Журнал «Медицина неотложных состояний» №8(103), 2019

Вступ

Аналізуючи історію застосування людством бойових отруйних речовин, неможливо не зробити висновок, що хімічна зброя, зокрема токсичні речовини нервово-паралітичної дії, пережила декілька етапів розвитку. Датою народження першого покоління хімічної зброї вважається 22 квітня 1915 р., коли німецька армія біля бельгійського містечка Іпр застосувала проти англо-французьких військ Антанти хлор під час газової атаки. Приголомшуючий ефект від дії хімічної зброї обумовив її розвиток та застосування.

Створенням азотистих іпритів закінчується період хімічної зброї першого покоління, до якого належать три групи отруйних речовин: стійкі отруйні речовини шкірнонаривної і загальнотоксичної дії (сірчаний та азотисті іприти, люїзит); нестійкі отруйні речовини (фосген, дифосген, синильна кислота); подразливі отруйні речовини — іританти (адамсит, дифенілхлорарсин, хлорпікрин, дифенілціанарсин).

До хімічної зброї першого покоління належать і психотропні речовини — інкапаситанти, які викликають тимчасове ураження живої сили противника (речовини типу LSD), і лакриматори (речовини типу хлорацетофенону).

Починаючи з 1932 р. у різних країнах світу проводились інтенсивні дослідження фосфорорганічних отруйних речовин нервово-паралітичної дії, які вважаються хімічною зброїєю другого покоління (зарин, зоман, табун). За хімічною природою ці сполуки становлять собою різноманітні ефіри алкілфторфосфонових кислот (здебільшого похідні метилфторфосфонатів). Завдяки винятковій токсичності фосфорорганічні речовини (ФОР) демонстрували високу бойову ефективність.

У ці ж роки вдосконалюються старі та з’являються нові засоби застосування хімічної зброї — хімічні боєприпаси. Масштаби підготовки до ведення хімічної війни засвідчують якісний та кількісний приріст виробництва отруйних речовин у Німеччині до середини Другої світової війни.

У 50-х роках XX ст. до хімічної зброї другого покоління додаються V-гази. Таким чином, хімічна зброя другого покоління стала невід’ємною складовою бойового планування армій, які мали у своєму складі хімічні війська [3, 4, 6].

У 60–70-х роках XX ст. розроблялася хімічна зброя третього покоління, яка містила в собі не тільки нові типи отруйних речовин, але й більш вдосконалені способи її застосування, наприклад касетні хімічні боєприпаси, бінарну хімічну зброю тощо. Найбільш активно проводились роботи зі створення хімічної зброї третього покоління у Радянському Союзі в 1973–1976 рр. Необхідно зазначити, що тільки фосфорорганічних отруйних речовин було вироблено у вигляді різноманітних хімічних боєприпасів у кількості багатотисячних смертельних доз на кожного жителя планети. У 1987 р. у Радянському Союзі в межах програми «Фоліант» була створена і пройшла технологічну перевірку дослідна партія отруйних речовин третього покоління («Новичок-5», «А-232»).

Сьогодні багато країн визначаються такими, що можуть бути втягнуті у воєнний конфлікт, володіють або можуть володіти токсикантами військового призначення. Офіційно 4 країни мають хімічну зброю (США, Російська Федерація, Індія, КНДР), а ще близько 30 країн світу — програми з виробництва хімічної зброї. Найбільші запаси хімічної зброї знаходяться на території таких країн, як США (понад 30 ♣тис. т, половину з яких становлять ФОР), Росія (до 50 тис. т), Китай, Франція, Індія, всього хімічною зброєю володіють 23 країни (крім цього, 8 країн можуть у короткий термін налагодити її виробництво). Серед країн, що мають спільні кордони з Україною, хімічною зброєю володіють: Росія, Румунія, Угорщина, Чехія, Болгарія, країни, що розташовані на території колишньої Югославії [7, 11, 30, 35].

