочіна губляться в сивій давнині минулих часів, у численних поколіннях угро-фінського етносу за батьківським родоводом. Пращури його матері були українськими хліборобами й козаками Великого Лугу та Дикого поля (Сampi deserte), Півдня України і Таврійських степів із розкішною природою, найродючішими у світі чорноземами, багатющими на флору і фауну, але через постійні ординські навали тут було тяжко й небезпечно жити, займатися господарством та будувати постійні оселі. Ця величезна за площею місцина оспівана в українському фольклорі, згадується в історичному епосі та літературі як арена славних звитяг запорозьких козаків над турецько-татарсько-ногайськими завойовниками. Ці землі, острів Хортиця на Дніпрі стали колискою українського козацтва, де мешкали та стали козаками пращури академіка І.В. Кочіна, захисники й визволителі, «славні прадіди великі», гідним наслідувачем й послідовником яких він прагне бути все життя. Patriae solum omnibus carum est (Рідна земля всім дорога).

Життєвий шлях академіка І.В. Кочіна розпочався в славетному місті Запоріжжі в родині інженера-економіста, ветерана Другої світової війни Василя Івановича Кочіна (1904–1976) та медичного працівника Валентини Андронівни Кочіної (Палієнко) (1914–2005) 26 серпня 1945 р. Dos est magna parentum virtus (Доброчесність батьків — великий посаг). Це був визначний рік для всієї світової спільноти — 8 травня 1945 р. завершилася німецько-радянська війна (1941–1945), а 2 вересня — Друга світова (1939–1945). Такі міжнародні й внутрішньодержавні події передували народженню вченого, вплинули на зміст, політичні, соціально-економічні, духовні та морально-етичні умови життя, формували modus vivendi (спосіб життя) сотень мільйонів громадян радянської імперії. Тому Ігор Васильович належить ще й до такої особливої категорії населення України, як «діти війни», з усіма наслідками, що випливають з екзистенції цього покоління: виснажені фізично й психологічно війною, злиднями та нестатками, жахом масових репресій і голодоморами батьки, тотальний дефіцит найнеобхідніших товарів та харчів, зомбування свідомості населення мізантропією комуністичної ідеології й збоченнями радянського соціалізму, гоніння й переслідування науковців провідних галузей знань — філософії, суспільствознавства, політології, соціології, генетики, кібернетики, інформатики, прогресивного цивілізаційного розвитку людства в майбутньому. Проте quod est violenter, non est durabile (що насильницьке, то нетривале). Діяльність керівництва СРСР створювала вкрай негативну соціально-економічну й політичну ситуацію в державі та гнітючу духовно-моральну атмосферу в суспільстві, що в підсумку призвело до тотального занепаду наукових розробок, зупинило запровадження інновацій і визначило перебування країни на узбіччі світового цивілізаційного, науково-технічного, духовного, мистецького, соціального та громадського прогресу, і як остаточний наслідок — всеосяжний застій, стагнація виробництва, розпад СРСР як політико-географічного утворення і загибель його як соціально-економічної системи. Більшовицька влада, намагаючись зберегти absolutum dominium (необмежену владу), позбавила громадян головного, що є рушійною силою прогресу, — особистої свободи, бо vita sine libertate nihil est (життя без свободи — ніщо). Тому біографія (curriculum vitae — опис життя) — це не формальні дати та події з життя особи, а в першу чергу зміст і умови діяльності та досягнуті результати, іноді всупереч об’єктивним і суб’єктивним обставинам. Rara temporum felicitas, ubi quae veils sentire et quae sentias dicere licet (Рідкісні щасливі часи, коли можна думати, про що хочеш, й казати, що думаєш).

Саме в таких складних й несприятливих умовах професору І.В. Кочіну довелося жити, вчитися, працювати, займатися науковими дослідженнями, оприлюднювати та доводити їх важливість для су–спільства, захищати дисертаційні й наукові роботи, працювати над створенням та виданням багатьох підручників і навчальних посібників, запроваджувати їх у навчальний процес післядипломної медичної освіти. Але труднощі сильну духом особистість тільки загартовують. Озираючись на минулі десятиріччя плідного та насиченого подіями професійного життя, професор Ігор Васильович відчуває задоволення від зробленого. Par praemium labori (Відповідно до праці й нагорода).

