Вступ
Сучасна злочинність в Україні характеризується високим рівнем, несприятливою динамікою і структурою. Так, за 2015, 2016 і 2017 роки було зареєстровано 565,2; 592,6 і 523,9 тис. злочинів відповідно. Це найвищі показники починаючи з 1997 р., коли після тривалого зростання й піку злочинності у 1995 р. (641,8 тис. злочинів) було виявлено 589,2 тис. злочинів. При цьому зростання злочинності відбувається на тлі планомірного зниження ефективності діяльності як щодо розкриття злочинів, так і щодо запобігання їм [1–4]. Динаміка злочинності протягом останніх 8 років (2010–2017 рр.) характеризується хвилеподібними коливаннями, найвище значення яких припадає на 2016 р. (592,6 тис.), а найнижче — на 2012 р. (501,4 тис.). Різниця становить 92,2 тис. злочинів. У середньому за рік реєструється 537,7 ± 8,7 тис. злочинів. Проте вираженою є загальна тенденція до зростання рівня злочинності в Україні [1, 2, 5]. Частина цих злочинів коїться в закладах охорони здоров’я (ЗОЗ) і на їх території щодо медичних працівників, пацієнтів і відвідувачів закладів, але окремої статистики цих злочинів немає. Структура сучасної злочинності в Україні характеризується значною часткою тяжких та особливо тяжких злочинів, загальна частка яких у 2016 р. сягнула 35,50 ± 0,05 %. Притому вельми суттєвою залишається й питома вага злочинів середньої тяжкості. Залежно від об’єкта посягання традиційно лідирують злочини проти власності, частка яких у загальній структурі злочинності у 2016 р. становила 67,80 ± 0,06 % [1, 2, 6].
Медичні установи часто стають об’єктами вчинення протиправних дій через наявність наркотичних, спиртовмісних, цінних і рідкісних високоефективних лікувальних засобів, а також дорогого діагностичного обладнання й оргтехніки. Ситуація погіршується тим, що хворі й персонал у разі нападу не можуть повною мірою протистояти злочинним елементам [7]. Керівництво ЗОЗ у першу чергу повинно передбачити охорону ввірених їм установ, тобто охорону персоналу, пацієнтів, відвідувачів і майна, тому для забезпечення безпеки необхідна ретельна розробка й застосування системи охоронних заходів [8–12]. Під охороною повинні перебувати: персонал, пацієнти, відвідувачі, медикаменти, готівкові гроші, цінні папери, матеріальні ресурси, будівлі, споруди, комунікації, території, складські приміщення, інформаційні ресурси тощо [13].
Для охорони ЗОЗ вживаються заходи різного характеру, що ґрунтуються на законодавчій і нормативно-правовій базі організації охоронної діяльності в Україні [8, 13–17]:
— правові: розробка наказів, розпоряджень та інструкцій, спрямованих на забезпечення безпеки персоналу, хворих і відвідувачів;
— фізичні: організація контрольно-пропускних пунктів, постових служб, патрулювання території із застосуванням зброї і без неї, індивідуальна охорона хворих у палатах, супровід цінних вантажів і персоналу для отримання й перевезення наркотичних речовин;
— інженерно-технічні: установка охоронної і тривожної сигналізації, системи відеоспостереження, система контролю й управління доступом (СКУД);
— режимні: реєстрація відвідувачів, контроль прибуття/вибуття персоналу, встановлення порядку в’їзду/виїзду транспорту, контроль відчинення й зачинення кабінетів, лабораторій, складів;
— організаційно-розпорядчі: інструктування особового складу й персоналу, проведення навчально-тренувальних занять, контроль повноти виконання охоронцями своїх посадових обов’язків.
Охоронна діяльність є специфічним, особливим видом діяльності, вона пов’язана з ризиком для життя не тільки самих працівників охорони, а й оточуючих, у тому числі в ЗОЗ. При її здійсненні необхідна певна спеціалізація і відповідний рівень підготовки фахівців-охоронців для роботи в ЗОЗ, без якої протидіяти побутовій злочинності й кваліфікованим злочинним посяганням неможливо. З огляду на певну специфіку охоронна діяльність у сфері галузі охорони здоров’я виправдано викликає підвищену увагу законодавців, керівників правоохоронних органів і галузі охорони здоров’я. Це призводить до встановлення підвищених вимог до суб’єктів охоронної діяльності, їх кадрового складу, жорсткої правової регламентації її організації і здійснення [18–25].
Мета роботи — визначити особливості охоронної діяльності у сфері захисту ЗОЗ, провести аналіз законодавчого й нормативно-правового забезпечення діяльності ліцензованих охоронних структур, а також їх діяльності у сфері галузі охорони здоров’я, визначити потреби в організації таких служб та обґрунтувати концептуальні основи побудови інтегрованих систем безпеки ЗОЗ.
Матеріали та методи
Проведено загальний і цілеспрямований аналіз і виконано оцінку законодавчої і нормативно-правової бази охоронної діяльності в Україні з метою можливого її використання для створення служб охорони й забезпечення запобігання скоєнню злочинів у галузі охорони здоров’я на рівні ЗОЗ. Проведено аналітичне дослідження з опрацювання великої кількості інформаційних джерел (понад 110) щодо створення й діяльності служб охорони в Україні й іноземних державах із використанням методів Content analysis і Open Source Intelligence (OSINT) [26, 27].
