Журнал «Травма» Том 18, №1, 2017
Вернуться к номеру
Застосування інтерактивних методів навчання в підготовці лікарів-педіатрів
Авторы: Чернишова О.Є., Климовицький Ф.В., Полесова Т.Р., Баличевцева І.В., Самойленко І.Г., Герасименко В.В., Павлов Є.М., Крівошеєва В.В., Хапченкова Д.С.
Донецький національний медичний університет, м. Лиман, Україна
Рубрики: Травматология и ортопедия
Разделы: Медицинское образование
Версия для печати
Резюме
Впровадження інноваційних засобів навчання при професійній підготовці майбутніх лікарів дозволяє підвищити мотивацію та посилити творчу складову навчального процесу. Володіння практичними навичками, оцінка тяжкості стану дітей знижуєть у майбутнього лікаря ризик виникнення помилок, сприяють своєчасній діагностиці й оптимальному лікуванню.
Внедрение инновационных средств обучения при профессиональной подготовке будущих врачей позволяет повысить мотивацию и усилить творческую составляющую учебного процесса. Овладение практическими навыками, оценка тяжести состояния детей снижают у будущего врача риск возникновения ошибок, способствуют своевременной диагностике и оптимальному лечению.
The introduction of innovative teaching aids into the training of future doctors improves motivation and strengthens the creative component of the educational process. Possession of practical skills and an assessment of the severity of children’s condition reduce the risk of possible doctor’s errors and facilitate timely medical diagnosis and optimal treatment.
Ключевые слова
інтерактивне навчання; лікар; студент
интерактивное обучение; врач; студент
interactive teaching; doctor; student
Скажи мені — і я забуду;
покажи мені — і я запам’ятаю;
дай зробити — і я зрозумію.
Китайська мудрість
Зважаючи на соціальні, економічні та демографічні зміни, що відбуваються у суспільстві протягом останніх років, певного перегляду або модернізації потребує система навчання фахівців медичної галузі. Адже якість професійної підготовки лікаря будь-якого профілю залежить від ступеня обґрунтованості її основних складових: цілей навчання — для чого вчити, змісту навчання — чого навчати та принципів організації навчального процесу — як саме вчити. Загальновідомим є той факт, що негативне ставлення до навчання виникає через низьку мотивацію, а також за відсутності почуття успіху [7].
Тому у процесі реалізації завдання з підготовки висококваліфікованих фахівців, які здатні вирішувати актуальні проблеми у сфері медичної діяльності, перед викладацьким складом вищих медичних навчальних закладів України постає першочергове завдання зацікавлення студента-медика у його самостійному безперервному оволодінні професійними знаннями, практичними навичками та уміннями шляхом самостійної роботи з навчальною і практичною літературою, медичною документацією. Така форма організації навчального процесу сприятиме розвитку аналітичних навичок і дозволить оптимізувати навчальний план.
У свою чергу, безумовної уваги та розвитку потребують деякі складові пізнавальної активності студентів. По-перше, це мотиваційно-стимулююча складова, що забезпечується наявністю потреби в знаннях, пізнавальній діяльності, прояву інтересу до вивчення нової інформації, певного матеріалу. По-друге, інтелектуально-мисленнєва або мовленнєва активність проявляється в бажанні поглибити зміст матеріалу, що вивчається. Крім того, емоційно-вольова складова включає задоволеність процесом навчання, захопленість самою навчальною інформацією, здатність до самостійної навчально-пізнавальної діяльності. Процесуальна частина пізнавальної активності залежить від сформованості певних навчально-пізнавальних звичок і умінь, методик самонавчання, самоконтролю [6].
Отже, необхідність упровадження в навчальний процес професійної підготовки майбутніх лікарів комплексу інноваційних педагогічних прийомів і інформаційно-комунікаційних технологій, сприятиме підвищенню пізнавального інтересу та мотивації студентів до навчання, реалізації їх індивідуальних творчих здібностей.
Актуальність дослідження полягає у соціальному та економічному замовленні держави на формування всебічно розвинутої, активної, здатної до творчої діяльності та саморозвитку особистості майбутнього лікаря.
