Журнал «Медицина неотложных состояний» 6 (69) 2015

Організація підготовки медичного фахівця за державними освітніми програмами, що концептуально відповідають вимогам провідних вищих освітніх закладів, впровадження в навчальні програми перспективних сучасних досягнень світової науки та технології є важливими проблемами сьогодення. Післядипломна підготовка лікарів розглядається як підрозділ системи освіти, що дозволяє здобути нові знання, отримати первинну та вторинну спеціалізацію, удосконалити знання з будь-яких медичних фахів, пройти передатестаційну підготовку та тим самим піднятися на більш високий професійний рівень. Важливим напрямком підвищення якості медичної допомоги, орієнтованим на перехід від інтуїтивної або стереотипної практики до науково виваженої, щоб результат лікувально-профілактичного процесу меншою мірою залежав від особистості медичного працівника і спирався на досягнення сучасної доказової медицини, є стандартизація медичної практики та її організація, що дозволяє розв’язати проблему систематизування та впорядкування знань лікарів-інтернів, які були здобуті під час навчання у вищому медичному навчальному закладі, і оптимізації підготовки лікарів-інтернів шляхом впровадження стимулюючих педагогічних принципів. Алгоритми широко застосовуються в системі підготовки та перепідготовки лікарів та медичного персоналу. Алгоритмічна логіка, що покладена в основу розробки клінічних протоколів, випливає з форми стандартизації медичної допомоги, яка вважається найбільш ефективною на сучасному етапі. На сьогодні в Україні швидко розвивається стандартизація медичних технологій. Наказами МОЗ України затверджено ряд стандартів медичної допомоги населенню, розпочато створення клінічних протоколів тощо. Кількість напрацьованих документів постійно збільшується, але все частіше вони піддаються критиці з боку самих же науковців і лікарів, оскільки заходи, включені до медичних стандартів, не відповідають повною мірою потребам медичних працівників і пацієнтів, а рівень доказовості протоколів лікування обмежується експертним методом [1, 2]. На сьогодні найбільш ефективним засобом управління якістю в системі охорони здоров’я є індустріальна модель. За результатами виконання проекту «Підтримка розвитку системи медичних стандартів в Україні» планується запровадження сучасної технології стандартизації медичної допомоги, створення умов для переходу до індустріальної моделі та широкого застосування доказової медицини, прикладом чого служать медичні стандарти для 15 нозологічних форм. Такий шлях розвитку управління охороною здоров’я зумовить економію державних коштів за рахунок адаптації готових клінічних рекомендацій і стандартів розвинених країн світу. Запровадження нової методології розробки стандартів медичної допомоги обумовить теоретичні засади належної клінічної практики європейського зразка [3].

Як засіб навчання, клінічний протокол використовується як метод самооцінки, що можна застосовувати самостійно без офіційного нагляду з освітніми цілями, шляхом порівняння варіаційності фактичної практики з типовими клінічними протоколами [4]. Клінічні протоколи є нормативними документами, що визначають вимоги до надання медичної допомоги хворому під час певного захворювання, певного синдрому або в певній клінічній ситуації, медичній організації. Їх використання в повсякденній практиці дозволяє вибрати оптимальні технології профілактики, діагностики, лікування та реабілітації для конкретного пацієнта. До того ж неабияке значення мають обґрунтування основної проблеми державних гарантій надання медичної допомоги населенню, захист прав пацієнта та лікаря при розв’язанні суперечливих та конфліктних питань, проведення експертизи та оцінки якості медичної допомоги хворим із певними захворюваннями або в певній клінічній ситуації, планування заходів із його вдосконалення. Стандартизація медичної допомоги дозволяє планувати обсяги медичної допомоги та визначати необхідні витрати для надання медичної допомоги. Валідний клінічний протокол включає в себе модель пацієнта та критерії віднесення хворого до моделі. Для професійної моделі характерна саморегуляція. У ній якість медичної допомоги визначають як відсутність дефектів та відповідність стандартам. Модель базується на ствердженні, що лікар володіє найбільшою інформацією щодо потреби пацієнта та надає допомогу з огляду на це. Спеціальні знання лікаря та володіння індивідуальною інформацією відіграють провідну роль у використанні ресурсів. Окрім цього, складовими медичного стандарту є:
— перелік медичних послуг основного та додаткового асортименту (залежно від умов надання та функційного призначення медичної допомоги при багатопрофільності медичної установи);
— перелік лікарських засобів основного та додаткового асортименту;
— стандартні операції та процедури з виконання вимог протоколу;
— вимоги до режиму праці, відпочинку, лікування або реабілітації;
— вимоги до дієтичних обмежень;
— особливості отримання інформованої згоди пацієнта при виконанні протоколу та додаткова інформація для пацієнта та членів його сім’ї;
— можливі завершення для кожної моделі з урахуванням кожного етапу діагностики та лікування, тимчасових параметрів отримання результату;
— індикатори якості медичної допомоги хворим, допомога яким надається відповідно до даних клінічних протоколів.

