Журнал «Медицина неотложных состояний» №7(94), 2018

Вступ

На сучасному етапі розвитку суспільства особливої актуальності набуває проблема неконтрольованого поширення зброї масового ураження та засобів її доставки, що з початку 1990-х років і дотепер розглядається як головний дестабілізуючий фактор світової безпеки.

Сьогодні ядерну зброю мають США, Росія, Китай, Франція та Великобританія. У 1998 році провели ядерні випробування Пакистан та Індія. За неофіційними даними, ведеться розробка ядерних боєприпасів в Ізраїлі, Південно-Африканській Республіці, Північній Кореї, Ірані, Іраку, Лівії. Найбільші запаси хімічної зброї знаходяться на території США, Росії, Китаю, Франції, Індії, всього хімічну зброю мають 23 країни (крім цього, 8 країн можуть у короткий термін налагодити її виробництво).

Серед країн, що мають спільні кордони з Україною, хімічна зброя є в Росії, Румунії, Угорщині, Чехії, Болгарії, країнах, що розташовані на території колишньої Югославії. Наступну найсерйознішу небезпеку для світової спільноти та окремих держав, у тому числі й України, створює тероризм як засіб реалізації економічних і політичних інтересів. Ця загроза значно посилюється через імовірність використання терористами зброї масового ураження.

Серед загроз національним інтересам і національній безпеці України не останнє місце займають: загроза використання з терористичною метою ядерних та інших об’єктів на території України; переповнені рідкими та твердими радіоактивними відходами радіоактивні відстійники Чорнобильської зони [2]; можливість незаконного ввезення в країну зброї, засобів масового ураження, радіоактивних засобів, поширення зброї масового ураження та засобів її доставки.

Складовою, що має не менш важливе значення при формуванні національної системи хімічної безпеки держави, є забезпечення безпеки промислових об’єктів, насамперед небезпечних хімічних об’єктів.

Прикладами масштабних хімічних аварій стали: трагедія в Бхопалі (Індія) у 1984 році, де в результаті викиду в атмосферу ціаніду миттєво загинули 3800 осіб, передчасно померли 20 тисяч осіб та 500 тисяч осіб зазнали хімічного ураження; вибух у 2001 році в передмісті Тулузи (Франція) сховища з аміачною селітрою, внаслідок чого загинуло 30 осіб, зазнали тяжкого отруєння 2500 осіб та пошкоджено 500 будівель; масове отруєння інсектицидом на Філіппінах, внаслідок чого загинуло 20 осіб, отруїлися 562 особи та хімічно забруднено 500 житлових будинків [4].

В Україні на початку 2000-х років було зареєстровано 15 надзвичайних ситуацій, пов’язаних із викидами небезпечних хімічних речовин на промислових об’єктах хімічної та нафтопереробної промисловості, а також велика залізнична аварія у Львівській області при перевезенні 15 цистерн жовтого фосфору [4].

Вказане стало підґрунтям для узагальнення сучасних особливостей медико-організаційних заходів медичного захисту в умовах радіаційно-ядерних і хімічних загроз у Збройних силах України.

Мета дослідження: узагальнення сучасних особливостей системи медичного захисту військовослужбовців Збройних сил України в умовах радіаційно-ядерних і хімічних загроз, тероризму.

Матеріали та методи

Проведено аналіз публікацій, що стосуються особливостей хімічної та радіаційної безпеки держави за останні 20 років. Опрацьовано дані про стан ядерної та радіаційної безпеки в Україні. Розглянуто останні дані щодо організації медичного захисту військовослужбовців Збройних сил України згідно з річними звітами.

Результати та обговорення

Хоча Україна у даний час не має ні ядерної, ні хімічної зброї, необхідно зважати на міжнародну обстановку, існування терористичних загроз і можливі наслідки надзвичайних ситуацій природного, техногенного, воєнного, соціального характеру, особливо через різке ускладнення внутрішньополітичної обстановки в країні та втручання Російської Федерації у внутрішні справи України.

Так, сьогодні в Україні склалася досить складна ситуація із забезпеченням безпеки хімічних виробництв, виробничого персоналу та населення прилеглих зон [1].

