Журнал «Медицина неотложных состояний» 1(14) 2008

Проблема організації екстреної медичної допомоги завжди стояла перед людством. Парадоксально, але з прогресом цивілізації зростає чисельність невідкладних станів, що потребують термінової адекватної медичної допомоги безпосередньо на місці випадку. З кожним роком зростають вимоги до служби швидкої та невідкладної медичної допомоги.

Розроблена та схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України за № 402-р від 13 липня 2006 року Концепція державної програми створення єдиної системи надання екстреної медичної допомоги — перший крок до реформування швидкої, невідкладної медичної допомоги. Однією з головних ланок цієї системи є екстрена дошпитальна медична допомога, що надається на місці нещасного випадку чи катастрофи. Серед причин, що впливають на погіршення стану пацієнта та на подальший перебіг травми чи захворювання, виділяють недосконалість нормативно-правових питань функціонування єдиної системи надання медичної допомоги, нерівність умов щодо отримання екстреної допомоги поза межами закладів охорони здоров’я, низький рівень кваліфікаційної підготовки медпрацівників.

В основу організації надання екстреної медичної допомоги в умовах надзвичайної ситуації покладені положення статті 3 Конституції України, що наголошує: людина, її життя та здоров’я, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; та статті 49, що гарантує право кожного на охорону здоров’я та медичну допомогу.

Основи законодавства України про охорону здоров’я, прийняті 19 листопада 1992 року, містять статтю 37 «Подання медичної допомоги в невідкладних та екстремальних ситуаціях», де визначено: «Подання безплатної медичної допомоги громадянам в екстремальних ситуаціях (стихійне лихо, катастрофи, аварії, масові отруєння, епідемії, епізоотії, радіаційне, бактеріологічне та хімічне забруднення тощо) покладається насамперед на спеціалізовані бригади постійної готовності служби екстреної медичної допомоги...»

Державна служба медицини катастроф (ДСМК) є особливим видом державної аварійно-рятувальної служби, основним завданням якої і є виконання вищеназваних вимог.

У травні 2006 року був створений Львівський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф як Територіальний центр екстреної медичної допомоги. До складу Львівського обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф входять відділ екстреної медичної допомоги спеціалізованих бригад постійної готовності першої черги, навчально-тренувальний центр, планується приєднання відділу екстреної та планової консультативної допомоги.

До складу бригад екстреної медичної допомоги залучаються спеціалісти високої кваліфікації. Бригади працюють у режимі цілодобового чергування для надання екстреної медичної допомоги постраждалим на дошпитальному етапі.

Бригади відділу планово-консультативної допомоги в повсякденних умовах надаватимуть екстрену та планово-консультативну допомогу мережі лікувально-профілактичних закладів Львова та області. Лікарі цього відділу працюють на базі стаціонарних лікувальних закладів відповідного профілю, що позитивно відбивається на послідовності надання медичної допомоги.

Основним завданням навчально-тренувального відділення як структурного підрозділу Львівського центру екстреної медичної допомоги буде організація навчання та відпрацювання навичок надання медичної допомоги постраждалим за програмами, затвердженими МОЗ України.

Розробляється структура територіальної служби медицини катастроф, налагоджуються зв’язки з МВС, МНС, іншими екстреними службами для координації дій при виникненні надзвичайних ситуації.

З метою вдосконалення роботи центру вивчається досвід роботи вітчизняних та закордонних аналогічних формувань, налагоджуються взаємозв’язки з колегами з інших країн, зокрема Польщі, Чехії, Німеччини.

У відповідь на перше офіційне запрошення міністра здоров’я Чеської Республіки Давида Рата команда Львівського обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф взяла участь у Десятому міжнародному «Ралі Рейвіз», що проводиться за патронатом Європейської асоціації невідкладної медицини та вважається найдавнішим та найпрестижнішим змаганням служб екстреної медичної допомоги. Змагання відбувалися з 25 по 28 травня 2006 року. Офіційною мовою змагань була англійська.