У 1969 р. закінчив лікувальний факультет Запорізького медичного інституту, у якому почав працювати асистентом, а з 1983 р. — старшим викладачем, доцентом кафедри соціальної гігієни та організації охорони здоров’я в Запорізькому інституті удосконалення лікарів. 

У 1982 р. захистив кандидатську дисертацію «Социально-гигиенические аспекты состояния здоровья рабочих некоторых коксохимических предприятий Украины», а в 1996 р. — докторську дисертацію «Наукове обґрунтування соціально-гігієнічних аспектів системи збереження і відтворення стану здоров’я працівників промисловості (на прикладі коксової і хімічної промисловості)».

За активну педагогічну, навчально-методичну та наукову роботу, публікацію понад 130 наукових праць у провідних фахових виданнях, принципово нові наукові результати досліджень впливу способу життя на формування стану здоров’я працівників промисловості, успішне завершення докторської дисертації рішенням вченої ради ЗДІУЛ від 15 листопада 1994 р. Ігорю Васильовичу присвоєне вчене звання доцента.

Розглядаючи особистий науково-педагогічний шлях І.В. Кочіна, звернемо увагу на особливість його феномену, що не дає змоги перебувати науковій спільноті в ситуації глухої буденності, — це явище натхненного подвижництва, яке створює навколо себе своєрідне викривлення інтелектуального простору, і всі, хто потрапляє в цей простір, набувають імпульсу творчої дії.

У 1969–1998 рр. наукова діяльність І.В. Кочіна присвячена дослідженню стану здоров’я, способу життя та їх взаємозв’язків, організації медичної допомоги працівникам промисловості. Створена сучасна теорія соціально-гігієнічної сфери способу життя.

Збагачення сучасної соціальної медицини працями першорядного наукового значення, створення нового наукового та практичного напрямку, сучасної теорії й запровадження її в практику стало ґрунтовною підставою обрання І.В. Кочіна 16 жовтня 1993 р. академіком Української міжнародної академії оригінальних ідей.

У лютому 2006 р. йому присвоєно вчене звання професора.

З 12 березня 1998 р. професор І.В. Кочін очолює кафедру цивільного захисту та медицини катастроф ДЗ «ЗМАПО МОЗ України». З цього часу основним науковим напрямом його роботи є розробка організаційних та управлінських засад, планування інформаційного та матеріально-технічного забезпечення діяльності Служби медицини катастроф (СМК) України, організації надання екстреної медичної допомоги населенню, потерпілому від надзвичайних ситуацій. Так, у наукових працях Ігоря Васильовича міститься велика кількість принципово нових ідей, понять та підходів до розв’язання актуальних проблем науки й предмета викладання медицини катастроф та СМК України, які розвиваються науковою школою. Для подальшого удосконалення діяльності СМК України розроблені три взаємопов’язані системи організаційних принципів: створення, управління й діяльності служби; добору медичного й немедичного персоналу служби з використанням комплексу психофізіологічних тестів визначення придатності до роботи в екстремальних умовах; організаційних засад медичної евакуації та надання екстреної медичної допомоги у надзвичайних ситуаціях (НС) з використанням попередньо виконаних кількох варіантів прогнозних розрахунків на засадах теорії масового обслуговування із застосуванням методу твірних функцій й перетворення Лапласа. Збагачення та розвиток предметної сфери медицини катастроф як науки й навчальної дисципліни відбувається шляхом розробки нових актуальних наукових та педагогічних напрямів: застосування логістики в управлінні СМК; вивчення особливостей умов роботи у НС та забезпечення охорони праці; створення національної системи виявлення біологічних загроз та оперативного реагування на них; біологічний захист як складова біологічної безпеки в протидії терористичним актам із використанням патогенних біологічних агентів у системі управління СМК; епідеміологія інфекційних захворювань при НС; розробка теоретико-методологічних і методичних засад можливих сценаріїв терористичних актів; гігієна катастроф; організація хірургії медицини катастроф; психолого-психіатричні аспекти НС, психіатрія катастроф; організація медичного постачання СМК; організація надання медико-санітарної допомоги населенню в зонах ведення бойових дій.