В умовах сьогодення все більше уваги приділяється застосуванню когнітивних навичок і знань на практиці. Один із принципових підходів до викладання на кафедрі педіатрії, неонатології та дитячих інфекцій ДонНМУ ім. Горького (м. Лиман) — це прагнення до розвитку у студентів клінічного мислення, готовності самостійно думати, осмислювати кожен розділ навчальної програми щодо реальної клінічної ситуації або конкретного пацієнта. Розміщення кафедри на базі Дитячого територіального медичного об’єднання (м. Краматорськ) надає можливість реалізації теоретичних знань та застосування отриманих навичок біля ліжка хворого. Як наслідок, отриманий при вивченні різноманітних наукових дисциплін досвід та практична пам’ять стають основою для поступового формування у майбутніх лікарів клінічного мислення, яке в подальшому дозволить не тільки уявити цілісну картину патологічного процесу, але, як результат, забезпечити вирішення складних логічних завдань [2].
При цьому комплексність підходу у наданні медичної допомоги передбачає і психологічну складову в роботі з пацієнтами. Неможливо у повному обсязі досягти професійної компетенції лікаря на клінічній кафедрі без оволодіння навичками спілкування з пацієнтами, а в педіатричному відділенні, крім того, з їх батьками. Невстановлення психологічного контакту та довірливих стосунків з пацієнтом може негативно вплинути на своєчасність та правильність дій на різних етапах надання допомоги.
У роботі фахівця важливо демонструвати здатність і готовність діяти в професійній ситуації доцільно, грамотно, самостійно та цілеспрямовано вирішувати поставлені завдання на основі знань і досвіду, оцінювати знайдені рішення з метою удосконалення своєї діяльності.
Інноваційний підхід у підготовці кваліфікованих конкурентоспроможних фахівців є стратегічним напрямком діяльності вищої медичної освіти. Для здійснення поставленого завдання співробітники кафедри педіатрії, неонатології та дитячих інфекцій застосовують низку інтерактивних методів навчання.
Значне місце в активізації пізнавальної активності та розвитку клінічного мислення приділяється інтерактивним формам навчання, таким як тренінг, лекції-дискусії, віртуальні технології та мультимедійні методи навчання. Вони будуються у діалозі, вільному обміні думками, пошуках шляхів вирішення тієї або іншої ситуації, що підвищує мотивацію студентів до практичного оволодіння навичками професійної діяльності.
Як інноваційна освітня технологія на кафедрі успішно використовується форма навчання у вигляді тренінгу. Основне завдання тренінгу полягає у створенні учасникам умов для повноцінного спілкування, моделюванні такої обстановки в колективі, у якій знімається страх самостійного висловлення [5]. Під час проведення тренінгу розвиваються навички щодо аналізу й оцінки своєї та чужої роботи. При цьому кожен учасник відчуває свої здібності до можливого лідерства. Роль викладача в основному полягає в підтримці, а не оцінці студента, важливим є не нав’язування своєї думки, а необхідність акцентувати увагу на успіхах і досягненнях учасників тренінгу. Як результат, студенти вчаться вмінню вислуховувати та приймати співрозмовників, тобто колег і пацієнтів, такими, які вони є, з їхньою особистою думкою. Тому тренінги дозволяють розвивати самоповагу та повагу до співрозмовника, вчать застосовувати взаємодопомогу.
Віртуальні технології, навчання на фантомах, муляжах і симуляційних тренажерах дозволяють опанувати практичні навички за принципом «не нашкодь». Завдяки віртуальним технологіям з’явилась можливість моделювати клінічні ситуації, що були б максимально наближені до реальних, але одночасно безпечні для пацієнтів. Маніпуляції можуть бути неодноразово повторені до оволодіння навичкою та ліквідації помилок. В результаті створюються умови при необхідності повтору навичок кожним лікарем, наприклад виконання серцево-легеневої реанімації, ін’єкції тощо [1].
Використання мультимедійних відеофільмів, прослуховування аудіозаписів, наприклад результатів перкусії, аускультації, сприяють кращому розумінню, осмисленню й запам’ятовуванню інформації. До психологічних переваг мультимедійних методів навчання належать емоційний заряд, який одержує студент під час навчання в умовах одночасного впливу на нього аудіальної та візуальної інформації, що сприяє розвитку мислення та кращому засвоєнню інформації.
