Журнал «Медицина неотложных состояний» Том 16, №3, 2020
Вернуться к номеру
Якість життя у віддаленому періоді при різних варіантах профілактики й лікування когнітивних дисфункцій, обумовлених цивільною або бойовою травмою
Авторы: Кріштафор А.А.
ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України», м. Дніпро, Україна
Рубрики: Медицина неотложных состояний
Разделы: Медицинские форумы
Версия для печати
Вступ. Збереження якості життя після перенесеного критичного стану є важливою метою лікування хворих протягом усього періоду надання медичної допомоги, тому визначення якості життя — необхідний компонент оцінки ефективності лікування.
Мета: оцінити вплив різних варіантів профілактики й лікування когнітивних дисфункцій, обумовлених цивільною і бойовою травмами, на якість життя у віддаленому посттравматичному періоді.
Матеріали та методи. Обстежено дві групи хворих: 118 — з цивільною травмою і 90 — з бойовою, рандомізованих на 4 підгрупи: контрольну (37 і 22 особи); підгрупи, які отримували реамберин (28 і 23 особи); підгрупи, які отримували тіоцетам (27 і 21 особа); підгрупи, які отримували гліатилін (26 і 24 особи). Реамберин вводився з першої доби внутрішньовенно по 400 мл протягом 7 днів. Тіоцетам перші 7 днів вводився внутрішньовенно по 20 мл 1 раз на добу, а потім 21 день перорально по 2 таблетки (500 мг) 3 рази на день. Гліатилін перші 7 днів вводився внутрішньовенно по 1 г в розведенні на 100 мл 0,9% розчину NaCl, а потім 14 днів перорально по 1 капсулі (400 мг) 3 рази на добу. Якість життя визначалася через 3 місяці після травми за допомогою опитувальника Medical Outcomes Study — Short Form (MOS SF-36). Рівень когнітивних функцій визначався за допомогою опитувальника.
Результати. У постраждалих з цивільною травмою тіоцетам і гліатилін підвищили рівень фізичного функціонування постраждалих (100,0 і 95,0 бала відповідно проти 88,8 бала в контрольній групі) і особливо їх вільність від болю (94,6 і 87,5 бала відповідно проти 34,0 бала в контрольній групі). Застосування реамберину при цивільній травмі на показники фізичного компоненту здоров’я не впливало. Усі три препарати підвищили результати тестування за всіма субшкалами психічного компоненту здоров’я. Винятком був реамберин, при застосуванні якого відмічено зниження за субшкалою «соціального функціонування» (64,3 бала проти 73,3 бала в контрольній групі), хоча загальний результат в цій групі хворих все одно відповідав підвищеній якості життя (42,3 бала проти 40,9 бала в контрольній групі). У поранених з бойовою травмою ефективність усіх трьох церебропротективних препаратів за субшкалою «вільність від болю» була дещо меншою, ніж у постраждалих з цивільною травмою. При цьому ефект гліатиліну був кращим за ефект тіоцетаму (59,1 бала в групі з тіоцетамом і 68,9 бала в групі з гліатиліном проти 34,0 бала в контрольній групі), а реамберин зовсім не впливав на цей показник. У той же час вплив на «рольове функціонування, обумовлене фізичним станом», був рівною мірою вираженим у всіх трьох препаратах (100,0 бала проти 90,0 бала в контрольній групі). Застосування реамберину і тіоцетаму супроводжувалося вірогідно вищим, ніж в контрольній групі, «загальним показником психічного компоненту здоров’я», в той час як у хворих, які отримували гліатилін, він не відрізнявся від контролю (43,2 бала в групі з тіоцетамом і 43,3 бала в групі з реамберином проти 40,6 бала в контрольній групі і 41,0 бала в групі з гліатиліном). Проведений кореляційний аналіз виявив середню за силою залежність якості життя від стану когнітивних функцій у поранених контрольної групи (r = 0,43, p = 0,057). При застосуванні гліатиліну вона була також середньої сили і майже на рівні контрольної групи (r = 0,47, p = 0,071). На відміну від цих двох груп у поранених, які отримували реамберин і тіоцетам, вплив стану когнітивних функцій був сильнішим (r = 0,64 і r = 0,62 відповідно, p < 0,05). Залежність між когнітивними функціями та якістю життя у постраждалих з цивільною травмою була подібною (у контрольній групі r = 0,41, p = 0,071). Залежність якості життя від стану когнітивних функцій у постраждалих з цивільною травмою при застосуванні досліджуваних препаратів була подібною до поранених.
Висновки. Використання церебропротективних препаратів покращує якість життя пацієнтів у віддаленому періоді після перенесеної цивільної або бойової травми. Серед досліджених препаратів найбільшу ефективність виявив тіоцетам, менш ефективним був гліатилін. У пацієнтів з бойовою травмою на рівні з тіоцетамом ефективним виявився також реамберин.