Результати
Охоронна діяльність має значну специфіку [19, 28]. Деякі особливості її здійснення визначені в статті 6 Закону України «Про охоронну діяльність» [29] і Постанові КМУ «Про затвердження Ліцензійних умов провадження охоронної діяльності» [30]. Так, охоронна діяльність, здійснювана на підставі договорів, підлягає ліцензуванню в порядку, визначеному Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» [31]. Зазначена норма не змінює загальний порядок ліцензування охоронної діяльності. Органом ліцензування визначаються категорії ліцензій залежно від рівня кваліфікації, кількості й повноважень персоналу служби охорони. Персонал служби охорони вживає заходів з охорони майна за обов’язкової наявності ознак його приналежності відповідному суб’єкту охоронної діяльності й виконання ним функцій з охорони майна. Персонал служби охорони під час виконання функціональних обов’язків повинен мати при собі посвідчення, зразок якого затверджується органом ліцензування. Законом передбачені відповідні повноваження персоналу служби охорони на використання під час здійснення охорони спеціальних засобів, порядок придбання, облік, збереження, види, типи, моделі і кількість яких визначаються Кабінетом Міністрів України [32, 33]. Визначено й порядок використання персоналом служби охорони вогнепальної зброї [34].
Однак зазначене положення набуває чинності лише після законодавчого врегулювання Верховною Радою України питання поводження з вогнепальною зброєю. Звичайно, це питання було актуальним і раніше, але в будь-якому випадку його недоцільно реалізовувати, поки в державі не буде створений якісний склад персоналу служби охорони. У свою чергу, стаття 15 Закону України «Про охоронну діяльність» [29] передбачає, що персонал служби охорони обов’язково повинен мати освіту за фахом, яку він отримує в навчальних закладах різних форм власності або навчальних центрах, що утворюються суб’єктами охоронної діяльності відповідно до вимог Міністерства освіти і науки України. У даний час діяльність приватних охоронних підприємств регулюється тільки загальним Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» [31], але є необхідність використати напрацювання законодавчої і нормативно-правової бази, а також досвід закордонних країн у сфері охоронної діяльності [35, 36].
Останніми десятиліттями в Україні та світі відбулися радикальні політичні й соціально-економічні зміни, що вимагають принципово нових підходів до розробки й вирішення питань організації комплексних заходів, які спрямовані на ефективну реалізацію державної політики у сфері захисту ЗОЗ, медичного й немедичного персоналу, хворих і відвідувачів від впливу факторів терористичних актів (ТА) і оперативного реагування на них [9]. Проаналізувавши стан розвитку внутрішньополітичної ситуації в Україні, Рада національної безпеки і оборони України відзначає, що останнім часом надзвичайно серйозною проблемою стає підвищення рівня терористичної загрози в Україні [5, 7, 11, 15]. Під тероризмом розуміється соціальне явище, засноване на використанні або загрозі використання насильства у вигляді терористичного акту з метою посилення атмосфери страху й безвиході в суспільстві для досягнення цілей суб’єктів терористичної діяльності [15, 16]. Забезпечення безпеки і працездатності ЗОЗ при ТА — це спільна повсякденна й постійна робота органів влади, департаментів та управлінь охорони здоров’я, колективна відповідальність керівництва й усього персоналу ЗОЗ [14].
У зв’язку з тим, що ЗОЗ відіграють визначальну роль в організації і наданні екстреної медичної допомоги (ЕМД) населенню, держава, суспільство, медичний і немедичний персонал несуть відповідальність за забезпечення їх життєздатності в умовах ТА [6, 9, 10, 15–17]. Крім психологічного й фізичного впливу на персонал і хворих, ТА призводять до руйнування будівель ЗОЗ і завдання шкоди всій інфраструктурі галузі саме в той час, коли постраждале населення найбільше потребує екстреної кваліфікованої і спеціалізованої медичної допомоги [1, 10, 14–16, 37].
У зруйнованих ЗОЗ можуть перебувати постраждалі й загиблі хворі, медичні працівники й допоміжний персонал. Кількість померлих від несвоєчасного надання ЕМД збільшується при руйнуванні ЗОЗ або його частковому функціонуванні. У зв’язку з цим ЗОЗ повинні перебувати в центрі уваги органів влади, департаментів і управлінь охорони здоров’я при ТА, оскільки при їх руйнуванні виникають організаційні складнощі з наданням ЕМД. Одне з центральних місць у забезпеченні життєдіяльності населення посідає гарантування внутрішньої безпеки у ЗОЗ і на прилеглій до них території. Виявлена потреба у взаємодії різних охоронних структур для досягнення єдиної мети — забезпечення всебічної безпеки, запобігання надзвичайним подіям, терористичним актам і розкриття злочинів, скоєних у ЗОЗ, досконалого захисту життя та здоров’я [16, 17, 38].
