Журнал «Медицина неотложных состояний» Том 16, №3, 2020
Вернуться к номеру
Внутрішньочеревний тиск як критерій можливого виникнення тяжких ускладнень у хворих після операцій на органах черевної порожнини
Авторы: Березніцький Д.В., Лісецький В.А.
Українська військово-медична академія, НВМКЦ «ГВКГ» МО України, м. Київ, Україна
Рубрики: Медицина неотложных состояний
Разделы: Медицинские форумы
Версия для печати
Вступ. Синдром внутрішньочеревної гіпертензії є одним із дуже важливих факторів у розвитку розладів життєво важливих систем у пацієнтів з абдомінальною патологією, що вимагає своєчасної діагностики й негайного лікування. Моніторинг внутрішньочеревного тиску (ВЧТ) дає можливість своєчасно розпізнавати його загрозливий рівень і застосовувати необхідні профілактичні та лікувальні заходи. Проте, як свідчать дані опитування Європейської ради з інтенсивної терапії (ESICM) серед лікарів Західної Європи, понад 13 % респондентів взагалі не знайомі з терміном «внутрішньочеревна гіпертензія» і не мають уявлення про шкідливий вплив на організм підвищеного ВЧТ. Більше ніж 60 % лікарів не знайомі з причинами, патогенезом та методами діагностики й корекції цього синдрому, і тільки 24 % опитаних застосовують моніторинг ВЧТ (Фофанов О.Д., 2010).
Мета. Визначити зв’язок підвищення ВЧТ з розвитком ускладнень після хірургічних утручань у хворих з абдомінальною патологією та оптимізувати його моніторинг у відділенні реанімації та інтенсивної терапії (ВРІТ).
Матеріали та методи. Відбір матеріалу для даної роботи був проведений серед пацієнтів відділення реанімації для хірургічних хворих Національного військово-медичного клінічного центру «ГВКГ». Проспективно проведені обстеження та вимірювання ВЧТ методом Крона на 1-шу, 3-тю, 5-ту добу перебування у ВРІТ, та ретроспективно проаналізовані дані 40 пацієнтів з абдомінальною патологією після хірургічних утручань. Серед них було виділено чотири групи по 10 пацієнтів: із захворюваннями печінки, підшлункової залози, шлунка та товстого кишечника.
Результати. Серед пацієнтів із захворюваннями печінки (n = 10) ускладнення виникли у 80 % (n = 8), летальність — 50 % (n = 5). Оцінка за АPACHE II серед хворих з ускладненнями становила 16,0 ± 6,7 бала, середній показник ВЧТ — 15,1 ± 4,9 мм рт.ст., а тривалість перебування у ВРІТ — 20,8 ± 21,5 ліжко-дня, в той час як у хворих без ускладнень оцінка за АPACHE II становила 9,7 ± 2,6 бала, середній ВЧТ — 10,2 ± 1,6 мм рт.ст., а тривалість перебування у ВРІТ — 4,0 ± 1,2 ліжко-дня. У групі пацієнтів із захворюваннями підшлункової залози (n = 10) ускладнення виникли в 50 % (n = 5), летальність — 10 % (n = 1). Оцінка за АPACHE II серед хворих з ускладненнями становила 14 ± 2 бали, середній показник ВЧТ — 17,5 ± 4,0 мм рт.ст., тривалість перебування у ВРІТ — 28,8 ± 38,4 ліжко-дня. У хворих без ускладнень оцінка за АPACHE II становила 10,8 ± 4,9 бала, середній ВЧТ — 8,9 ± 3,3 мм рт.ст., тривалість перебування у ВРІТ — 2,6 ± 1,0 ліжко-дня. Серед пацієнтів із захворюваннями товстого кишечника (n = 10) ускладнення виникли у 30 % (n = 3) осіб, летальність — 10 % (n = 1). Оцінка за АPACHE ІІ серед хворих з ускладненнями становила 18,7 ± 12,5 бала, середній показник ВЧТ — 13,8 ± 2,3 мм рт.ст., тривалість перебування у ВРІТ — 51,3 ± 37,3 ліжко-дня. У хворих без ускладнень оцінка за АPACHE II становила 9,0 ± 3,8 бала, середній ВЧТ — 7,4 ± 2,3 мм рт.ст., тривалість перебування у ВРІТ — 2,7 ± 0,5 ліжко-дня. Серед пацієнтів із захворюваннями шлунка (n = 10) ускладнення виникли у 20 % (n = 2) осіб, летальність — 0 %. Оцінка за АPACHE II у хворих з ускладненнями становила 16,0 ± 1,4 бала, показник ВЧТ — 12,3 ± 1,7 мм рт.ст., тривалість перебування у ВРІТ — 9,5 ± 6,4 ліжко-дня. У пацієнтів без ускладнень оцінка за АPACHE II становила 10,0 ± 3,3 бала, середній ВЧТ — 10,7 ± 3,5 мм рт.ст., а тривалість перебування у ВРІТ — 3,1 ± 1,4 ліжко-дня. Структура ускладнень, що виникали в пацієнтів у післяопераційному періоді (n = 18): гнійно-септичні ускладнення — 44,44 %, нозокоміальна пневмонія — 16,67 %, печінкова недостатність — 16,67 %, мезентеріальний тромбоз — 11,11 %, ГКС — 5,56 %, шлунково-кишкова кровотеча — 5,56 %.
Висновки. Значне коливання ВЧТ в післяопераційному періоді було виявлене лише в пацієнтів, які пізніше мали ускладнення й високий ризик розвитку синдрому внутрішньочеревної гіпертензії, тому даний контингент хворих потребував проведення антибактеріальної терапії, застосування НСПЗП та ліквідації вогнища інфекції, що впливало на тривалість їх перебування у ВРІТ, особливо серед пацієнтів із захворюваннями печінки та підшлункової залози. В той час як у пацієнтів, які не мали пізніх ускладнень, значення ВЧТ не перевищували 14 мм рт.ст. Тому виникає питання активної клінічної настороженості щодо підвищення ВЧТ як раннього критерію можливого виникнення тяжкого ускладнення та раціоналізації його моніторингу серед контингентів хворих, які перебувають у ВРІТ.