Журнал «Медицина неотложных состояний» Том 16, №3, 2020

Вступ. Пандемія коронавірусної хвороби (COVID-19), що викликана коронавірусом SARS CoV-2, є викликом для систем охорони здоров’я всіх країн світу і людства в цілому. Вкрай важливим є дотримання стандартів медичної допомоги, що базуються на рекомендаціях ВООЗ [1]. Разом з тим стандарт є глобальним дороговказом щодо обов’язкових напрямків діагностики та лікування і в ньому не можуть бути прописані деталі лікування та догляду за хворими. 

Мета: висвітлення організаційних проблем, які не увійшли до опублікованих стандартів лікування. 

Результати. За досвідом, набутим під час епідемії грипу H1N1 2009–2010 рр., при масовому надходженні хворих із вірусною пневмонією до ВІТ спостерігався значний, а в деяких відділеннях і катастрофічний дефіцит середнього медичного персоналу. Окрім надмірного завантаження відділень хворими, він був пов’язаний зі значною захворюваністю медичних сестер, яка у деяких ВІТ перевищувала 30 %. Аналогічна ситуація спостерігалася з медсестрами в китайському місті Вухань у перші тижні масового надходження до ВІТ хворих з COVID-19 на початку 2020 р. Коронавірус SARS CoV-2 має суттєво вищу контагіозність, ніж звичайний грип та грип H1N1-Каліфорнія. Так, репродуктивний показник Ro — середнє число вторинно інфікованих від одного первинно інфікованого варіює в межах від 2,5 до 5,5, у той час як при грипі він не перевищує 2. Це може бути обумовлено тим фактом, що передача SARS CoV-2 здійснюється як повітряно-крапельним, так і фекально-оральним шляхами. Тоді, коли до хворих з COVID-19 застосовували ті самі заходи, що і до хворих на звичайний грип, наростання кількості медиків, які захворіли, набувало загрозливого характеру і на середину лютого 2020 р. перевищило 3 тисячі. Надалі весь персонал ВІТ почав застосовувати захисний одяг (спеціальні костюми), маски та окуляри, розроблені для роботи з особливо небезпечними інфекціями, і це дало змогу значно знизити кількість випадків інфікування медперсоналу. Водночас засоби захисту медперсоналу досить дорогі і правильне їх одягнення вимагає суттєвих витрат часу. Тому після їх одягнення медперсонал заходить на чергування до ВІТ тривалістю 4–6 годин і не має змоги навіть на короткий час знімати захист для того, щоб попити води чи навіть сходити в туалет. Через 4–6 годин на чергування заходить інша зміна, а попередня (за спеціальними правилами) знімає одяг та інші засоби захисту, що потім утилізуються. Крім того, під час роботи з хворими із тяжким перебігом COVID-19, яким проводиться респіраторна підтримка, відношення «медсестра : пацієнт» зазвичай становить 1 : 1 і в жодному разі не повинно перевищувати 1 : 2. У разі роботи медсестри ВІТ із трьома і більше хворими значно зростає ризик як перехресного інфікування коронавірусом тих, хто мав іншу причину госпіталізації до ВІТ, так і інфікування тих, хто має COVID-19, збудниками нозокоміальних інфекцій. Для зменшення навантаження на медсестер, пов’язаного з проведенням респіраторної підтримки, застосовують методи, що супроводжуються ліпшим комфортом для пацієнта, зниженням потреби в проведенні аналгезії та седації. У цьому аспекті неінвазивна вентиляція (НІВ) має переваги перед інвазивною (тією, що проводиться через інтубаційну трубку), а інсуфляція підігрітого, зволоженого кисню через назальні канюлі має переваги перед НІВ. Водночас під час високопотокової інгаляції кисню слід постійно проводити оцінку ефективності та достатності такої вентиляції, і найбільш інформативним показником для цього є респіраторний індекс ROX. Хоча індекс ROX включає прості показники: сатурацію, виміряну пульсоксиметром, фракцію інспіраторного кисню та частоту дихання, однак для успішного його використання необхідні відповідні тренінги для лікарів та медсестер. 

Висновки та рекомендації. Для забезпечення достатньої кількості медперсоналу і лікування та догляду за критично хворими з COVID-19 необхідні організаційні заходи, спрямовані: на залучення додаткового медперсоналу та гідну оплату праці в цих критичних умовах; забезпечення медперсоналу сучасними та ефективними засобами захисту; завчасне та ретельне навчання медперсоналу нових технологій та дієвих методів інфекційного контролю.