Актуальність теми забезпечення безпеки й охорони в галузі охорони здоров’я України підтверджується тим, що в більшості ЗОЗ питання безпеки й охорони не розглядаються в принципі, а також недостатністю, а інколи й відсутністю нормативно-правової бази в галузі й проведення регулярних заходів, спрямованих на забезпечення безпеки й охорони ЗОЗ. Відповідальність за безпечний стан та охорону ЗОЗ покладається на керівництво цих установ. Відповідальність за безпечний стан та охорону в структурних підрозділах ЗОЗ (кабінети, лабораторії, медпункти, склади, відділення, майстерні тощо) несуть керівники цих структурних підрозділів [9, 14–17, 37].
Можна виділити 7 основних видів загроз:
— проникнення сторонніх осіб у будівлю ЗОЗ;
— розкрадання матеріальних активів, майна, обладнання, медикаментів, особистих речей пацієнтів і персоналу ЗОЗ;
— виникнення пожежі;
— пошкодження інженерних мереж ЗОЗ;
— порушення режиму діяльності ЗОЗ;
— протиправні дії на прилеглій території ЗОЗ;
— порушення лікарської таємниці.
Вирішення питання безпеки ЗОЗ із технічної точки зору вимагає розробки комплексних заходів за 4 головними напрямками:
— обмеження доступу в ЗОЗ;
— організація комплексного контролю ситуації як всередині ЗОЗ, так і на прилеглій території;
— організація забезпечення захисту інформаційних ресурсів ЗОЗ;
— організація оперативного реагування на надзвичайні ситуації, виникнення яких імовірне в ЗОЗ.
Практика показує, що недостатнє приділення уваги заходам хоча б за одним із цих напрямків може звести нанівець ефективність вкладених у захищеність ЗОЗ засобів і коштів. Також слід розуміти, що виключно технічними заходами проблему безпеки й охорони ЗОЗ не вирішити. Систематичний, грамотний, доступний інструктаж персоналу ЗОЗ, а в деяких випадках — і пацієнтів допоможе в разі виникнення надзвичайної ситуації правильно організуватися й тим самим уникнути даремних втрат у випадку, при якому найсучасніші системи безпеки виявляться безсилі. З цього погляду найважливішим є грамотний інструктаж того, хто в силу своїх посадових обов’язків може першим зіткнутися з потенційною загрозою безпеці, тобто штатного вартового ЗОЗ [9, 13, 14, 17, 35, 39, 40].
Система контролю й управління доступом до ЗОЗ являє собою сукупність технічних засобів та організаційно-адміністративних заходів, за допомогою яких вирішується завдання контролю й управління проходом і в’їздом на територію ЗОЗ і окремі його зони. СКУД ЗОЗ повинні забезпечувати:
— доступ персоналу ЗОЗ до приміщень лікарні, у тому числі особливо охоронюваних, а також для в’їзду службових автомашин і автомашин персоналу на паркінг;
— поділ співробітників ЗОЗ за рівнями доступу до приміщень і присвоєння кожній групі певного статусу;
— двосторонній контроль (вхід і вихід) усіх захищених дверей будівлі ЗОЗ, автоматичних шлагбаумів при в’їзді автомашин на паркінг;
— повний контроль усіх пристроїв, що входять в СКУД, з одного комп’ютера поста вартового служби охорони;
— ведення реєстрації й надання електронних звітів про переміщення співробітників по ЗОЗ, дотримання й використання ними робочого часу (прибуття й вихід з роботи, обідня перерва, відлучки, запізнення тощо) операторами системи.
Досягнення найбільш високого рівня ефективності СКУД ЗОЗ можливе при реалізації таких рішень:
— установка огорожі навколо території ЗОЗ;
— монтаж електронних замкових систем на вхідні двері та двері до окремих підрозділів ЗОЗ;
— обладнання пропускного пункту на вході в ЗОЗ;
— установка спеціальних турнікетів і арочних металодетекторів на вході в ЗОЗ;
— використання оглядових металодетекторів і пристроїв виявлення вибухових речовин;
— установка охоронної сигналізації;
— установка камер відеоспостереження як у зовнішній зоні (території) ЗОЗ, так і у внутрішніх приміщеннях;
— організація пропускного режиму.
Для контролю й управління доступом у ЗОЗ кожен співробітник отримує в постійне користування або на певний термін електронний ключ — проксиміті-карту або пластикову картку з фотографією, номером та особистими даними, що містить індивідуальний код (пацієнти й відвідувачі при реєстрації отримують просту пластикову картку, видатну на певний термін (від декількох годин) із правом одноразового або багаторазового проходу на територію ЗОЗ). Код фіксується при реєстрації власника, одночасно з ним заносяться особисті дані — прізвище, ім’я, по батькові, посада, паспортні дані, фото (відеозображення), інші відомості про власника електронного ключа також заносяться в персональну електронну картку. Персональна електронна картка власника і код його електронного ключа зв’язуються один з одним і заносяться в спеціально організовану комп’ютерну базу даних. Для ідентифікації може застосовуватися і відбиток пальця, така система ефективна при обмеженні доступу в особливо захищені приміщення ЗОЗ, наприклад кімнату з наркотичними засобами, сховище донорського матеріалу тощо [41, 42].
