Журнал «Медицина неотложных состояний» Том 16, №2, 2020
Вернуться к номеру
Етапи становлення екстреної невідкладної допомоги на Слобожанщині
Авторы: Забашта В.Ф.
м. Харків, Україна
Рубрики: Медицина неотложных состояний
Разделы: История медицины
Версия для печати
В даний час ніхто з нас не уявляє собі охорони здоров’я без швидкої медичної допомоги. Ідея організації служби швидкої медичної допомоги виникла після того, як в 1881 році у Відні в оперному театрі під час пожежі постраждали сотні людей. Протягом багатьох годин постраждалі не отримували ніякої медичної допомоги, незважаючи на те, що в місті були клініки й лікарні. Більше ста осіб загинуло.
Аналізуючи наслідки трагедії, віденський лікар Яромир Мунді запропонував організувати пункт постійного чергування лікарів, завжди готових до виїзду на місце події для надання медичної допомоги, та назвав його станцією швидкої медичної допомоги.
Згодом станції швидкої допомоги з’явилися в багатьох країнах.
/11.jpg)
У Росії під час коронації Миколи II на Ходинському полі зібралося багато тисяч людей. Пишне святкування закінчилося жахливою тиснявою, почалася паніка. Через відсутність допомоги сотні людей померли, тисячі були покалічені. Микола II отримав прізвисько Кривавий, а в Москві в 1896 році з’явилася перша в Росії станція швидкої допомоги.
В Україні не чекали лиха. 1902 року станцію швидкої допомоги було відкрито в Києві, 1903 р. — в Одесі, 1910 р. — у Харкові.
25 квітня 1910 року о 12:53 на виклик виїхала перша в Харкові карета швидкої допомоги. Вона була запряжена парою коней, попереду знаходилося сидіння з козирком для трьох осіб: їздового, санітара, який в нічний час за допомогою ліхтаря відшукував потрібний номер будинку. У цю бригаду входив ще санітар, який мав при собі спеціальний дзвіночок, за допомогою якого сповіщав перехожих сигналом «Стережись» (рис. 1, 2).
Натхненником й організатором створення служби швидкої допомоги був Іван Миколайович Оболенський, дійсний статський радник, завідувач кафедри загальної патології і клініки факультетської терапії Харківського університету. Як голова міського правління Червоного Хреста професор Оболенський нерідко бував в столицях країн Західної Європи, де вже активно почала зароджуватися служба швидкої допомоги.
Основним завданням служби було надання безкоштовної медичної допомоги при нещасних випадках, які відбуваються на вулицях міста, у громадських місцях і на виробництві.
Кошти для забезпечення діяльності служби надходили з членських внесків та пожертвувань почесних членів Товариства швидкої допомоги, яке було засноване професором Оболенським 9 листопада 1909 року. У списках почесних членів суспільства значилися: архімандрит Антоній Харківський та Охтирський, губернатор Митрофан Кирилович Канкрипич, граф Толстой, архітектор Валерій Євгенович Мороховець, начальник губернії Протасьєв, подружжя Оболенських. Усього 35 довічних членів, які вносили великі суми на розвиток швидкої допомоги. На зборах товариства старшим лікарем станції був призначений лікар-хірург Микола Олександрович Молохов, який протягом 42 років, до дня своєї смерті, очолював Харківську станцію швидкої допомоги.
Завдяки розумінню важливості і необхідності служби швидкої допомоги, а також завдяки ініціативі і беззавітній відданості своїй справі М.О. Молохову за чотири місяці вдалося укомплектувати станцію необхідним інвентарем, були куплені коні, розроблена медична документація. З окладом у 600 рублів на рік прийняті і підготовлені до роботи чотири лікарі. Свого приміщення станція не мала. В Олександрійській міській лікарні були виділені флігель і стайня, проведений телефонний зв’язок, обладнані приміщення диспетчерської і персоналу. Для виклику карети швидкої допомоги міською управою було надано окремий телефонний номер (11-86). Іван Миколайович Оболенський подарував станції карету з усім майном і кілька карет для перевезення хворих, замовлених ним у Відні.
23 квітня 1910 року в місцевій пресі були опубліковані правила виклику швидкої допомоги, а 25 квітня на Соборній площі у святковій обстановці високопреосвященним архієпископом Харківським та Охтирським Арсенієм відправлено молебень й освячення карет швидкої допомоги.