Такою в багатогранності досліджуваної та розроблюваної тематики постає особистість професора І.В. Кочіна. Співробітники та учні не перестають дивуватись та дивитись на нього із захопленням: від тих минулих часів і по сьогодні у сфері своїх ключових наукових та навчально-педагогічних інтересів він продовжує тримати передусім широку проблематику цивільного захисту та медицини катастроф. В оточення професора І.В. Кочіна склалася впевненість, що це його екзистенціальна турбота: абсолютно все, найменші нюанси, найелементарніші сліди цієї проблеми — усе це викликає в нього інтерес, увагу, відгук. Найбільш вражаючим є це органічне зрощення особистої долі з однією із фундаментальних галузей — медициною катастроф, організацією та наданням екстреної медичної допомоги населенню в умовах повсякдення та бойових дій.

Академік І.В. Кочін є автором понад 600 наукових праць. За публічно висловленою загальною думкою професорсько-викладацького складу профільних кафедр ВМНЗ України, комплекс навчально-методичних праць авторських колективів, очолюваних академіком УМАОІ І.В. Кочіним, становить основу для узагальнення й створення сучасного досконалого науково-виробничо-довідкового багатотомного керівництва, що об’єднає в певну систему знання і практику діяльності (предметна енциклопедія) та підручник з медицини катастроф для додипломної й післядипломної освіти. Scientia nulla res praestantior (Немає нічого прекраснішого за знання).

Він створив кілька різних за складом творчих авторських колективів, що підготували 39 підручників та навчальних посібників із різних актуальних проблем предметної сфери цивільного захисту та медицини катастроф. На Всеукраїнському конкурсі перший в Україні підручник українською мовою «Медицина катастроф» був визнаний кращою книгою 2000 р. (наклад перевидано у 2002 р.). Останніми роками була видана низка навчальних посібників з актуальних, але не представлених у навчальній літературі України проблем: «Сильнодіючі отруйні речовини: джерела, небезпека, захист» (2002), «Повені й діяльність служби медицини катастроф» (2003), «Землетруси. Характеристика, лікувально-евакуаційне забезпечення» (2004), «Наукові основи епідеміології катастроф» (у 2 томах, 2004), «Діяльність Державної служби медицини катастроф у разі ураження населення небезпечними хімічними речовинами» (2005), «Охорона праці та безпека життєдіяльності населення при надзвичайних ситуаціях» (2005), «Медицина катастроф» (2008). Уперше в Україні для фахівців СМК видано навчальні посібники «Діяльність Державної служби медицини катастроф України з протидії біологічному, хімічному та ядерному тероризму» (2010) та «Основи діяльності Державної санітарно-епідеміологічної служби України в умовах надзвичайних ситуацій та локальних бойових конфліктів» (2015). За цей час авторський колектив підготував також низку навчальних посібників, присвячених радіаційним аваріям, організації захисту та надання медичної допомоги при них, фаховій підготовці формувань СМК. Nihil est hominis animo iucundius, quam discere (Немає нічого приємнішого для душі людини, як вчитися).