На території України зареєстровані 1004 промислових об’єкти, на території яких зберігається або використовується в процесі виробництва понад 219,6 тис. тонн небезпечних хімічних сполук, на територіях імовірного забруднення проживає близько 13 мільйонів осіб [3].

Трагічним прикладом стала аварія на одному з підприємств концерну «Стирол», що сталася 6 серпня 2013 року в місті Горлівці (Донецької області), де в результаті розгерметизації аміакопроводу постраждали десятки співробітників і шестеро осіб загинули.

В умовах активного розвитку військової ситуації в Донбасі актуальною є проблема масштабного руйнування потенційно небезпечних об’єктів (складів, сховищ і станцій зберігання отрутохімікатів).

Терористичні диверсії на вказаних небезпечних об’єктах можуть спричинити надзвичайні ситуації техногенного та воєнного характеру, масштаби яких можливо порівняти з наслідками застосування зброї масового ураження. В цих умовах суттєво зростає роль військових фахівців із токсикології, радіології та медичного захисту.

У Збройних силах України профілактика шкідливого впливу факторів навколишнього середовища, контроль за дотриманням гігієнічних вимог при роботі особового складу з джерелами іонізуючого випромінювання, агресивними рідинами, електромагнітними полями й іншими шкідливими факторами та забезпеченістю їх індивідуальними засобами захисту; контроль за усуненням причин та умов виникнення професійних хвороб, отруєнь, радіаційних уражень, організація та контроль за проведенням дезактивації та дегазації є завданнями Служби превентивної медицини Міністерства оборони України.

Для ефективного реагування на хімічні загрози необхідно враховувати існуючий у регіоні розподіл джерел небезпеки.

В умовах антитерористичної операції на Сході України під контроль терористів на сьогодні потрапили майже всі підприємства вугільної галузі Донбасу (зокрема, державні підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія», «Луганськвугілля») та половина всіх металургійних підприємств південного сходу України. Крім того, на території міста Донецька залишились два сховища (ДП «Спеццентр «Вуглеізотоп» та ПрАТ «Донецьксталь — металургійний завод»), де зберігаються майже 500 закритих радіонуклідних джерел іонізуючого випромінювання.

Загалом у Донецький області розташовано 6,5 тисячі об’єктів підвищеної техногенної небезпеки, з них 279 занесено до Державного реєстру об’єктів підвищеної небезпеки.

Серед цих об’єктів налічується 174 підприємства, на яких зберігаються небезпечні хімічні речовини (11,7 % загальнонаціональної кількості), з них 18 — І ступеня небезпеки (23 % загальнонаціональної кількості). З точки зору хімічних ризиків найбільшу загрозу становлять заводи «Стирол» і хімічний завод міста Горлівки, на якому зберігається 325 тисяч тонн небезпечних відходів. Слід зазначити, що, за попередніми оцінками, 724 об’єкти техногенної небезпеки визнано такими, що неналежно захищені [1, 7].

У Луганський області розташовано 1128 об’єктів хімічної небезпеки, з яких 159 — об’єкти підвищеної небезпеки. По території області проходять магістральні продуктопроводи: близько 1 тис. км газопроводів, 500 км нафтопроводів, 13,2 км аміакопроводів. Також на території області розташовано 14 газоконденсатних родовищ і 2 підземних сховища газу: Вергунське і Чорнопопівське. Найбільш небезпечними об’єктами в області є: Алчевський металургійний комбінат, Алчевський коксохімічний завод, Сєвєродонецьке ВО «Азот», підприємство «Лисичанська сода», Луганська ТЕС у м. Щастя, Лисичанський НПЗ, ТОВ «Рубежанський фарбник» [1, 7].

У зв’язку з вищезазначеним для моніторингу ситуації, яка може скластися при руйнуванні підприємств та установ, що є стратегічно важливими для функціонування безпеки держави, суспільства та населення, виведення з ладу або руйнування яких може впливати на національну безпеку й оборону, природне середовище, призвести до значних матеріальних і фінансових збитків, людських жертв, пересувними санітарно-епідеміологічними групами Служби превентивної медицини Міністерства оборони України (ПСЕГ СПМ МОУ) в зоні АТО постійно здійснюються оцінка та прогнозування впливу загроз критичної інфраструктури.