В умовах «привабливості» таких об’єктів, як ЗОЗ, для терористичних атак забезпечення візуального контролю території об’єктів охорони здоров’я виходить на перший план. Даний контроль здійснюється за допомогою систем відеоспостереження, інтегрованих у СКУД ЗОЗ, для доцільного застосування відеокамер із внутрішньою цифровою обробкою сигналу, високою чутливістю й високою роздільною здатністю. Зокрема, використання камер з інфрачервоним підсвічуванням забезпечує отримання прийнятних кольорових зображень вдень і чорно-білих — уночі. Для здійснення спостереження в темний час доби можливе застосування відеокамер, які мають високий рівень чутливості, що дозволяє здійснювати відеоспостереження без інфрачервоного підсвічування. Сьогодні знаходять застосування й системи з функціями ідентифікації особи, ідентифікації різких рухів, що дозволяє виявити потенційно небезпечних і небажаних «відвідувачів» ЗОЗ [43, 44].
Основні місця розміщення відеокамер відеоспостереження, інтегрованих зі СКУД ЗОЗ: прилегла до входу в ЗОЗ зовнішня територія, вхід у приміщення ЗОЗ, вестибюль, паркінг. Усі відеокамери, розташовані в різних точках, пов’язані з центральним пунктом служби охорони ЗОЗ, де через локальну комп’ютерну мережу закладу здійснюється відеоспостереження. Важливим аспектом системи відеоспостереження є наявність безпосередньо спостерігача, тобто співробітника служби охорони ЗОЗ. Для підвищення ефективності його роботи необхідно обладнати пост охорони (який повинен сприйматися як невід’ємна частина систем відеоспостереження ЗОЗ) таким чином, щоб забезпечити спостерігачеві зручність і навіть певний комфорт. У цілому роль безпосередньо охоронців у рамках СКУД ЗОЗ дуже значна. Крім візуального контролю, оцінки ситуації, на співробітників служби охорони ЗОЗ покладено обов’язок регулярної перевірки всіх підсистем безпеки ЗОЗ, обхід території, реагування на сигнали про небезпеку, що надходять від СКУД [45–47].
У більшості ЗОЗ, таких як лікарні, пологові будинки, диспансери, особлива увага приділяється такому аспекту функціонування ЗОЗ, як режим. Цей термін означає не тільки час відходу пацієнтів до сну, прийому їжі, але й можливість переміщення пацієнтів і персоналу по різних зонах і приміщеннях ЗОЗ, можливість доступу відвідувачів до пацієнтів тощо. Забезпечення дотримання режиму в ЗОЗ обумовлене й тісно пов’язане із запровадженням організаційно-адміністративних заходів і технічних засобів та ефективною роботою служби охорони ЗОЗ, що здійснює цілодобовий контроль і управління людськими потоками, переміщенням матеріалів і вантажів як усередині приміщень, так і на території.
Під внутрішньооб’єктовим режимом ми розуміємо порядок, установлений у межах ЗОЗ — об’єкта охорони, що забезпечується сукупністю заходів і правил внутрішнього розпорядку, обов’язкових для виконання особами, які на ньому перебувають. Пропускний режим — це встановлений у межах ЗОЗ — об’єкта охорони порядок, який забезпечується комплексом організаційно-правових та інженерно-технічних заходів, що здійснюються з метою виключення можливості безконтрольного переміщення осіб, транспортних засобів і майна на об’єкт і з об’єкта охорони.
Доцільним вважається застосування ідентифікаційного ключа для переміщення осіб всередині ЗОЗ. Подібний ключ служить як для відмежування повноважень персоналу від пацієнтів й відвідувачів, так і для розмежування повноважень між штатними працівниками ЗОЗ. Завдяки застосуванню цієї системи можливо вести облік персоналу, що знаходиться в приміщеннях, забезпечувати контроль його переміщень, створити систему обліку робочого часу співробітників. У базі даних кожному коду відповідає інформація про права й обмеження переміщення всередині ЗОЗ. На основі зіставлення цієї інформації і ситуації, при якій була пред’явлена картка, система приймає рішення: контролер відкриває або блокує двері (замки, турнікети), вмикає сигнал тривоги. Електронні ключі можуть бути надані й особам, які з дозволу адміністрації ЗОЗ протягом декількох днів перебувають у ЗОЗ, доглядаючи за пацієнтами, або особам, які протягом тривалого часу регулярно відвідують хворого [48, 49].
Особливе значення для ЗОЗ має те, що пацієнти можуть дистанційно викликати персонал (лікарів, чергових медсестер). Для цих цілей, як правило, використовується тривожна кнопка, розміщена біля ліжка хворого, у душовій кімнаті, туалеті, коридорі з виведенням сигналу на автоматизоване робоче місце (АРМ) чергової медсестри. АРМ медичного працівника складається з інформаційних блоків, що забезпечують комплексну інформаційну підтримку роботи медичної установи за основними напрямами діяльності відповідно до технології процесу надання медичної допомоги [50, 51].
