Журнал «Медицина неотложных состояний» Том 16, №3, 2020
Вернуться к номеру
Вплив гемотрансфузії на функціональні показники
Авторы: Кувіца Ю.С., Ганюк В.М.
Українська військово-медична академія, м. Київ, Україна
Національний військово-медичний клінічний центр «Головний військовий клінічний госпіталь»,
м. Київ, Україна
Рубрики: Медицина неотложных состояний
Разделы: Медицинские форумы
Версия для печати
Вступ. Кровотеча протягом багатьох років залишається однією з найактуальніших проблем в медицині. Тактика її лікування постійно змінювалась з роками. На сьогодні показанням щодо переливання крові є зниження гемоглобіну до 70–80 г/л та гематокриту до 25–27 %, за винятком, наприклад, хворих з гострою кардіоваскулярною патологією (для цієї групи хворих рівень гемоглобіну має становити 100 г/л). Однак нерідко можна зустріти клінічні ситуації, в яких виконання гемотрансфузії відбувається при допустимому рівні гемоглобіну.
Мета. Визначити вплив гемотрансфузійної тактики при інфузійно-трансфузійній терапії (ІТТ) у хворих з гострою крововтратою при шлунково-кишковій кровотечі (ШКК) на тривалість госпіталізації та функціональні показники.
Матеріали та методи. Проведено ретроспективний аналіз 30 карт стаціонарних хворих, які проходили лікування з приводу ШКК на базі НВМКЦ «Головний військовий клінічний госпіталь» за період 2016–2019 рр. Залежно від рівня гемоглобіну при госпіталізації хворі були розподілені на три клінічні групи по 10 пацієнтів: з вихідним рівнем гемоглобіну більше 70 г/л (група 1), з вихідним рівнем гемоглобіну менше 70 г/л (група 2) та контрольна група хворих, яким гемотрансфузія не проводилась.
Результати. Середня тривалість госпіталізації у груп була статистично різною (для групи 1 вона становила 11,5 ± 1,4 ліжко-дня, для групи 2 — 13,8 ± 1,1 ліжко-дня, для контрольної групи — 7,0 ± 1,0 ліжко-дня). Рівень середнього артеріального тиску до гемотрансфузії відрізнявся між досліджуваними групами та контрольною групою, хоча клінічно результати були в межах норми; після проведення ІТТ середній артеріальний тиск між групами статистично не відрізнявся. Частота пульсу до гемотрансфузії в групі 1 становила 81,2 ± 6,2 уд/хв, у групі 2 — 94,9 ± 3,5 уд/хв, у контрольній групі — 76,3 ± 3,5 уд/хв. Після виконання гемотрансфузії частота пульсу статистично не відрізнялась між групами. Частота дихання та рівень сатурації до та після гемотрансфузії не відрізнялися у досліджуваних групах. Проведено оцінку балансу рідин, в групі 1 він становив 557 ± 96 мл, у групі 2 — 1189 ± 66 мл, а в контрольній групі — –385 ± 121 мл. Темп діурезу клінічно був достатній, хоча в контрольній групі він становив 0,51 ± 0,09 мл/кг/год, у групі 1 — 0,84 ± 0,20 мл/кг/год, у групі 2 — 1,05 ± 0,37 мл/кг/год.
Висновки. У пацієнтів із ШКК тривалість госпіталізації довша у хворих з гемотрансфузією. Тактика гемотрансфузійної терапії вірогідно не впливала на функціональні показники. Згідно з результатами, можна зробити висновок, що залежно від гемотрансфузійної тактики темп діурезу та баланс рідин були знижені у контрольній групі пацієнтів, що, імовірно, було пов’язано з рестриктивною тактикою ІТТ.