/12.jpg)
Урочистості тривали недовго, оскільки в 12:53 надійшла перша звістка про необхідність надання допомоги. На очах у гостей карета швидкої допомоги відправилась на свій перший виклик в греко-католицьку церкву до хворої Марусь. Першими лікарями швидкої допомоги, прізвища яких знали всі харків’яни, були: І. Попандопало, Б. Фаврь, І. Косяченко, М. Юрченко.
З того часу ні на один день, ні на одну годину, під час розрухи й окупації в роки Першої світової, громадянської, Другої світової воєн не припиняла свою роботу харківська «швидка».
Тільки через чотири роки, в 1913 році, станція швидкої допомоги переїхала у власну будівлю на вулиці Конторській, 41. Проєкт безкоштовно виконав архітектор В.С. Мороховець, а будівлю на згадку про свого чоловіка подарувала мешканка міста Н.М. Філонова. Через кілька років тут відкрилося амбулаторне відділення, потім аптека, яка забезпечувала станцію медикаментами. У роки Першої світової війни в приміщенні станції розмістився лазарет. За цією адресою центр допомоги знаходиться і досі (рис. 3).
Так починалася історія служби швидкої допомоги міста Харкова.
З 1925 року вона вступила у другий етап розвитку, перейшовши на автотранспорт.
В 1932 році парк автомобілів складався з чотирьох машин. Під час німецько-фашистської окупації станція була розграбована, зокрема, вкрадені машини і медичне обладнання. Але співробітники знайшли вихід: змайстрували велоносильну установку, обладнали амбулаторію для надання допомоги населенню міста. Лікар на виклики ходив пішки, а поряд санітари везли хворого. Двадцять сім самовідданих медиків протягом 1942–1943 років зробили 1433 виїзди, обслужили амбулаторно 1385 хворих. Серед них були лікарі Ольга Соломонівна Харченко, Софія Олександрівна Ждановська, Домініка Іванівна Литвиненко, Сергій Якович Марков. Після звільнення міста під «швидку» переобладнали одну військову машину.
В 1945 році таких машин було вже дві, а ще через рік — три. У тому ж році на станції відкрилася своя автомайстерня.
У післявоєнні роки станція швидкої допомоги розвивалася активніше: в 1948 році створені фельдшерські бригади, а в 1956 р. — педіатрична бригада. У цей період виникла необхідність у створенні нових станцій: в 1946 році дві бригади швидкої допомоги розмістилися на базі 3-ї міської лікарні, а в 1951 році з’явилася самостійна станція у віддаленому тоді Орджонікідзевському районі нашого міста.
В 1960 році в місті Харкові народжується спеціалізована служба швидкої медичної допомоги. Прізвища ентузіастів лікарів Л.М. Небелевича, Є.І. Лисенко, Л.І. Скорбача, фельдшерів С.Б. Марієнгоф, Г.М. Яковлевої з подякою згадують тисячі сімей міста.
/13.jpg)
В 1962 році створена перша протишокова бригада. З огляду на її значущість їй був присвоєний перший бортовий номер.
На початку 1960-х років почалося масове будівництво спеціалізованих приміщень для підстанцій швидкої допомоги в усіх районах міста.
Початок 1970-х років ознаменував ще один етап у розвитку служби швидкої допомоги — появу кардіологічних бригад. Родоначальник кардіологічних бригад лікар Ю.І. Кохманюк вперше успішно застосував електричну дефібриляцію хворому з пароксизмальною тахікардією на дошпитальному етапі (рис. 4).
В 1963 році в структурі спеціалізованої служби виділена неврологічна бригада.
Вперше в країні на базі Українського інституту вдосконалення лікарів відкрилася кафедра швидкої допомоги під керівництвом професора Л.П. Хименка. В даний час кафедрою завідує професор Вадим Володимирович Ніконов, який свого часу працював лікарем на швидкій допомозі.
Ідея створення галузевої системи охорони здоров’я «Швидка медична допомога» здійснилась в 1977 році, коли відбулося об’єднання станції зі стаціонаром на 1000 ліжок. Мета об’єднання — перш за все наближення кваліфікованої і спеціалізованої допомоги до пацієнтів.
В 1980 році Постановою Кабінету Міністрів України лікарні було присвоєно ім’я професора О.І. Мєщанінова, видатного лікаря, науковця, громадського діяча, який разом із лікарями швидкої медичної допомоги врятував життя багатьом воїнам під час окупації міста фашистськими загарбниками.