Незважаючи на відносну значну вартість варіанта з використанням дистанційного переговорного пристрою або консолі пацієнта (порівняно з тривожною кнопкою), у певних ситуаціях доцільно забезпечувати можливість дистанційного обміну інформацією між хворим і персоналом. Також важлива роль охоронців, які здійснюють допуск на об’єкт, обхід території ЗОЗ, зв’язок з черговими в різних зонах ЗОЗ. Технічно це здійснюється як за допомогою рацій, що входять у штатне оснащення кожного охоронця, так і за допомогою телефонного зв’язку пункту служби охорони з черговими. На пульті пункту служби охорони потрібен монітор, на який виводяться зображення з розміщених як по периметру, так і в приміщеннях ЗОЗ камер відеоспостереження [32, 52].
Система відеоспостереження для контролю за дотриманням режиму повинна забезпечувати: внутрішнє відеоспостереження в реальному часі приміщень ЗОЗ, у яких присутні люди, у тому числі палат; постійний цифровий запис інформаційного потоку відеоспостережень, що надходять з усіх відеокамер. Використання відеоспостережень дозволяє фіксувати (і реєструвати) переміщення пацієнтів і персоналу всередині ЗОЗ, дотримання норм режиму конкретного ЗОЗ [53, 54].
Зростання кількості злочинів із застосуванням вибухових пристроїв становить серйозну загрозу як для громадської безпеки в цілому, так і для галузі охорони здоров’я, у закладах якої скупчується велика кількість медичного персоналу, пацієнтів і відвідувачів. Для унеможливлення подібних злочинів необхідне виконання комплексу заходів, одним з яких є оснащення ЗОЗ сучасними технічними засобами виявлення вибухових пристроїв і вибухових речовин. Грамотне застосування технічних засобів для пошуку вибухових речовин може сприяти зниженню ймовірності проведення терористичних актів із застосуванням вибухових пристроїв. Для цього використовуються відмінні за конструктивними особливостями газоаналізатори, що застосовуються для виявлення й ідентифікації вибухових речовин (ВР): тротилу, гексогену, октогену, нітрогліцерину, ТЕН і сумішей на їх основі, у тому числі пластичних у газовій, твердій і рідкій фазах [55]. Газоаналізатори спроможні виявляти в мінімальних кількостях часточки ВР на поверхнях упаковок, на одязі й руках людини та інших об’єктах, що дає можливість швидко й ефективно обстежити багаж, сумки, рюкзаки, одяг, електронні прилади, документи, поштові відправлення, автомашини й різноманітні контейнери й дозволяє запобігти завезенню й пронесенню ВР на територію і до приміщень ЗОЗ і здійсненню терористичного акту [10, 14–17].
Співробітникам і пацієнтам ЗОЗ доводиться стикатися з випадками розкрадання особистого майна і майна, що належить ЗОЗ, обладнання, лікарських препаратів і навіть медичних документів. У завдання систем безпеки ЗОЗ у частині захисту матеріальних цінностей входить забезпечення їх збереження й запобігання спробам розкрадання: медикаментів — з боку відвідувачів і персоналу; особистих речей відвідувачів (пацієнтів) і персоналу; незаконному виносу документації та інших інформаційних матеріалів. Для вирішення цих завдань призначені спеціалізовані підсистеми комплексної системи безпеки ЗОЗ [22–25, 52].
СКУД — система електронних ключів дозволяє запобігти доступу сторонніх осіб у певні зони ЗОЗ і, як наслідок, запобігти розкраданню матеріальних ресурсів, документів, особистих речей відвідувачів, пацієнтів і персоналу. При відеоспостереженні за приміщеннями, у яких зберігаються документи, медикаменти, обладнання, особисті речі тощо, двері автоматично зачиняються, і доступ в приміщення зможе здійснити лише обмежене коло осіб, при цьому час, факт входу й виходу з приміщення персонально реєструється в електронній базі. Наявність на вході в ЗОЗ арочних металодетекторів дозволяє зафіксувати занесення й винесення предметів певної маси і матеріалу (металодетектори можна налаштовувати як на наявність металевих предметів, так і на певну масу) і цим запобігти крадіжкам і терористичним актам [39, 49, 53, 54].
Камери відеоспостереження, розміщені в певних зонах ЗОЗ, дозволяють зафіксувати факти проникнення сторонніх осіб і розкрадання майна й документів. У низці ЗОЗ застосовуються системи відеоспостереження з функціями розпізнавання залишених або зниклих предметів, що дозволяє фіксувати факт крадіжки й автоматично реагувати на нього. Розміщені системи тривожної сигналізації на дверях і вікнах приміщень автоматично вмикають сигнал про порушення цілісності на пульті служби охорони ЗОЗ. Використання акустичного сигналу, наприклад сирени, небажане з низки причин у пологових будинках, реанімаційних відділеннях, дитячих лікарнях. Візуальний контроль з боку співробітників служби охорони ЗОЗ (фізична охорона) також дозволяє виявити зловмисників [33, 39, 53].