Особливостями впливу отруйних речовин нервово-паралітичної дії є висока токсичність та швидкість дії. Саме ФОР найчастіше застосовувалися протягом останнього десятиліття минулого сторіччя при здійсненні терористичних актів та застосовуються і в сучасних умовах [4]. Так, в березні 2018 р. колишнього полковника російської розвідки Сергія Скрипаля виявили непритомним разом із донькою, коли їм стало зле після вживання невідомої речовини нервово-паралітичної дії в торговельному центрі «Малтингс» британського міста Солсбері. Як повідомили інформаційні джерела у Британії, Скрипаль був отруєний «дуже рідкісною речовиною, яку виробляють лише кілька лабораторій в світі». Британська влада стверджує, що речовина «Новачок», що використали для отруєння Сергія Скрипаля та його доньки, належить до отруйних речовин нервово-паралітичної дії, запаси якої є в Росії [19, 21, 22, 26].

Сучасна токсикологічна ситуація в Україні характеризується зростанням хімічної небезпеки. Розміщення токсичних хімічних речовин відбувається по всій території України (Львів, Івано-Франківськ, Вінниця, Рівне, Київ, Черкаси, Суми, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Харків). Сьогодні бойові дії на сході України негативно позначаються не тільки на показниках промислового виробництва в цих областях, вони є основним фактором підвищення рівня хімічної небезпеки в даному регіоні. В умовах ведення бойових дій на Донбасі противник може перейти до руйнування підприємств хімічної промисловості, що створить масштабні загрози життю та здоров’ю особового складу, населенню та навколишньому середовищу [1, 5, 8].

Таким чином, загроза отруєння ФОР зумовлена багатьма факторами, серед яких: їх наявність на озброєнні армій багатьох країн, поширення тероризму із застосуванням ФОР, широке їх використання в сільському господарстві, причому в сільському господарстві як застосовують існуючі пестициди, так і створюються нові селективні — високотоксичні для шкідників, але такі, що мають слабкі властивості як інгібітори ацетилхолінестерази, що обтяжує своєчасну діагностику отруєння та ускладнює лікування [2, 13, 24, 31, 33, 34, 36].

Вказане стало підґрунтям для вивчення стану медичного захисту від токсикантів нервово-паралітичної дії в Збройних силах України та сучасних особливостей забезпечення антидотами та засобами фармакологічної корекції при ураженні токсикантами антихолінестеразної дії в масштабах країни.

Мета дослідження: оцінити сучасний стан медичного захисту та забезпечення антидотами військовослужбовців Збройних сил України від бойових отруйних речовин (БОР) нервово-паралітичної дії.

Матеріали та методи

Проведений аналіз забезпечення антидотами військовослужбовців у Збройних силах України за останні 20 років. Розглянуті накази Міністерства оборони і Міністерства охорони здоров’я України, що стосуються комплектно-табельного оснащення медичної служби Збройних сил України. Застосовані методи дослідження: історичний, бібліосемантичний і системного підходу.

Результати та обговорення

Досвід застосування хімічної зброї в минулому столітті довів, що розміри та структура санітарних втрат при застосуванні отруйних речовин залежать від багатьох факторів, а саме:

— масштабу та засобів хімічного ураження;

— раптовості хімічного нападу;

— розмірів районів, що піддалися нападу;

— характеру хімічного вогнища, типу отруйної речовини, що його утворюють, їх фізико-хімічних та токсичних властивостей;

— щільності розташування особового складу, ступеня його захищеності (характеру укриття, стану засобів захисту) та інших чинників [9, 12].

Раптовість хімічного нападу або тактична несподіваність вважається досягнутою, якщо особовий склад у момент застосування хімічної зброї знаходиться без надітих засобів захисту. При досягненні тактичної несподіваності відсоток виходу з ладу особового складу від речовини V_х буде досягати 50–60 %, зарину й іприту — 10–15 %. За відсутності тактичної несподіваності частка виходу з ладу особового складу від впливу речовини V_х, зарину й іприту становитиме 10–15 %.