Ентузіазм і новаторство стали традицією та зберігаються працівниками швидкої допомоги.
В 1992 році в Харкові, вперше на території колишнього Радянського Союзу, введена в дію автоматизована система управління диспетчерської служби станції швидкої медичної допомоги. На сьогодні це головні складові частини єдиної служби.
З 2004 року вперше в Україні започаткована програма проведення тромболізису (введення медичних препаратів, що розріджують тромби) в умовах швидкої медичної допомоги. Цей метод істотно заощаджує дорогоцінні секунди і значно збільшує ймовірність того, що зона пошкодження буде менше.
Харківська служба швидкої медичної допомоги першою в Україні з грудня 2008 року використовує GPRS-систему (супутникова навігація). В єдину інформаційну систему станом на сьогодні включені центральна диспетчерська, відділення міста та області, бригади й автомобілі швидкої допомоги (рис. 5).
/13_2.jpg)
Введена в дію унікальна автоматизована система організації, керування і контролю служби швидкої допомоги є оригінальною вітчизняною розробкою. На основі сучасних технологій GPRS/GSM забезпечено двосторонній зв’язок бригад, автоматичний вибір вільної бригади, контроль пересування транспорту, дистанційні телемедичні консультації. Функціонує так звана тривожна кнопка — прямий виклик наряду поліції у разі, якщо хворий знаходиться в нетверезому стані, агресивно налаштований, мають місце спроба самогубства або напад на бригаду.
Згідно із Законом України від 5 липня 2012 року № 5081-VI «Про екстрену медичну допомогу», в Харківській області з 1 січня 2013 року створена єдина централізована система екстреної (швидкої) та невідкладної медичної допомоги. Така структура служби повністю відповідає європейській моделі функціонування системи екстреної медичної допомоги. Рішенням сесії обласної ради від 20 вересня 2012 року № 532-VI утворено Комунальний заклад охорони здоров’я «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф», який зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб.
Реорганізація служби екстреної (швидкої) та невідкладної медичної допомоги дозволила розпочати її функціонування на принципово інших засадах організації, управління та фінансування. В умовах реорганізації відбулися істотні зміни. Значно оновився автопарк, закуплене нове лікувальне та діагностичне обладнання для машин екстреної медичної допомоги, закуплена нова форма для лікарів і фельдшерів. Аналіз роботи з GPS-системою дозволив відмовитись від адміністративно-територіального розподілу підстанцій вже не тільки міста Харкова, а й Харківської області в цілому.
Значним кроком в розвитку екстреної медичної допомоги в Харківській області є якісне підвищення рівня професіоналізму персоналу. Це стало можливим завдяки проведенню новаторських методів теоретичної та практичної професійної підготовки працівників, а саме: теоретична внутрішня атестація, тренувальні заняття з відпрацювання практичних навичок, засідання переатестаційних рад, тематичні цикли лекцій (рис. 6).
/14.jpg)
Свідченням високого рівня професіоналізму працівників системи екстреної медичної допомоги Харківської області є ціла низка їх переможних виступів на традиційних Національних змаганнях карет швидкої та екстреної медичної допомоги, що відбуваються щороку в різних областях України і за її межами. Серед останніх — перемога бригади Харківського обласного Центру екстреної медичної допомоги на X ювілейному відкритому чемпіонаті бригад ЕМД Дніпропетровської області 2019 року.
А сьогодні Харківська область радо приймає та щиро вітає учасників національних змагань карет швидкої та екстреної медичної допомоги на території Слобожанщини.
Більше ніж вікова історія розвитку системи швидкої медичної допомоги на Харківщині сповнена ентузіазму, співчуття та любові до людей, працелюбності, віри в майбутнє. Згадуються пророчі слова свідків створення служби швидкої допомоги в нашому місті. У «Харківських губернських відомостях» за 25 квітня 1914 року писали: «Вся діяльність швидкої допомоги свідчить про те, що вона має живу душу, її керівні особи та працівники ставляться до неї з винятковою турботою та чуттєвістю. Хай буде її діяльність і надалі плідною, як була до цього часу, хай вона зростає та міцнішає заради полегшення страждань нещасних, які грою долі або випадку вимушені звернутися до цього осередку людського милосердя».