Висновки
1. Суттєві політичні й соціально-економічні зміни, що відбулися в Україні упродовж останніх десятиліть, вимагають від держави, галузі охорони здоров’я та керівництва закладів принципово нових підходів до розробки й розв’язання проблем організації комплексних заходів, що спрямовані на ефективну реалізацію державної політики у сфері безпеки й охорони закладів галузі охорони здоров’я, захисту медичного й немедичного персоналу, пацієнтів і відвідувачів від злочинних посягань і забезпечення надійного рівня безпеки.
2. Охорона закладів галузі охорони здоров’я і забезпечення безпечних умов у них є не тільки актуальною суспільною проблемою, але і найважливішим конституційним обов’язком керівництва держави, галузі, закладів і завданням їх служб охорони.
3. Охоронна діяльність є об’єктивним досягненням сучасного українського суспільства, без якого неможливо в наш час почуватися безпечно й забезпечити надійне й всебічне функціонування закладів галузі охорони здоров’я.
4. Охорона закладів галузі охорони здоров’я — це складний комплекс заходів, який повинні організовувати тільки професійні охоронні організації, що мають забезпечити безпечну й ефективну діяльність усіх ланок медико-лікарняного процесу, безперешкодне професійне функціонування медичного персоналу, адміністративно-керівного й особового складу всіх служб з особливою увагою на безперебійну роботу систем життєзабезпечення закладу й активну участь у забезпеченні громадського порядку при проведенні евакуації.
5. У концепції побудови інтегрованих систем безпеки закладів галузі охорони здоров’я повинні бути визначені цілі й завдання системи безпеки, принципи її організації, функціонування й правові основи, види загроз безпеки й ресурси, що підлягають захисту, а також основні напрямки робіт з реалізації комплексу заходів забезпечення безпеки, включно з контрольно-пропускним режимом.
6. При вирішенні завдання протидії тій чи іншій загрозі розглядаються в сукупності всі елементи системи: дії підрозділів охорони, технічні рішення й організаційно-адміністративні заходи. Застосування комплексного підходу на етапі розробки системи контрольно-пропускного режиму дозволить уникнути зайвих витрат часу й ресурсів при створенні інтегрованої системи безпеки закладів галузі охорони здоров’я.
7. На сучасному етапі розвитку України як незалежної держави особливого значення набуває рівень законодавчого, нормативно-правового й організаційного регулювання охоронної діяльності, що зумовлює ступінь ефективності функціонування служб охорони в закладах галузі охорони здоров’я.
8. Охоронна діяльність є специфічним, особливим видом діяльності, при здійсненні якої необхідні певна спеціалізація і відповідний рівень підготовки фахівців до виконання своїх обов’язків у закладах галузі охорони здоров’я, без яких протидіяти кваліфікованим злочинним посяганням неможливо.
9. Охоронна діяльність пов’язана з ризиком для життя не тільки для самих працівників служби охорони, а й для контингентів осіб, які знаходяться у закладах галузі охорони здоров’я і на їх території, що потребує більш ретельної їх фахової підготовки й покращання організації діяльності служби охорони.
10. Сферу охоронних послуг в Україні представляє Департамент поліції охорони як міжрегіональний територіальний орган Національної поліції і територіальні органи поліції охорони, а також декілька тисяч недержавних охоронних структур, що мають відповідні ліцензії. Розглядаючи питання щодо розширення кола повноважень недержавних охоронних структур чи спрощення процедури їх ліцензування, обов’язково слід враховувати національну соціально-політичну обстановку й недосконале врегулювання особливостей діяльності в цій сфері на законодавчому рівні.
11. Порівняльно-правовий аналіз регулювання й функціонування охоронних структур у закордонних державах дає підстави стверджувати, що вони посідають чільне місце в системі органів, які здійснюють запобігання правопорушенням, у тому числі в закладах галузі охорони здоров’я.
12. Системи безпеки, призначені для захисту об’єктів галузі охорони здоров’я від загроз, пов’язаних із діями людини (терористичний акт), техногенних або природних сил, повинні включати систему ідентифікації за принципом «свій/чужий» або за рівнем доступу для захисту як закладів галузі охорони здоров’я від проникнення сторонніх осіб, так і їх контингентів — від небезпечних факторів, якщо вони є на об’єкті.
13. Встановлюючи й забезпечуючи порядок переміщення персоналу, пацієнтів і відвідувачів у приміщеннях і по території закладів галузі охорони здоров’я, система контрольно-пропускного режиму вирішує не тільки проблеми безпеки у закладах галузі, а й питання дотримання встановленого режиму закладу й раціональної організації праці його персоналу.
14. Організаційно-адміністративні заходи й інженерно-технічні рішення в системі контрольно-пропускного режиму не можуть ефективно діяти окремо від інших елементів системи безпеки закладів галузі охорони здоров’я і повинні в неї органічно входити. Саме тому системи контролю доступу є обов’язковою структурою інтегрованих систем безпеки.
Перспективи подальших досліджень полягають у необхідності продовження публічного вивчення й обговорення всієї багатогранної проблематики діяльності охоронних служб у закладах галузі охорони здоров’я із залученням керівників галузі й закладів охорони здоров’я, фахівців охоронних служб і правоохоронних органів для цілеспрямованого аналізу й оцінки законодавчої і нормативно-правової бази охоронної діяльності в Україні з метою можливого її використання для створення служб охорони й забезпечення запобігання скоєнню злочинів у закладах галузі охорони здоров’я.