Дослідження токсичних властивостей БОР сьогодні залишається актуальним питанням, про що свідчать чисельні наукові повідомлення, присвячені дослідженням токсичності на тваринах та пошуку ефективних антидотів [20, 27, 29, 32, 38–40].

При використанні БОР нервово-паралітичної дії і синильної кислоти відсоток безповоротних втрат буде більшим, а при використанні іприту та фосгену — меншим, а для речовин, які тимчасово виводять із ладу (психотоміметичні, подразнюючі), смертельні випадки практично малохарактерні. Так, при ураженні БОР нервово-паралітичної дії можлива смертність до 30 % отруєних протягом двох діб.

У сучасній війні найбільш вірогідним буде використання противником БОР нервово-паралітичної дії (у 90 % випадків від усіх застосованих БОР).

При використанні БОР санітарні втрати за тяжкістю ураження особового складу у вогнищі ураження ФОР можуть становити:

— легкого ступеня — 30 %;

— середнього ступеня — 10 %;

— тяжкого ступеня — 60 %.

У Збройних силах України на сучасному етапі в основу організації медичної допомоги ураженим БОР покладена система етапного лікування з евакуацією за призначенням [3, 4, 10, 15].

Проведення лікувально-евакуаційних заходів передбачає надання таких видів медичної допомоги: домедична, перша медична та долікарська (фельдшерська), первинна — перша лікарська, вторинна — кваліфікована і третинна — спеціалізована та високоспеціалізована.

При застосуванні ФОР утворюється вогнище ураження стійкими швидкодіючими БОР (інгаляційне ураження) чи вогнище сповільненої дії (надходження V-газів через шкіру). Тому у вогнищі ураження протягом 5–10 хв повинна надаватися перша медична допомога у вигляді самодопомоги, взаємодопомоги стрільцями-санітарами взводів, санітарними інструкторами рот.

При своєчасному застосуванні засобів захисту можна повністю запобігти або значною мірою зменшити ступінь тяжкості ураження. Так, наприклад, своєчасне надягання протигаза разом із використанням індивідуального протихімічного пакета й антидоту само- і взаємодопомоги при застосуванні супротивником ФОР дозволяє істотно зменшити кількість санітарних і безповоротних втрат (табл. 1).

Домедична допомога (базовий рівень медичної допомоги) при застосуванні ФОР у рамках першої медичної допомоги включає: обробку шкіри обличчя з використанням індивідуального протихімічного пакета (ІПП) й одягання протигаза; часткову санітарну обробку (відкритих ділянок шкіри і прилеглих до них місць обмундирування) за допомогою ІПП, дегазуючого пакета; при перших ознаках отруєння ФОР — термінове в/м введення лікувального антидоту, при посиленні ознак отруєння через 5–10 хв проводять повторне введення антидоту, при тяжкому ураженні одночасно вводять сумарну дозу антидоту; штучне дихання ручним способом при надітому протигазі або за допомогою апарата штучного дихання — ДП-10 при прибутті загону ліквідації наслідків; при зараженні рани БОР ватно-марлевим тампоном із ІПП (ІПП-8) вилучають ОР із рани, шкіра навколо неї обробляється вмістом ІПП, а на рану накладають пов’язку за допомогою ППІ; при попаданні БОР в очі слизова оболонка очей промивається водою з фляги; при пероральному отруєнні викликається блювання; виконують евакуацію уражених із вогнища до медичного пункту батальйону (легко уражені можуть виходити самостійно або евакуюватись транспортом підвозу боєприпасів, уражені середнього і тяжкого ступенів евакуюються санітарним транспортом), обробку обмундирування за допомогою дегазуючого пакета (поза зоною) для усунення десорбції БОР із нього; закладання за повіки (поза зоною) очних лікарняних плівок з атропіном сульфатом або амізилом при міозі і зниженні гостроти зору.

В умовах медичного пункту батальйону надається долікарська допомога, терміни надання — 30–60 хв із моменту розвитку клініки ураження, допомога надається насамперед тяжко ураженим. При несприятливій бойовій і медичній обстановці легко ураженим допомога може бути надана на наступному етапі медичної евакуації.