До складу делегації увійшли Богдан Ельяшевський — керівник, головний лікар КЗ ЛОЦЕМДМК, Ярослав Пилипець — лікар екіпажу, Ольга Крушельницька — медсестра, Микола Комарницький — водій-пілот екіпажу, Ігор Мокрий — викладач центру невідкладних станів, Святослав Степанишин — заввідділом екстреної медичної допомоги та медицини катастроф.

Участь у «Ралі Рейвіз 2006» є однозначно позитивним моментом як для України, так і для Чехії, оскільки відкриває нову сторінку в спілкуванні та співпраці в площині невідкладної медичної допомоги. Україна, яку представляла львівська делегація, певним чином заявляє про себе як про країну, що прагне досягнути найвищих стандартів у даній галузі. Це перша українська спроба інтеграції до світової системи невідкладної медицини. Досвід, набутий нашим екіпажем, використовується у повсякденної роботі та підготовці подібних змагань в Україні.

За узгодженням із Головним управлінням охорони здоров’я, Львівською обласною державною адміністрацією, міською державною адміністрацією в м. Львові 24–26 жовтня було проведено Галицьке медичне ралі 2006. Організаторами виступили Комунальний заклад «Львівський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» і Галицький автомобільний клуб. Разом із командами з Києва, Житомира, Рівного, представниками Львівщини участь у змаганнях узяла команда з м. Любліна.

Запровадження ралі карет швидкої медичної допомоги є певним сигналом та індикатором ставлення України до світових стандартів, що діють на теренах країн Європейського співтовариства та підготовки до вступу в Європейську асоціацію невідкладної медицини. Проведення таких змагань є логічним втіленням у життя державної програми створення єдиної системи надання екстреної медичної допомоги.

Незважаючи на те, що наш заклад є новоствореною структурою, інтенсивно налагоджується міжнародна співпраця з аналогічними структурами інших країн, у тому числі Польщі.

На запрошення директора Воєводської станції швидкої медичної допомоги м. Любліна Здіслава Кулєші делегація львівських медиків побувала в Польщі. Польські колеги запросили нашу команду на святкування 90-річчя з нагоди створення Люблінської станції швидкої допомоги й приурочених до нього Других відкритих змагань Землі Люблінської з медичної допомоги 2007.

У ніч на 22 червня ми виїжджаємо на кордон. Зустріли нас із усією гостинністю, на що ми навіть не сподівалися. До складу бригади нашої установи увійшли: її керівник Богдан Ельяшевський, лікар-анестезіолог Світлана Поважук, фельдшер Роман Сабаль, пілот-водій Микола Комарницький.

Наша команда була єдиною закордонною поряд із 21 бригадою медичних рятувальників з Польщі. Вразило те, що на рівних умовах і з однаковими вимогами змагалися фельдшерські, лікарські та реанімаційні бригади, що свідчить про впевненість медиків у своєму вмінні і знаннях незалежно від рівня освіти.

Перший день змагань розпочався із святкування 90-ї річниці створення Люблінської станції швидкої допомоги у приміщенні міської філармонії, де було проведено нагородження працівників медицини відзнаками різних ступенів, а також урочисте відкриття Других відкритих змагань Землі Люблінської з медичної допомоги 2007.

Увесь час відбувалося знайомство між учасниками змагання, які приїхали не тільки зі столиці, але й з великих міст та містечок Польщі; здійснювався обмін інформацією про особливості роботи, відбувся огляд медичного оснащення та транспорту.

У холі готелю, де розташувалися учасники змагань, спонсори цього дійства одразу організували виставку рекламних проспектів, різноманітних зразків спецодягу тощо.

До речі, хотілося б, щоб і наша легка промисловість належним чином подбала про працівників медустанов не шаблонними однотипними строями, а комфортним за будь-якої погоди, надійним, зручним і функціональним одягом із якісних натуральних тканин.

