Журнал «Медицина неотложных состояний» Том 16, №3, 2020
Вернуться к номеру
Етичні аспекти спілкування з родичами пацієнта
Авторы: Марков Ю.І.
Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, м. Київ, Україна
Рубрики: Медицина неотложных состояний
Разделы: Медицинские форумы
Версия для печати
Практична діяльність лікаря-анестезіолога, окрім розв’язання важливих клінічних завдань, часто передбачає повсякденне вирішення цілої низки етичних проблем. До таких слід віднести питання етики спілкування з родичами пацієнта або особами, уповноваженими представляти їхні інтереси. Останні можуть бути схвильованими чи мати низький освітній статус, бути упередженими, а інколи — агресивними у своїх висловлюваннях чи діях стосовно медичного персоналу. Трапляються випадки, коли родичі пацієнта звинувачують лікарів у відсутності швидкого позитивного результату лікування. Активна терапія тяжкохворих пацієнтів та підтримка функцій ушкоджених органів залишаються важливими завданнями інтенсивної терапії. Однак, незважаючи на сучасні лікувальні стратегії та тактику лікування, застосування високотехнологічного обладнання та моніторингу функцій життєво важливих органів, пацієнти продовжують вмирати. В оглядових статтях, наукових публікаціях та пресі все частіше висловлюється думка про те, що обставини, за яких виникають летальні наслідки у відділеннях інтенсивної терапії, зокрема, стосунки медичного персоналу та родичів померлих, далекі від оптимальних. Незалежно від причини, що призвела до фатального результату, як повідомити цю інформацію рідним пацієнта, щоб пом’якшити сприйняття негативу? Стандартні фрази, що «більше нічого не можна було зробити», не діють. Родичі пацієнта очікують на психологічну підтримку з боку лікаря. Навіть сама спеціальність «медична психологія» розпорошена серед різних фахівців та різних суміжних напрямків: психіатрії, психології, психотерапії… Спілкування з родичами пацієнта, особливо у разі необхідності повідомлення їм негативної інформації, передбачає, насамперед, наявність відповідної обстановки, окремої кімнати (а не в коридорі). Такі розмови не повинні робитися поспіхом. Не слід поспішати під час розмови, не потрібно проводити таке спілкування посеред клініки. У членів родини повинно бути достатньо часу для того, щоб обдумати почуте, щоб поставити необхідні уточнюючі чи інші якісь відкриті запитання й отримати максимально потрібну інформацію. Слід надати можливість родичам пацієнта звернутися до лікаря-анестезіолога повторно. Також, у разі необхідності, слід допомогти організувати допомогу психолога чи священика.