Домедична допомога при застосуванні ФОР за обсягом долікарської допомоги включає: повторне введення антидоту, при судомному синдромі — феназепаму; часткову санітарну обробку; у разі вираженої гіпоксії — інгаляцію кисню за допомогою кисневого апарата КІ-4, при різких порушеннях і зупинці дихання — штучну вентиляцію легень за допомогою портативних апаратів ДП-10; при бронхоспазмі — ефедрин; при порушенні серцевої діяльності — 1 мл кордіаміну, 1 мл 10% розчину кофеїн-бензоату підшкірно; при підозрі на попадання ОР у шлунок — беззондове промивання шлунка.

Первинна допомога (перший рівень медичної допомоги) за обсягом першої лікарської допомоги включає невідкладні заходи та заходи, які можуть бути відкладені, терміни її надання — 1–3 години тяжко ураженим і 2–4 години легко ураженим. Невідкладні заходи — 1–1,5 години після розвитку клініки ураження. При несприятливій бойовій чи медичній обстановці легко ураженим допомога може надаватися на наступному етапі медичної евакуації.

Невідкладні заходи включають: часткову санітарну обробку тяжко уражених із зміною обмундирування і зняттям протигаза; антидотну терапію; зняття судомного синдрому, симптомів психомоторного збудження за допомогою протисудомних засобів — 1 мл 3% розчину феназепаму або 5 мл 5% розчину барбамілу в/м; при гострій дихальній недостатності — звільнення порожнини рота, носоглотки від слизу і блювотних мас, штучну вентиляцію легень; оксигенотерапію, при бронхоспазмі — введення ефедрину (1 мл 5% розчину п/ш); стимуляцію серцево-судинної системи, дихання за допомогою кофеїну, кордіаміну, дихальних аналептиків (2–4 мл 1,5% етимізолу в/м); використання мезатону, кровозамінників; зондове промивання шлунка, прийом сорбенту (25–30 г активованого вугілля) — при пероральних ураженнях; хімічну обробку ран.

Заходи, які можуть бути відкладені, включають: при міотичній формі — закапати в очі 0,1% розчин атропіну сульфату (або 0,5% розчин амізилу); при невротичній формі — введення перорально транквілізатора феназепаму (0,0005 г); профілактичне введення антибіотиків при тяжкому ступені ураження; прийом папаверину, беладони.

Термін надання вторинної (другий рівень медичної допомоги) за обсягом кваліфікованої медичної допомоги становить 6–8 год і також включає невідкладні заходи та заходи, які можуть бути відкладені. До невідкладних заходів належать: часткова санітарна обробка тяжко уражених із зміною обмундирування і зняттям протигаза; повна санітарна обробка легко уражених; антидотна терапія; зняття судомного синдрому, психомоторного збудження — необхідний прийом протисудомних засобів — 1 мл 3% розчину феназепаму або 5 мл 5% розчину барбамілу в/м, 15–20 мл 1% розчину тіопенталу натрію в/в, літичні суміші; при гострій дихальній недостатності — звільнення порожнини рота, носоглотки (аспірація) від слизу і блювотних мас, штучна вентиляція легень, введення повітроводу; оксигенотерапія, у разі токсичного бронхоспазму — бронхорозширюючі засоби (1 мл 5% розчину ефедрину гідрохлориду п/ш, 10 мл 2,4% розчину еуфіліну в 20 мл 40% розчину глюкози в/в), при паралічі дихання — інтубація трахеї і штучна вентиляція легень за допомогою автоматичних дихальних апаратів; стимуляція серцево-судинної системи, дихання — прийом кофеїну, кордіаміну, дихальних аналептиків (2–4 мл 1,5% етимізолу в/м); інфузійна терапія: при гострій серцево-судинній недостатності — інфузійна терапія (400–800 мл реосорбілакту в/в), пресорні аміни (1 мл 1% розчину мезатону або 1–2 мл 0,2% розчину норадреналіну гідротартрату в/в крапельно), серцеві глікозиди (0,5 мл 0,05% розчину строфантину в/в крапельно), 250–300 мл 5% розчину гідрокарбонату натрію в/в крапельно, інтенсивна киснева терапія; кровозамінники; профілактичне введення антибіотиків; зондове промивання шлунка, прийом сорбенту (25–30 г активованого вугілля) при пероральних ураженнях; хірургічна обробка ран.