Проте існують й інші риси особистості професора І.В. Кочіна, що тримають усіх у полоні його особливої привабливості і про які також треба сказати. Передусім варто виокремити унікальну в наш час доброзичливість, що десь і в чомусь непомітно переходить у таку ж унікальну готовність сприймати всіх людей виключно через позитивне до них ставлення. При спробі осмислити означену рису характеру мимоволі доходиш висновку: таку поведінку може собі дозволити лише духовно сильна людина, тобто людина, яка настільки впевнена в правильності обраної справи, що не може ні на мить припустити, що її хтось може збити з вірного та цілеспрямованого напряму, загальмувати чи зруйнувати задумане. У філософській онтології існують концепції, згідно з якими триматися в бутті може лише те, що має внутрішню силу буття або волю до буття. У зв’язку з цим треба згадати концепцію Платона, за якою першими засадами буття постають істина, добро й краса. Усе те, що не має їх у собі або має в неповному чи здеформованому вигляді, відходить у небуття. У професора І.В. Кочіна відчувається ця онтологічна сила. Такі люди за будь-яких обставин спокійно, переконливо й наполегливо виконують свою справу, несуть її своєю волею і долею, своїм служінням платонівським найпершим буттєвим сутностям. 

Треба відзначити й зворотний вияв впливу справи на людину: людина тримає, несе справу, але й справа може нести й тримати людину за умови, що це є її справа, справа, що співмірна із нею, органічна її сутності. Певним щастям в житті можна вважати таку ситуацію, коли людина природно переходить у справу, а справа стає її прямим продовженням. У цьому сенсі часто кажуть, що людина повинна братись за такі справи, які її варті і яких варта вона сама. Науково-педагогічний шлях професора І.В. Кочіна якраз і становить той феномен, коли суб’єктивне переходить в об’єктивне і навпаки. 

Академік І.В. Кочін є ініціатором створення нової за змістом та з потенційно більшими інтелектуальними та науково-практично-навчальними можливостями творчо самостійної організаційної структури — Науково-дослідного інституту медицини катастроф та екстреної медичної допомоги при надзвичайних ситуаціях (НДІ МК та ЕМД НС) у складі ДЗ –«ЗМАПО МОЗ України». Системний аналіз та узагальнення результатів наукових досліджень провідних вчених і практиків, урахування стрімких змін політичного, воєнного та соціально-економічного тла держави, загрозливої ситуації в країні та суспільстві у зв’язку з виникненням бойових дій, збільшенням кількості надзвичайних ситуацій та медико-санітарних втрат спонукали його до висновку, що саме ці глобальні зміни є системоутворювальним фактором нових організаційних форм протидії. Тому, на переконання академіка І.В. Кочіна, йдеться не тільки про пристосування особливої аварійно-рятувальної служби — СМК України — до нових медико-тактичних характеристик НС, а й про свідоме об’єднання та використання потужних наукових інтелектуальних сил із достатнім кадровим та матеріально-технічним потенціалом СМК, запровадження в організаційно-діяльнісному циклі прогресивних теоретико-методологічних, науково-дослідних та прикладних можливостей логістики та комплексного залучення до ліквідації наслідків НС усіх аварійно-рятувальних служб цивільного захисту. НДІ МК та ЕМД НС в інтелектуально-методичному та виконавчому ланцюзі має використати можливості кафедр цивільного захисту та медицини катастроф, медицини невідкладних станів, анестезіології й реанімації, соціальної медицини та організації охорони здоров’я, курсу медичного права ДЗ «ЗМАПО МОЗ України» та Запорізького державного медичного університету. Із зовнішніх організацій до складу НДІ МК та ЕМД НС є нагальна потреба залучити: КУ «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Запорізької обласної ради, КУ «Територіальне медичне об’єднання «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф», Науково-дослідний центр біомедичних проблем Запорізького державного медичного університету, Навчально-методичний центр цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Запорізької області, Комунальну спеціальну воєнізовану аварійно-рятувальну службу м. Запоріжжя. Академік І.В. Кочін вбачає організацію і діяльність НДІ МК та ЕМД НС не в укладанні в прокрустове ложе (lectus Procrustae) старих організаційно-управлінських теоретико-методологічних та методичних підходів, тобто в межах парадигми, можливості якої вже давно вичерпані, а в заміні її на нову прогресивну парадигму логістики. A recta conscientia non oportet discedere (Від розумних переконань не треба відступати).

