Журнал «Медицина неотложных состояний» Том 16, №3, 2020
Вернуться к номеру
Анестезіологічне забезпечення малоінвазивних втручань на коронарних судинах в умовах гострого коронарного синдрому
Авторы: Крамарева О.Г., Жупанюк Д.В., Регуш А.В.
Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, м. Київ, Україна
Київська міська клінічна лікарня № 1, м. Київ, Україна
Рубрики: Медицина неотложных состояний
Разделы: Медицинские форумы
Версия для печати
Мета дослідження: оптимізувати анестезіологічне забезпечення малоінвазивних втручань на коронарних судинах у пацієнтів з гострим коронарним синдромом (ГКС) з елевацією сегмента ST.
Завдання: дослідити вплив двох підходів до анестезіологічного забезпечення у пацієнтів з гострим коронарним синдромом при малоінвазивних втручаннях на коронарних судинах на динаміку показників артеріального тиску, частоту серцевих скорочень, виникнення епізодів аритмії, адекватного рівня седації інтраопераційно та пробудження в післяопераційному періоді.
Матеріали та методи. До дослідження було включено 43 пацієнти з гострим коронарним синдромом, які надійшли у Київську міську клінічну лікарню № 1 каретою швидкої допомоги, віком від 32 до 73 років, мали клінічну картину ГКС, больовий синдром, зміни на ЕКГ (елевація сегмента ST), серцеву недостатність за Killip I–II. Усім пацієнтам було виконано коронарографію і, за наявності показань, балонну ангіопластику та стентування коронарних артерій. У дослідження були включені пацієнти, які не мали проявів кардіогенного шоку (систолічний АТ > 90 мм рт.ст., темп діурезу > 30 мл/год). На догоспітальному етапі всі пацієнти з метою знеболювання отримували морфін у дозі 10 мг внутрішньовенно. Оперативні втручання були розпочаті в термін від 20 до 60 хвилин з моменту надходження пацієнтів до стаціонару. Пацієнти були розподілені на дві групи. Пацієнтам основної групи (22 пацієнти) з метою седації та знеболювання під час проведення втручання проводилась постійна інфузія пропофолу у дозі 1,0–2,5 мг/кг/год, фентанілу — у дозі 1,7–2,3 мкг/кг/хв. Пацієнтам контрольної групи (21 пацієнт) був введений діазепам 10 мг внутрішньовенно одноразово на початку втручання, фентаніл вводився в дозі 50–100 мкг внутрішньовенно болюсно при появі больових відчуттів. Розподіл пацієнтів по групах був однорідний за віком і гендерним фактором. Упродовж втручання в обох групах проводився постійний моніторинг ЕКГ, АТ, ЧСС, сатурації, фіксувались випадки виникнення тахікардії (ЧСС > 90’) та артеріальної гіпертензії (систолічний АТ > 160 мм рт.ст.), пацієнти оцінювались за шкалою збудження — седації Richmond Agitation-Sedation Scale (RASS) на початку втручання, на 20-й хвилині втручання та через 5 хвилин після завершення операції.
Результати та обговорення. В обох групах пацієнтам під час седації проводилась інсуфляція зволоженого кисню через нереверсивну маску потоком 10 л/хв і не спостерігалось епізодів апное та десатурації. В основній групі було зафіксовано на 19,5 % менше епізодів виникнення артеріальної гіпертензії, із систолічним АТ > 160 мм рт.ст. порівняно з контрольною групою. Частота виникнення тахікардії, з ЧСС > 90’, в основній групі на 24,1 % менше, ніж у групі контролю. При оцінці пацієнтів за шкалою RASS на початку та на 20-й хвилині втручання в обох групах спостерігались показники «–1», «–2», з незначно глибшим рівнем в основній групі на 20-й хвилині втручання. Через 5 хвилин після закінчення оперативного втручання всі 100 % пацієнтів основної групи відповідали «0» за шкалою RASS, в той час як у контрольній групі 71,4 % пацієнтів відповідали показнику «–1» та 9,1 % — «–2».
Висновки. Застосування запропонованої схеми аналгезії та седації для анестезіологічного забезпечення малоінвазивних втручань на коронарних судинах у пацієнтів з ГКС має перспективи для забезпечення адекватного рівня інтраопераційної седації та аналгезії, без виникнення епізодів апное та десатурації; зменшення частоти виникнення епізодів артеріальної гіпертензії; зменшення частоти виникнення епізодів тахікардії; швидкого пробудження в післяопераційному періоді.