До заходів, що можуть бути відкладені, належать: повна санітарна обробка тяжко уражених; при міозі в уражених ФОР — повторні інстиляції в очі 0,1% розчину атропіну сульфату, або 0,5% розчину амізилу, або 1% розчину мезатону в комбінації з 0,5% розчином амізилу до нормалізації функції зору; при невротичних формах легких уражень ФОР, емоційній лабільності — введення транквілізаторів: по 0,005 г діазепаму 3 рази на добу або 0,6–0,8 г мепротану на добу, седативні (бром, валеріана); вітамінотерапія. Легко уражені з міотичною і диспноетичною формами залишаються в команді одужуючих при госпітальному відділенні.

Після надання кваліфікованої допомоги уражених тяжкого ступеня та з ускладненнями евакуюють у військові госпіталі, де надається спеціалізована медична допомога. Вона передбачає виконання потрібних заходів другого рівня та встановлення остаточного діагнозу, виявлення всіх наслідків й ускладнень отруєння, проведення індивідуалізованого комплексного лікування, а також рішення експертних питань. Легко уражені з міотичною і диспноетичною формами залишаються в медичній роті в команді одужуючих при госпітальному відділенні.

Розробка етіотропних засобів захисту — специфічних протиотрут (антидотів) ФОР, що тривалий час вважалися основним видом хімічної зброї, почалась відразу після Другої світової війни та триває до сьогодні. Основні напрямки досліджень в галузі розробки медичних засобів захисту з урахуванням механізмів дії ФОР наведені в табл. 2.

Численними дослідженнями доведено, що найбільш ефективними є холінолітики та реактиватори холінестерази [16–18, 25, 28, 37]. Своєчасність та ефективність використання медичних засобів і порятунок життя військовослужбовця у війні із застосуванням зброї масового ураження можуть бути досягнуті лише за умов забезпечення військовослужбовців засобами протихімічного захисту, насамперед індивідуальними аптечками. Особливо це стосується захисту від БОР нервово-паралітичної дії, застосування яких є найбільш вірогідним. Тому наявність у кожного військовослужбовця таких антидотів є обов’язковою.

В Україні згідно з наказом МОЗ України від 05.01.2017 р. № 6 «Про затвердження переліків лікарських засобів та медичних виробів, які повинні бути в складі аптечок медичних загальновійськових індивідуальних, аптечки автомобільної загальновійськової, наплічника медичного загальновійськового санітара та наплічника медичного загальновійськового санітарного інструктора» до складу лікарських засобів та медичних виробів, які повинні бути в складі аптечок медичних загальновійськових індивідуальних (АМЗІ), входять: лікарські засоби — морфіну гідрохлорид 2% — 1 мл у шприц-тюбику; амоксицилін 500 мг + кислота клавуланова 125 мг № 14, таблетки; ципрофлоксацин 0,5 № 10, таблетки. Однак АМЗІ призначена для оснащення особового складу військ (сил) з метою зниження дії уражаючих факторів вогнепальних видів зброї та надання першої медичної допомоги шляхом само- та взаємодопомоги і не передбачає засобів для запобігання або зменшення уражаючої дії БОР та для надання медичної допомоги при ураженні ними [14]. В аптечці індивідуальній військовослужбовця Сил спеціальних операцій (АІСп) також відсутні лікарські засоби (антидоти) для надання медичної допомоги при ураженні токсикантами нервово-паралітичної дії. Лише в аптечці для групи військовослужбовців Сил спеціальних операцій (АГСп) є атропіну сульфат (розчин для ін’єкцій 0,1%, ампули 1,0 мл).