Після обіду розпочався перший етап змагань. Досить несподіваний «виклик» до агресивного чолов’яги з ножовими пораненнями живота та грудної клітки. Його акторські здібності (виявилось, що він працівник швидкої) змусили нас настроїтися на серйозну роботу з надання як медичної, так і психологічної допомоги пацієнтові. Гра закінчилась — почалась справжня робота, що ускладнювалась якоюсь мірою і мовним бар’єром. Спілкування відбувалося польською мовою, але інколи розмовною ставала українська, що була зрозумілою для польських колег. Але відмінність нашої й іноземної медичної термінології та назв медикаментів викликала деякі труднощі. Кожен зроблений крок необхідно було прокоментувати, отриману інформацію проаналізувати і правильно сформулювати польською мовою свої дії, а на все про все було відведено лише десять хвилин. Порівняти, як ми справилися на етапах, не було можливості. Інформаційне табло не відображало жодних даних, окрім погодинного перебігу змагань.

А на нас чекав нічний етап...

Отже, після короткого перепочинку вирушаємо в ніч. І знову цілком реальна ситуація: у приміщенні ремонтної зони машин бригад швидкої допомоги стався нещасний випадок. За невідомих обставин, при вимкненій електромережі, платформа автопідіймача затиснула чоловіка. Збуджена, у розпачі, дівчина, яка створює хаос, на запитання: «Що сталося?» твердить, що їх було четверо і щось страшне трапилося з її товаришами. У цілковитій темряві треба було оглянути місце події та постраждалих, надати їм допомогу і, що не менш важливо, знайти всіх учасників трагедії, допомогти не лише в стабілізації фізичного стану, а й застосувати вміння та знання людської психології для припинення паніки та створення спокійної робочої атмосфери.

Виконати завдання було важко, враховуючи ліміт часу та кількість постраждалих. Ще необхідно було знайти четвертого учасника, а ми працювали лише втрьох. Завдяки медичним навичкам та вмінню пілота-водія Миколи Комарницького все вдалося виконати вчасно. Ми покладалися лише на наші сили: троє постраждалих у стані різного ступеня тяжкості — троє учасників змагань. Все як завжди. А от польські бригади активно користувалися допомогою працівників поліції та «чергового енергетика» ремонтної зони. Адже їхні помічники теж проходять курси з надання першої допомоги постраждалим, тому навички та знання алгоритмів є запорукою більш швидкої та активнішої співпраці. Ми ж покладалися лише на свої сили.

Другий етап дійшов фіналу. Залишилося кілька годин для відпочинку перед наступним днем змагань. Упродовж решти часу підсвідомо, уві сні, аналізувалась проведена робота, відслідковувалися помилки, раз за разом обмірковувалися дії, а головне — правильність коментарів на етапі.

Ранок. Сніданок. І знову до роботи.

Бригади виїжджають на етап згідно з графіком, тож є можливість оглянути виставку спонсорів, де демонструвалися нові досконалі пристрої для закритого масажу серця без допомоги рук, що значно полегшує роботу бригади: за допомогою цього пристрою хворому здійснюється рівномірний, однакової глибини масаж серця, що забезпечує добре наповнення кров’ю судин серцевого м’яза, мозку й готовність до проведення дефібриляції. На конференції, що відбулася по обіді, представник фірми-виробника на діаграмах і графіках довів доцільність цього пристрою й обгрунтував нові норми закритого масажу серця й дихальної реанімації 2 : 30. Окрім того, демонструвались крісла-каталки, якими можна звозити хворих сходами, — компактні засоби, що складаються і займають дуже мало місця в машині.

Третій етап. Виїжджаємо на трасу автодрому. Чергова реальна ситуація, з якою ми можемо зустрітися в житті. І знову наша головна помилка: ми думаємо в першу чергу про хворого, забуваючи про власну безпеку, а також прагнемо впоратися самотужки, хоча можна було звернутися по допомогу до працівників поліції. Ця помилка коштувала втрачених балів.

