Журнал «Медицина неотложных состояний» 5 (68) 2015
Вернуться к номеру
Пам’яті Ігоря Порфирійовича Шлапака
Рубрики: Медицина неотложных состояний
Разделы: Страницы памяти
Версия для печати
Статтю опубліковано на с. 161-162
Він прагнув поєднання
ефективної
роботи та злагоди в
колективі,
і йому це вдавалося.
Є люди, які одного разу входять у твою долю, завойовують твоє серце і залишаються там назавжди. Вони ведуть тебе по життю, вчасно підказуючи правильний шлях і підправляючи невпевнені і помилкові кроки. А потім ідуть, залишаючи тяжкий і невгамовний біль утрати.
20 вересня 2015 року від нас пішов Ігор Порфирійович Шлапак…
Серце щемить від болю і не дає думкам ясно вкладатися на папір. Невчасно. Зарано. Хочеться крикнути долі: «Так нечесно! Схаменися! Стій!» Але ніхто не чує. І ніхто не відповість…
Ігор Порфирійович Шлапак народився 29 вересня 1943 року в сім’ї педагогів на Вінниччині. В 1968 році закінчив із відзнакою Київський медичний інститут імені О.О. Богомольця, в 1970 році вступив до аспірантури на кафедру анестезіології і реаніматології Київського державного інституту удосконалення лікарів, міцно зв’язавши своє життя з цим науковим і навчальним закладом. Після захисту кандидатської дисертації (1975) працював асистентом, а з 1987 року — доцентом кафедри анестезіології і реаніматології. Сухі цифри біографії. А за ними — щоденна праця, сотні хворих, операцій, знеболювань. Сьогодні мало хто знає, але широке застосування подовженої спінальної анестезії розпочалося в Україні після того, як майбутній професор І.П. Шлапак показав у своїй докторській ди–сертації (1995) переваги цього методу знеболювання, обґрунтував можливість застосування ад’ювантів і передбачив основні схеми сучасної нейроаксіальної анестезії.
Наукові інтереси І.П. Шлапака були надзвичайно широкими і стосувалися проблем інтенсивної терапії черепно-мозкової та поєднаної травм, гострих отруєнь та інсультів, сепсису, шоку, цукрового діабету, гострого панкреатиту, лікування больових синдромів, застосування регіонарної анестезії тощо. Думки та ідеї Ігоря Порфирійовича стали підґрунтям понад 350 наукових публікацій з різних проблем анестезіології та інтенсивної терапії, серед яких 17 наукових посібників і монографій. Він був членом редакційних рад і редколегій 7 наукових медичних часописів, незмінним головним організатором і співголовою оргкомітету Британо-українських симпозіумів з анестезіології та інтенсивної терапії, що стали відомими і популярними не тільки в Україні, але й далеко за її межами.
А ще — сотні учнів серед лікарів на клінічних базах кафедри, незліченна кількість молодих фахівців-інтернів, неминуча зміна поколінь викладачів, і останні покоління вважають учителем саме Ігоря Порфирійовича. Круговерть життя… І ніколи, особливо якщо питання стосувалося майбутньої долі того чи іншого колеги, Ігор Порфирійович не поспішав. Не поспішав із прийняттям рішення. «З цією думкою треба переспати!» — нерідко говорив Ігор Порфирійович з приводу тієї чи іншої ризикованої пропозиції. І ці слова стали крилатими, їх знали і повторювали усі співробітники кафедри як приклад поміркованості і мудрості.
Є ще одна когорта людей, для яких ім’я Ігоря Пор–фирійовича Шлапака назавжди залишиться одним з найголовніших у житті. Двадцять шість кандидатів та 5 докторів медичних наук підготував професор І.П. Шлапак і ще стільки ж науковців, які під керівництвом шефа запланували свої роботи і зараз виконують. Всі вони залишать у серці ім’я Ігоря Порфирійовича як наукового батька, людини, яка відкрила двері і дала дорогу у широкий світ науки.
Ігор Порфирійович Шлапак здобув значне академічне визнання в науковому середовищі країни: заслужений діяч науки і техніки України (2003), академік Академії наук вищої освіти (2010), віце-президент Асоціації анестезіологів України, голова спеціалізованої вченої ради Д.26.613.02 із захисту докторських і кандидатських дисертацій при Національній медичній академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, член Проблемної комісії з анестезіології та інтенсивної терапії МОЗ та НАМН України.