Сьогодні в Збройних силах США індивідуальні засоби медичного захисту видаються кожному військовослужбовцю. До таких засобів належать комплект МАRК I Кіt, набір лікувальних антидотів проти нервових агентів Nerve Agent Antidote Kit. Комплект становить собою подвійний контейнер, в який вставлені два автоматичні інжектори з протиотрутами для БОР нервово-паралітичної дії (рис. 1). Автоматичний інжектор, що менший за розміром, містить 2 мг атропіну сульфату, а більший — 600 мг — пралідоксиму хлориду (2-ПАМ), кожен у формі, що вводиться внутрішньом’язово. Комплект ефективний проти нервових агентів типу табуну, зарину, зоману та речовини V_х.

Зазвичай військовослужбовці, діючи в обставинах, коли існує потенційний ризик ураження хімічною зброєю, отримують три комплекти МАRК I Кіt для триразового застосування за потреби (якщо зростає ступінь тяжкості ураження) або одночасно вміст 3 комплектів при тяжкому ступені отруєння. Разом із трьома комплектами для одночасного використання видається один САNА (Convulsive Antidote, Nerve Agent) — протисудомний препарат. До його складу входить діазепам (10 мг). Обидва комплекти призначаються для само- чи взаємодопомоги, їх вводять до використання за показаннями знеболюючих наркотиків. Пізніше проводять деконтамінацію та подальшу евакуацію для остаточного лікування.

Новіша модель — АТNNА (Antidote Тrеаtmеnt Nerve Agent Auto-Injector) містить в одному автоматичному інжекторі обидва препарати — атропін та пралідоксим, що спрощує їх застосування.

Найважливішою вимогою до індивідуальних комплектів медичного захисту є насамперед профілактичне застосування, тобто вони усувають наслідки впливу факторів зброї масового ураження або значно їх зменшують. На основі оборотних інгібіторів холінестерази розроблені профілактичні антидоти ФОР. Таким антидотом у США обрано піридостигмін — пігулку (30 мг) препарату вживають до контакту з ФОР, повторно за потреби — через 6–8 год. У Збройних силах України серед індивідуальних комплектів медичного захисту профілактичні антидоти ФОР відсутні.

У вогнищі ураження антидоти ФОР необхідно застосовувати при перших ознаках ураження за схемою: при легкому ступені ураження — в/м 1 мл; при середньому ступені ураження — в/м 1 мл та повторно — через 15 хв в/м ще 1 мл; при тяжкому ступені — в/м 2 мл (вміст обох шприц-тюбиків). Крім того, слід відмітити, що застосування антидоту найбільш ефективно в перші хвилини після появи ознак інтоксикації і не запобігає розвитку тяжкої форми отруєння при його застосуванні через 5–10 хв і пізніше, а вживання профілактичного антидоту не виключає застосування (за показаннями) лікувального, а навпаки, ще підсилює його захисний ефект.

Тому доцільно в складі АМЗІ, АІСп, АГСп передбачити 2 види антидотів ФОР: для запобігання або зменшення уражаючої дії отрут (профілактичний антидот) — таблетки в пеналі (1 доза — 1 табл., 1 доза на 12 год, 2 р/добу, 2 доби використання, всього 4 дози в пеналі) та для надання медичної допомоги при ураженні (лікувальний антидот) — шприц-тюбик по 1 мл (піліксимабо будаксим тощо) з однією лікувальною дозою (2 шт.) — 1 доза лікувального антидоту ФОР має захищати від 1–2 смертельних доз отрути.

Крім того, обробка заражених ділянок шкіри засобами медичного протихімічного захисту в перші 2 хв запобігає ураженню, а через 5–10 хв не виключає виникнення тяжкої форми отруєння. Тому серед індивідуальних засобів медичного захисту в кожного військовослужбовця повинен бути індивідуальний протихімічний пакет, який призначений для часткової санітарної обробки при зараженні стійкими крапельно-рідкими БОР та їх аерозолями (наприклад, ІПП-8, ІПП-11, ІПП-13 тощо).