Останній етап — з пікантною назвою «Тут була блондинка». У парковій зоні, що нагадує львівський Шевченківський гай, ми зіштовхнулись із «блондинкою», яку, на жаль, не впізнали. Потім, як завжди, аналізуючи випадок, ми дійшли правильної думки — небезпечною «блондинкою» виявилася звичайна селітра. Але, як мовить приказка, після бійки кулаками не махають. Основними чинниками все ж таки були мовний бар’єр і ліміт часу.

Польські колеги запропонували нам стати «гоноровими» гостями, тобто почесними, однак ми прийняли рішення змагатися із ними на рівних, про що не шкодували жодної хвилини.

У цих змаганнях не може бути переможців та переможених. Це добра школа навчання і тренування, а також обмін досвідом. Після всіх змагань у стінах Центральної станції швидкої допомоги міста Любліна відбулася конференція. Не будемо описували рівень умов праці наших польських колег. Скажемо лише одне: у людей є місце для належного відпочинку, можливість удосконалювати свої навички у вільний від викликів час, займатися самоосвітою та самопідготовкою, не очікуючи нагадувань від керівництва. Медики, зацікавлені у підвищенні власного кваліфікаційного рівня, подекуди самостійно оплачують навчання на курсах за кордоном.

Як підсумок, хотілося б зробити деякі висновки:

— перший і досить болісний — недостатнє фінансування нашої служби, неповноцінне забезпечення якісними швидкісними автомобілями, неналежне оснащення карет швидкої допомоги не тільки ношами-дошками, але й сучасною кардіо- та дихальною апаратурою;

— другий — українські медики повинні вміти працювати згідно з європейськими нормами надання допомоги в єдиному руслі. До цього нас зобов’яже проведення фінальної частини чемпіонату Європи з футболу Євро-2012 і наше бажання вступити до Євросоюзу. На жаль, система дошпитальної медицини в Україні не відповідає цим вимогам, а отже, ми повинні вчитись і готувати на нових засадах майбутні молоді кадри до дуже серйозної роботи;

— третій, не менш важливий момент — необхідно проводити спеціальну кваліфіковану підготовку працівників дорожньо-постової служби, пожежників, військовослужбовців-офіцерів, а також усіх водіїв автотранспорту згідно з затвердженими нормами, для надання вчасної і грамотної першої медичної допомоги постраждалому;

— ще один із моментів — знання мов. Вивчення іноземних мов, особливо англійської як найбільш поширеної, є актуальним питанням, що сприятиме налагодженню співпраці з зарубіжними колегами.

Щоб успішно розвивати дошпитальну медицину, необхідно залучати спонсорів не лише з України, але і з-за кордону. Для підготовки кваліфікованих працівників служби екстреної медичної допомоги та медицини катастроф доцільно запрошувати провідних спеціалістів країни з політравми, токсикології, нейрохірургії, залучати таких фахівців до участі в конференціях, симпозіумах, присвячених медицині катастроф (адже навіть гострий інфаркт міокарда та гостре порушення мозкового кровообігу теж належать до стану катастрофи в одному окремо взятому організмі), проводити виїзні курси з удосконалення професійних навичок.

Повертаючись до змагань у Любліні, слід відзначити: парад карет швидкої допомоги, що пройшов центральними вулицями і вулицями старого міста, залишив незабутні враження. Наша машина з жовто-блакитним стягом привертала увагу перехожих, нам махали руками, вітали нас як бажаних гостей упродовж усієї траси.

Були приємні хвилини нагородження, хвилювання, розчарування, було й усвідомлення того, що ми все ж потрапили на змаганнях такого рівня, ми вчимося, а головне — прагнемо йти вперед.

Директор станції швидкої допомоги пан Здіслав Кулєша сказав одну важливу річ: «Ми разом з вами не відстаємо від Заходу, ми на крок попереду, тому що думаємо в першу чергу про хворого, працюємо серцем, а не на кишеню, тому ми кращі!»

І ось дорога додому: втома, радість і прагнення чогось більшого, досконалішого, вагомішого.

До зустрічі на Другому Галицькому медичному ралі!