Треба звернути увагу на вміння академіка І.В. Кочіна надихати інших. Є багато людей, які, поспілкувавшись, можливо, навіть випадково з академіком І.В. Кочіним, ставали його прихильниками, однодумцями, соратниками. Відомо, що в соціальному житті люди досить часто черпають натхнення одні від одних, проте є люди, для яких стан наполегливого пошуку та пошукової активності природний і неперервний. Таких людей треба називати пасіонарними. У кожному суспільстві заради його благополуччя повинна існувати певна критична маса таких людей. У будь-якому випадку їх слід цінувати, причому ще за життя, а не колись потім. Цікаво зазначити, що ці люди не потребують особливих пошанувань і живуть та діють у своєму пасіонарному режимі завжди і за будь-яких обставин. 

Цікаво відзначити й те, що при спілкуванні з академіком І.В. Кочіним виникає дивне відчуття призупинення плину часу. Це відчуття стає майже універсальним. З одного боку, час не владний над ним, і він, як особистість та центр своєрідного духовного універсуму, перебуває поза часовими вимірами. З іншого боку, при спілкуванні не відчувається ні–якої вікової дистанції. Окрім того, виконувати свою справу із такою впевненістю, з такою фундаментальною неспішністю можна лише тоді, коли час або не тисне на розум, або ж у певний спосіб долається. Це може звучати тривіально, але саме життєва справа, що важить набагато більше, ніж потреби індивідуального людського життя, здатна вивести нас з-під влади часу. Як колись Гільгамеш у пошуках безсмертя почав будувати палаци, фортеці й міста, так і ми можемо спробувати здійснити дещо подібне в галузі охорони здоров’я. На наше переконання, академіку І.В. Кочіну пощастило ввійти в цей такий потрібний, такий бажаний і складний процес вибудовування тієї інтелектуальної території, що здатна якщо й не долати час, то вступати з ним у діалог на правах рівності. Хочеться побажати йому щасливих знахідок на окресленій території цивільного захисту та медицини катастроф для того, щоб спілкування мало завжди гідне змістовне наповнення.

Протягом шістнадцяти років (з 1999 р.) академік І.В. Кочін є головою науково-методичної ради з питань цивільного захисту та безпеки життєдіяльності населення Запорізької області, що визнана Міністерством з надзвичайних ситуацій кращою в Україні. 

Академік І.В. Кочін проводить велику роботу з розбудови козацтва України. Велика Козацька Рада Війська Запорозького Низового 19 січня 2002 р. за особливі заслуги в справі розвитку запорозького козацтва вводить Ігоря Васильовича Кочіна та його нащадків на вічні часи на честь і гідність у запорозькі козаки та вносить до списку Родової книги Міжнародного союзу козаків «Запорозька Січ». Генерал-хорунжому Війська Запорозького Низового І.В. Кочіну вручено корпоративний знак Запорізького козацького округу. Він удостоєний почесного козацького хреста «За віру та волю», нагороджений за відданість справі запорозького козацтва медаллю «Козацька звитяга». 

Є стійким і послідовним прихильником реалізації національної ідеї — розбудови самостійної, політично й економічно незалежної України, заможного життя українського народу. Vivat nostra civitas, vivat, crescat, floreat! (Хай живе наша держава, хай живе, розвивається, квітне!)

Людину пізнають за справами, а в продуктивній корисній для суспільства праці є сенс особистого життя. Але ще не творчий вечір, а це значить, що академіку І.В. Кочіну буде що запропонувати українській і світовій лікарській та науковій спільнотам.   

 

---

Редакція журналу «Медицина невідкладних станів»,

ДЗ «Запорізька медична академія післядипломної освіти

Міністерства охорони здоров’я України»,

Українська міжнародна академія оригінальних ідей,

кафедра цивільного захисту та медицини катастроф ДЗ

«ЗМАПО МОЗ України»,

Велика Козацька Рада Війська Запорозького Низового

щиро вітають з ювілеєм і бажають подальших успіхів у

служінні науці, медицині та Україні.

---