Наприкінці 90-х — на початку 2000-х років у переліку та вмісті сумок і комплектів медичної служби ЗС України знаходилися в достатній кількості всі необхідні медикаментозні препарати військового призначення. Так, сумка медична військова, сумка санітара — аналог існуючої сумки медичної санітара мали антидоти в шприц-тюбиках, розраховані на надання допомоги 25–30 ураженим БОР.

Комплект польовий фельдшерський — аналог сучасного комплекту «Військовий фельдшерський» мав антидоти і профілактичні засоби для долікарської медичної допомоги 50 ураженим ОР.

Комплект «Амбулаторія-перев’язочна» сьогодні призначений для оснащення лікаря військової частини з метою надання першої лікарської допомоги ураженим і хворим, розрахований на 100 поранених та хворих з опіками, для амбулаторного лікування 50 хворих. Раніше він мав можливості надання допомоги 50 ураженим БОР.

Комплект В-3 (спеціальна допомога) — засіб спеціальної медичної допомоги, що був призначений для надання першої лікарської допомоги ураженим іонізуючим випроміненням та БОР та був розрахований на 100 уражених ОР. На сьогодні сучасний аналог відсутній.

Комплект В-4 сьогодні має назву «Аптека медичного пункту частини», призначений для оснащення аптек медичного пункту частини (полку, окремого батальйону) та медичної роти бригади. Розрахований на фармацевта (фельдшера) для поповнення 10 сумок медичних військових. Комплект мав лікувальні засоби для 50 уражених БОР. На сьогодні лікарські засоби для надання медичної допомоги ураженим БОР у комплекті відсутні.

Крім того, спеціальне призначення мали комплекти ОР, УТ. Так, комплект ОР (лікарські засоби для лікування уражених отруйними речовинами — ОР) — комплект спеціалізованої (кваліфікованої) медичної допомоги для лікування уражених ОР. Призначався для антидотної терапії в окремій медичній роті, військово-польовому госпіталі. Комплект був розрахований на 180 уражених ФОР на 10 діб. Комплект УТ (токсико-радіологічний) — комплект спеціалізованої (кваліфікованої) медичної допомоги, призначений для оснащення токсикологічної та радіологічної групи загону спеціалізованої медичної допомоги. Забезпечував надання спеціалізованої медичної допомоги ураженим БОР. У сучасних умовах в оснащенні медичної служби аналогів вказаним комплектам спеціального призначення немає.

Проведений сьогодні аналіз комплектно-табельного оснащення медичної служби Збройних сил України має не тільки історично-пізнавальну цінність, а й професійне значення у зв’язку з тим, що сьогодні в умовах проведення операції об’єднаних сил на сході України під контроль терористів потрапили сотні об’єктів критичної інфраструктури, в тому числі десятки хімічних промислових підприємств.

Терористичні диверсії на вказаних об’єктах можуть спричинити надзвичайні ситуації техногенного та воєнного характеру, масштаби та наслідки яких можна прирівняти до наслідків застосування хімічної зброї. Тому медичний захист особового складу Збройних сил України є одним із ключових чинників, що визначає здатність військ до ведення бойових дій в умовах застосування зброї масового ураження, участі в ліквідації наслідків хімічних і радіаційних аварій та протидії актам хімічного тероризму.

Висновки

Незважаючи на міжнародні домовленості щодо заборони застосування ядерної та хімічної зброї, її знищення та непоширення, бойові отруйні речовини залишаються на озброєнні багатьох армій світу. Проведеними дослідженнями виявлена повна відсутність оснащення медичної служби Збройних сил України медичними засобами профілактики, надання допомоги та лікування уражених бойовими отруйними речовинами, зокрема нервово-паралітичної дії, що може спричинити непоправні наслідки в умовах застосування противником бойових отруйних речовин та високотоксичних хімічних речовин. Сьогодні наявність антидотів у складі індивідуальних і колективних засобів медичного захисту є критично важливою умовою для збереження життя і боєздатності особового складу.

Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів та власної фінансової зацікавленості при підготовці даної статті.