Конфлікт інтересів. Автор заявляє про відсутність конфлікту інтересів і власної фінансової зацікавленості при підготовці даної статті.
Список литературы
1. Бесчастний В. Кримінологічний аналіз стану злочинності в Україні. Кримінологія. 2017. № 1. С. 207-213.
2. Державна служба статистики України. Україна у цифрах 2017 р. Статистичний збірник. Правосуддя та злочинність. К.: Б.в., 2018. С. 63-68.
3. Лунев В.В. Преступность ХХ века: мировые религиозные и российские тенденции. Москва: Волтерс Клувер, 2005. 912 с.
4. Про зареєстровані кримінальні правопорушення й результати їх досудового розслідування (2011–2019 рр.): статистична інформація Генеральної прокуратури України. URL: http://www.gp.gov.ua/ua/statinfo.html.
5. Литвин О.П. Тенденції сучасної злочинності в Україні. Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. 2013. № 2. С. 96-105.
6. Мокляк В.В. Кримінологічний аналіз кількісних та якісних показників вимірювання терористичної злочинності в Україні. Национальный юридический журнал: теория и практика. 2018. № 4. С. 159-163.
7. Васьковська В.П. Складові елементи поняття безпеки людини в структурі права людини на безпеку. Науковий вісник Юридичної академії МВС. 2014. № 4. С. 134-140.
8. Безопасность пациента. Пер. с англ. под ред. Е.Л. Никонова. Москва: ГОЭТАР- Медиа, 2010. 184 с.
9. Некрасов Д.К., Потапов В.И., Федотов С.А., Бук Т.Н. Разработка документов планирования и обеспечение антитеррористических мероприятий и общественной безопасности в лечебно-профилактических учреждениях: методические рекомендации. Москва: Б.и., 2012. 10 с.
10. Ильин Л.А., Савкин М.Н., Гринев М.П. Радиологический терроризм — от гипотетических предположений к современным реалиям. Здравоохранение Российской Федерации. 2008. № 1. С. 11-12.
11. Закон України «Про внесення змін до законів України щодо боротьби з тероризмом» № 1313-VII від 05.06.2014.
12. Указ Президента України «Про Концепцію боротьби з тероризмом в Україні» № 53/2019 від 5.03.2019.
13. Зайцев І. Спаси і збережи. Український дiловий тижневик «Контракти». 2005. № 12. С. 18.
14. Вальков А.В., Коряковский Л.Н. Разработка плана действий персонала учреждений здравоохранения при угрозе или совершении теракта. Медицина катастроф. 2012. № 3–4. С. 60.
15. Кочін І.В., Акулова О.М. Діяльність Державної служби медицини катастроф України з протидії біологічному, хімічному та ядерному тероризму: навчальний посібник. Запоріжжя: ЗДМУ, 2010. 128 с.
16. Кочін І.В., Горпенко С.В., Трошин Д.О., Курочка В.Л. Діяльність лікувально-профілактичних установ і організація заходів щодо забезпечення безпеки при загрозах терористичних актів. Медицина неотложных состояний. 2015. № 4(67). С. 105-111.
17. Шелепов А.М., Кульнев С.В., Лемешкин Р.Н., Березин А.И., Быков А.Ю. Организация мероприятий по обеспечению безопасности персонала и больных в военно-лечебном учреждении при угрозе террористического акта. Вестник российской военно-медицинской академии. 2013. № 3(43). С. 149-155.
18. Хорт І.В. Правове регулювання діяльності суб’єктів охоронної діяльності та шляхи його вдосконалення. Наукові праці МАУП. 2012. Вип. 3(38). С. 105-109.
19. Долгий О.А. Проблеми правового регулювання охоронної діяльності податкових органів. Регіональні проблеми боротьби з економічною злочинністю. Донецьк, 2013. С. 200-209.
20. Калайда М.М. Проблеми організаційно-правового регулювання охоронної діяльності в Україні. Науковий вісних Ужгородського національного університету. 2015. URL: http://eprints.kname.edu.ua/38602/1/71-75.pdf.
21. Курило В.І. Правові засади охоронної діяльності: навчальний посібник. Київ: Кондор, 2005. 182 с.
22. Лосенко М. Нормативне регулювання охоронної діяльності. URL: https://pravdop.com/ua/publications/kommentarii-zakonodatelstva/normativnoe-regulirovanie-ohrannoy-deyatelnosti/.
23. Лудчак П.Я. Адміністративно-правові основи діяльності приватних охоронних структур та їх взаємодія з ОВС України. URL: https://studfiles.net/preview/5776835.
24. Потайчук І. В. Державний контроль за діяльністю приватних охоронних підприємств. Часопис Національного університету «Острозька академія». Серія «Право». 2017. № 1(15). URL: http://lj.oa.edu.ua/articles/2017/n1/17pivpop.pdf.
25. Юрко С.С. Проблеми правового регулювання недержавної охоронної діяльності в Україні. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія «Право». 2014. Вип. 27. Т. 3. С. 160-163.