Видатний науковець, Учитель, Лікар… А ще він був звичайною людиною. Дуже любив Україну — був її справжнім, а не «шароварним» патріотом. Він добре знав і любив українську поезію й українську пісню. Він щиро переживав за сьогодення і майбутнє України, за долю народу, за долю дітей і онуків. І щиро бажав усім добра і миру.
Ігор Порфирійович був чуйним до чужої біди і швидко відгукувався на прохання про допомогу. Він однаково ретельно і поважно ставився до консультації майбутнього Президента України у м. Відні та до консультації простої людини в районній лікарні на Київщині, Черкащині чи Луганщині. Одного разу він розповідав, як зимою провів 16 жахливих годин у «жигулях» по дорозі на Луганщину, коли консультував родича місцевого лікаря. Зимова дорога була настільки складна, що декілька разів він міг перетворитися з консультанта на постраждалого. Якось дорогою до лікарні «Феофанія» він таки потрапив в аварію. На щастя, тоді професор не постраждав (лише отримав удар плеча), але до кінцевого пункту дістався вже іншим автомобілем і свою місію виконав у повному обсязі... Останніми роками йому важко було особисто консультувати хворих і в інші міста він вже спрямовував своїх учнів — молодих співробітників кафедри. Проте його досвід та поради щодо як конкретного хворого, так і принципів проведення таких консультацій були безцінними.
Він дуже добре розбирався в людях і міг одразу побачити у надміру пихатому і «перспективному» аспірантові нездару і неука, а на кафедру запросити нікому невідомого лікаря з маленької районної лікарні і розпізнати в ньому майбутнього науковця.
А про інтелігентність Ігоря Порфирійовича поширювалися легенди! Особливо яскраво це проявлялося в умінні підтримувати гарячі наукові дискусії на спеціалізованій захисній вченій раді в доброзичливому дусі і рамках взаємоповаги. В буденному житті він був завжди усміхненим, приязним, ввічливим. На кафедрі і на консультаціях — коректним і уважним до чужої думки. Енциклопедичні знання і широка ерудиція робили його надзвичайно цікавим співрозмовником. І завжди — повага до чужої позиції, навіть за готовності відстоювати власну.
Ця якість — вміння відстоювати свою наукову позицію — особливо яскраво проявилася під час редагування Ігорем Порфирійовичем першого національного підручника «Анестезіологія та інтенсивна терапія». Це велике тритомне видання стало видатною подією в сучасній українській анестезіології. Тільки близькі й рідні, а також колеги по кафедрі, які редагували матеріали підручника, знають справжню ціну цього видання. Десятки відредагованих розділів, сотні переписаних сторінок, нескінченні орфографічні, стилістичні, смислові правки. І все це лягало на плечі головного редактора — Ігоря Порфирійовича Шлапака.
Так вирішила доля, що підручник «Анестезіологія та інтенсивна терапія» став останньою книжкою професора І.П. Шлапака. Книжкою недописаною, як не дописана історія життя видатного науковця, Вчителя і Колеги, високоінтелігентної і чудової Людини.
Серце щемить від болю і не дає думкам вільно вкладатися на папір. Невчасно. Зарано...
Вічна пам’ять про Ігоря Порфирійовича Шлапака назавжди залишиться в наших серцях.
Співробітники кафедри анестезіології та інтенсивної
терапії НМАПО імені П.Л. Шупика
Вже вдруге сиротіє кафедральная сім’я,
Вже другий батько відправляється до раю.
Де віднайти слова утіхи, я не знаю,
Страждають всі: і ти, і він, і я.
Ти був для нас взірцем в усьому,
Давав ти лад і кафедрі, і дому,
Підручник ти редагував,
недивлячись на хворобливу втому.
Все працював для всіх на кшталт святого.
Не уявляємо без тебе БУС і вчену раду,
Не уявляємо без тебе твій затишний кабінет,
Не уявляємо без тебе ми себе і, бога ради,
Нам вічно ти світи серед зірок-планет!
Наш любий, милий і безцінний друже,
Так передчасно ти пішов від нас з життя,
Тебе нема — страждаємо ми дуже.
Твій світлий образ пронесем ми в майбуття!
То ж спочивай, наш любий, милий друже.
Життя летить, а доля поруч йде,
Час швидко промайне, і ми з тобою разом будем,
Тільки не знаєм, хто, коли і де…
М.В. Бондар,
Ф.С. Ващук
20.09.2015 р.
м. Київ