Мотивація оволодіння медичними стандартами полягає в тому, що майбутній медичний працівник розуміє, що лікувальна установа не тільки користується його ресурсами, але й готова поповнювати їх за рахунок підвищення професійної кваліфікації різного рівня. Коли людина відчуває мотивацію, вона прагне, зі свого боку, до максимальної ефективності праці. У перспективі піклування керівництва про персонал стимулює співробітників до максимально якісного виконання своєї роботи та відповідального ставлення до неї. Опанування медичними стандартами освіжає сприйняття своєї професії, розкриває її нові ракурси, а отримані технології стимулюють лікарів-інтернів у процесі роботи та позбавляють трудову діяльність від рутинності: активність у роботі підвищується.

Співробітниками кафедри анестезіології, інтенсивної терапії та медицини невідкладних станів спільно з викладачами кафедри факультетської хірургії створені медичні стандарти надання медичної допомоги в абдомінальній хірургії та колопроктології. Стандарти включають алгоритми діагностики, формування діагнозу, обсяг оперативного втручання, передопераційну підготовку, механічні та медикаментозні профілактичні заходи, особливості проведення анестезіологічної допомоги, післяопераційну терапію тощо [5, 6]. На сьогодні використання клінічних протоколів у підготовці лікаря-анестезіолога стало невід’ємною складовою педагогічного процесу на кафедрі. Особливістю стандартів є те, що вони дозволяють зберігати індивідуальний підхід до кожного хворого. Інтенсивна терапія докорінно розрізняється залежно від ступеня дегідратації, рівня крововтрати, виду, обсягу та терміну оперативного втручання. Вміння є однією з основних складових післядипломного навчання. Воно дозволяє оперувати складною системою теоретичних знань і практичних навичок у розв’язанні досить складних, нетипових, нестандартних професійних задач. IV (творчий) рівень вміння досягається тоді, коли лікарю надаються умови для самостійного здобуття нових знань або способів дії — це так звана суб’єктивна творчість, що полягає в самостійному відкритті нових для нього, але вже відомих науці даних. Тобто, надаючи певну свободу лікарю при самостійній роботі, медичний стандарт є певним кістяком, на основі якого надалі базуються набуті знання та вміння. Клінічні протоколи не дозволяють лікарю випустити найбільш важливі моменти діагностичного та лікувального алгоритму. Стандарти-рекомендації, на відміну від законодавчих стандартів (обов’язковість виконання яких прирівнюється до сили закону), не потребують жорсткого виконання затвердженої раз і назавжди методики. При їх виконанні можливі варіанти, використання яких сприяє розвитку гнучкості клінічного мислення. На цій основі виникає можливість проведення навчання у формі проблемно-орієнтованої дискусії, майстер-класу, круглого столу, метою чого є формування лікаря-спеціаліста, який в умовах дефіциту часу зможе знайти оптимальне вирішення тяжкої стандартної та нестандартної ситуації. На завершення опанування певною темою стандарти-рекомендації використовуються нами як елемент контролю за якістю професійної підготовки лікаря-інтерна будь-якого фаху.

Зважаючи на вищенаведене, використання медичних стандартів і клінічних протоколів у підготовці лікарів-інтернів за різними спеціальностями дозволить:
— оптимізувати мотиваційний підхід до навчання молодих колег;
— покращити результати їх теоретичної та практичної підготовки.