За умов впровадження у навчально-виховний процес вищої школи інноваційних педагогічних технологій і підходів суттєвих змін набувають лекції. Одним із найскладніших, але одночасно й найефективніших є проблемне викладання лекційного матеріалу, оскільки це потребує від викладача спеціальної підготовки, застосування власного досвіду та врахування досвіду студентів. Серед форм лекційних занять найцікавішими є проблемні лекції, лекції-дискусії, лекції-конференції.
Відомо, що пізнавальна діяльність студентів зазнає суттєвої активізації, якщо будувати лекцію в режимі діалогу, залучаючи професійний досвід. Зокрема, лекції-дискусії передбачають активний контакт викладача з аудиторією. Дискусія як метод групового навчання проводиться з метою з’ясування істини шляхом порівняння різних думок студентів. Тому в дискусійному обговоренні, по-перше, виявляються відмінності у розумінні студентами певного проблемного питання, а, по-друге, у товариській суперечці формується спільна думка.
Під час дискусії не завжди можна розв’язати певну складну проблему, проте її суть під час обговорення прояснюється, стає зрозумілішою. При цьому найактивнішими зазвичай є студенти старших курсів, які за своєю попередньою підготовкою можуть обґрунтовано доводити власні думки, коректно вести діалог, наводити приклади з посиланнями на роботи відомих учених. Метод дискусії дозволяє закріпити знання студентів, збільшити обсяг нової для них інформації, а також сприяє розвитку їх ключових, комунікативних компетенцій.
Важливу роль у формуванні клінічного мислення майбутнього фахівця відіграє студентське наукове су-спільство. Даний вид самостійної роботи студентів розвиває в них пізнавальну мотивацію, творче начало, поглиблює та узагальнює теоретичні знання, формує наукові погляди та основи клінічного мислення, прищеплює навички планування та організації дослідницької роботи, самоконтролю.
Таким чином, активні методи навчання базуються на експериментально встановлених фактах про те, що в пам’яті людини зберігається до 90 % того, що вона робить, до 50 % того, що вона бачить, і 10 % того, що вона чує. Отже, найбільш ефективна форма навчання має ґрунтуватися на активному включенні у відповідну дію [4]. Ці дані демонструють доцільність використання активних методів навчання. Інтерактивні форми навчання у вигляді активних занять, що розвивають навички командної роботи, міжособистісної комунікації, прийняття рішення, лідерські якості, а також клінічне мислення, визначають ефективність підготовки студентів, що в подальшому забезпечить підвищення результативності роботи лікаря.
Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів при підготовці даної статті.
Список литературы
1. Агранович Н.В. Мотивация повышения психолого-педагогических компетенций преподавателя для обеспечения инновационного подхода непрерывного медицинского образования на современном этапе / Н.В. Агранович, А.Б. Ходжаян // Современные проблемы науки и образования, 2013. — № 2 — С. 65.
2. Билибин А.Ф. Философско-деонтологический очерк о клиническом мышлении [Текст] / А.Ф. Билибин, Г.И. Царегородцев — М.: Медицина, 1973. — 98 с.
3. Бухарина Т. Внедрение инновационных технологий в педагогический процесс медицинского вуза / Т. Бухарина // Врач. — 2011. — № 10. — С. 71-73.
4. Инновационные технологии в формировании научного мышления студентов медицинского ВУЗа: Сборник научно-методических работ. — Киров, 2013. — 198 с.
5. Сакиева К.Ж. Тренинг — вид интерактивного метода обучения / К.Ж Сакиева, М.С. Сарсембаева // Медицинский журнал Западного Казахстана. — 2011. — № 1. — С. 41-43.
6. Степанов О.М. Основи психології і педагогіки: [навч. посіб.] / О.М. Степанов, М.М. Фіцула. — К.: Академвидав, 2006. — С. 520.
7. Талызина Н.Ф. Деятельностный подход к построению модели специалиста / Н.Ф. Талызина // Alma mater (Весник высшей школы). — 1986. — № 3. — С. 10-14.