Також зазначеними мобільними підрозділами проводиться експертиза продовольства, питної води, джерел водопостачання й інших об’єктів зовнішнього середовища на забруднення радіоактивними, отруйними та небезпечними хімічними речовинами, здійснюються організація та контроль проведення дезактивації, дегазації.

На оснащенні ПСЕГ є лабораторія медична пересувна на базі автомобіля ЗІЛ-131 із причепом 2-ПН-2М (рис. 1), яка спроможна виконати хіміко-токсикологічні дослідження (15 за добу), радіометричні (дозиметричні) дослідження (90–100 за добу).

Силами та штатними засобами постійної готовності ПСЕГ СПМ МОУ спроможний провести санітарну обробку — 144 чол/год влітку, 96 — взимку, камерну дезінфекцію (дезінсекцію), дегазацію обмундирування — 180 компл/год влітку, 120 — взимку.

Однак існує низка проблемних питань, а саме: застаріла матеріально-технічна база Служби превентивної медицини Міністерства оборони України (автомобільна техніка, лабораторне обладнання, брак приладів, для обстеження факторів навколишнього середовища тощо); відсутність виробництва в Україні окремих засобів медичного захисту військовослужбовців при дії небезпечних радіаційних і хімічних факторів для профілактики ураження та для зменшення вражаючої дії [5].

Окрім того, за попередні роки відбулося зменшення чисельності фахівців Служби превентивної медицини Міністерства оборони України з військової токсикології, радіології та медичного захисту.

У цих умовах набуває актуальності підготовка військових лікарів із питань військової токсикології, радіології та медичного захисту, однієї з науково-практичних галузей, що забезпечує окремі складові національної безпеки.

На жаль, в Україні й досі не створена система підготовки лікарів-токсикологів у галузі охорони здоров’я, як приклад — відсутні профільні кафедри в закладах післядипломної освіти. В закладах додипломної освіти кількість навчальних годин із питань токсикології зменшена з 2 тижнів до 3–5 годин [6].

Сьогодні кафедра військової токсикології, радіології та медичного захисту як підрозділ Української військово-медичної академії є єдиною в країні, що вивчає та викладає питання з проблем військової токсикології, радіології, хімічної, радіаційної безпеки, протихімічного та протирадіаційного захисту військ при надзвичайних ситуаціях, техногенних катастрофах і є опорною за цими напрямками.

На кафедрі здійснюється: підготовка студентів вищих медичних навчальних закладів (м. Києва) за програмою офіцерів медичної служби запасу; підготовка військових лікарів — магістрів медицини (фармації); підготовка військових лікарів оперативно-тактичного рівня; перепідготовка та підвищення кваліфікації військових лікарів для Збройних сил та інших військових формувань України (спеціалізація та ПАЦ за спеціальністю «токсикологія», тематичні цикли удосконалення для лікарів — токсикологів, радіологів, епідеміологів, гігієністів — військовослужбовців і службовців Збройних сил України); підвищення кваліфікації викладачів кафедр екстремальної та військової медицини вищих медичних навчальних закладів.

Нині є актуальним питання перегляду та оновлення базового навчального матеріалу з питань військової токсикології, радіології та медичного захисту з урахуванням сучасних знань, практичного досвіду та стандартів НАТО. Наприклад, впровадження в навчальний процес модульного принципу викладення навчального матеріалу, що дозволить забезпечити широкий вибір навчального матеріалу для військових лікарів різних спеціальностей.

Висновки

Сучасний стан системи медичного захисту військовослужбовців Збройних сил України в умовах радіаційно-ядерних, хімічних загроз і тероризму не може гарантувати необхідний рівень безпеки для особового складу та населення.

Покращення ситуації в системі медичного захисту може бути здійснено шляхом посилення матеріально-технічного забезпечення спеціалізованих підрозділів Служби превентивної медицини Міністерства оборони України; застосування сучасних технологій і стандартів; впровадження нових форм навчання й удосконалення існуючих навчальних програм з метою забезпечення потреб для широкого кола військових і цивільних спеціалістів з питань військової токсикології, радіології, хімічної, радіаційної безпеки, сучасного протихімічного та протирадіаційного захисту військ при надзвичайних ситуаціях, техногенних катастрофах і в особливий період.

Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів при підготовці даної статті.