Журнал «Медицина неотложных состояний» Том 16, №3, 2020
Вернуться к номеру
Використання дексмедетомідину в анестезіологічному забезпеченні оперативних втручань у хворих із тиреотоксикозом
Авторы: Черній В.І., Денисенко А.І.
Державна наукова установа «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини» Державного управління справами, м. Київ, Україна
Рубрики: Медицина неотложных состояний
Разделы: Медицинские форумы
Версия для печати
Вступ. Неадекватне знеболювання оперативних втручань у хворих із тиреотоксикозом може призвести до тиреотоксичного кризу зі швидкою декомпенсацією органів і систем пацієнта.
Мета: оцінити використання дексмедетомідину як внутрішньовенного ад’юванту при загальному знеболюванні під час тиреоїдектомії у хворих із проявами тиреотоксикозу.
Матеріали та методи. Обстежені 123 пацієнти з тиреотоксикозом тяжкого ступеня в стадії медсубкомпенсації, яким були проведені планові тиреоїдектомії. Безпосередньо перед операцією в/в вводили дексаметазон 8 мг, гідрокортизон (солукортеф) 100 мг та фентаніл 0,1 мг. Оперативні втручання проводилися під загальним знеболюванням із використанням севофлюрану та фентанілу (дозовано 3–5 мкг/кг/год) в умовах низькопоточної штучної вентиляції. Використовувався атракуріуму бесилат, за 20 хвилин до пробудження — декскетопрофен. Під час наркозу здійснювався періопераційний енергомоніторинг із використанням непрямої калориметрії. Хворі були розподілені на дві групи: контрольну групу (ІІ група), в якій ще до індукції наркозу розпочато в/в введення есмололу гідрохлориду; основну групу (І група), в якій відразу після індукції пропофолом та досягнення подачею севофлюрану рівня сну 45–50 балів за BIS-індексом на фоні дозованого введення фентанілу розпочинали введення 0,1 мкг/кг/год дексмедетомідину.
Результати. Вихідні показники метаболізму в обох групах були досить високі та становили відповідно 832 ± 12 кал • хв–1 • м-2 у І групі та 828 ± 17 кал • хв–1 • м–2 у групі ІІ, що більше ніж на 50 % перевищувало їх базальний рівень. Клінічними проявами гіперметаболізму був гіпердинамічний синдром з істотною синусовою тахікардією. На етапах мобілізації та видалення щитоподібної залози в основній групі гіперметаболізм був значно меншим та істотно коригувався підвищенням дози дексмедетомідину (876 ± 22 кал • хв–1 • м–2 та 848 ± 17 кал • хв–1 • м–2). Наприкінці оперативного втручання та пробудження метаболізм нормалізувався, лишаючись на 25–30 % вище базального рівня.
Висновки. Використання дексмедетомідину достатньо ефективне як внутрішньовенний ад’ювант при загальному знеболюванні під час тиреоїдектомії у хворих із проявами тиреотоксикозу.