26. Контент-анализ. URL: https://www.krugosvet.ru/enc/lingvistika/kontent-analiz.
27. Разведка на основе открытых источников. URL: http://www.in4sec.com.ua/razvedka-na-osnove-otkry-ty-h-istochnikov-open-source-intelligence-osint/.
28. Калинин Г. Негосударственная служба безопасности в Украине: текущий момент и перспективы. Служба безопасности. 2011. № 10. С. 18-19.
29. Закон України «Про охоронну діяльність» № 2581-VIII від 02.10.2018.
30. Постанова КМУ «Про затвердження Ліцензійних умов провадження охоронної діяльності» від 18 листопада 2015 р. № 960.
31. Закон України «Про ліцензування видів господарської діяльності» від 21.06.2018 № 2473-VIII.
32. Журавлев С.Ю. Частная охрана. Москва: Здоровье народа, 2013. 270 с.
33. Литвин О.П. Організаційно-правові засади безпеки підприємництва і проблеми з провадженням охоронної діяльності суб’єктів недержавної форми власності. Недержавна система безпеки підприємництва як складова національної безпеки України. Київ, 2011. С. 114-130.
34. Курило В.І. Правовий статус працівників охоронних підприємств щодо зберігання, носіння та застосування спеціальних засобів та зброї. Право України. 2013. № 3. С. 12-13.
35. Каленяк В.П. Приватна охоронна діяльність: зарубіжний досвід та можливість його використання в Україні. Персонал: журнал інтелектуальної еліти. 2007. № 5. URL: http://personal.in.ua/article.php?ida=504.
36. Єлісєєва М.В. Імплементуваня норм законодавства та досвіду закордонних країн у сфері приватної охоронної діяльності та можливість його використання в Україні. Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції. 2017. Спецвипуск. Ч. 1. С. 126-129.
37. Безопасность пациента. Пер. с англ. под ред. Е.Л. Никонова. Москва: ГОЭТАР-Медиа, 2010. 184 с.
38. Ярочкин В.И., Бузанова Я.В. Теория безопасности. Москва: Академический проект; Фонд «Мир», 2012. 176 с.
39. Аскор В.Г. Автоматизоване робоче місце охоронної служби. Автоматизація технологічних процесів та промислова екологія. Київ, 2012. Вип. 1. С. 67- 69.
40. Толочек В.А. Организационная психология: управление персоналом ЧОП и СБ. Москва: Школа охраны «Баярд», 2011. 112 с.
41. Дшхунян В.Л., Шанъгин В. Электронная идентификация. Бесконтактные электронные идентификаторы и смарт-карты. Москва: Издательство ACT, 2004. 696 с.
42. Кочин И.В, Царев В.В., Мирошниченко В.П., Хандога Э.В., Трошин Д.А. Совершенствование процесса идентификации в деятельности службы медицины катастроф на основе информационных технологий при организации и оказании экстренной медицинской помощи населению в зоне локальных вооруженных конфликтов. Военная медицина. 2017. № 4. С. 134-138.
43. Рувинова Э.В. Радиочастотная идентификация. Бесконтактная технология. Электроника, наука, технология, бизнес. 2004. № 6. С. 28-29.
44. Проценко A.M., Комарова И.Н., Любинский А.В. Применение смарт-карт-технологий в здравоохранении: фантастика или реальность. Врач и информационные технологии. 2005. № 2. С. 66-69.
45. Крейса У. Преимущества штрихового кодирования в области здравоохранения. Фармакологический вестник. 2006. № 14(419). С. 15-18.
46. Кузнецов П.П., Столбов А.П. Автоматизированная обработка и защита персональных данных в медицинских учреждениях. Москва: ИД «Менеджер здравоохранения», 2010. 270 с.
47. Кудрина В.Г., Андреева Т.В., Дзеранова Н.Г. Эффективность обучения медицинских работников информационным технологиям. Москва: ИД «Менеджер здравоохранения», 2013. 248 с.
48. Лаврус В.С. Системы сигнализации и замки. URL: http://www. mdsafe.com.ua
49. Омельченко С.Р. Системи сигналізації. URL: http://www. allbest.ru/referat.
50. Автоматизовані робочі місця (АРМ) фахівців медичної установи. URL: http://medexpert.ua/ua/funktsionalni-mozhlivosti/arm-spetsialista].
51. Медицинская информационная система для автоматизации медицинских учреждений. Система управления медицинским центром. URL: http://www.cybsys.ru/prodpoli.
52. Лаврус В.С. Охранные системы. URL: http://www.mdsafe.com.ua.
53. Мокренко П.В. Елементи і пристрої фізичної та електронної охорони об’єктів. Львів: Фенікс, 2010. 185 с.
54. Лаврус В.С. Системы охранной сигнализации. URL: http://www.mdsafe.com.ua.
55. Айрапетян В.С., Бакуменко М.С., Губин С.Г. Методы обнаружения взрывчатых веществ. URL: file:///D:/ %D0 %97 %D0 %B0 %D0 %B3 %D1 %80 %D1 %83 %D0 %B7 %D0 %BA %D0 %B8/metоdy-obnaruzheniya-vzryvchatyh-veschestv.pdf.
