Мобильная версия

Журнал "Гастроэнтерология" Том 54, №3, 2020

Петро Савенко — вчений, хірург, знавець мінеральних вод

Авторы: Чабан М.П.(1), Шевцова З.І.(2), Гапонов В.В.(3)
(1) — Редакція обласної газети «Зоря», м. Дніпро, Україна
(2) — ДУ «Інститут гастроентерології НАМН України», м. Дніпро, Україна
(3) — ДУ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України», м. Дніпро, Україна

Рубрики: Гастроэнтерология

Разделы: История медицины

У статті висвітлені життєвий шлях і професійна діяльність Петра Назаровича Савенка (1795–1843) — доктора медицини, вченого, хірурга-уролога, дослідника мінеральних вод. Він зробив значний внесок у розвиток науки й клінічної хірургічної практики, насамперед з урології. Цінні його дослідження в галузі лікувальних властивостей мінеральних вод.

В статье освещены жизненный путь и профессиональная деятельность Петра Назаровича Савенко (1795–1843) — ученого, хирурга-уролога, исследователя минеральных вод. Он сделал значительный вклад в развитие науки и клинической хирургический практики, прежде всего в урологии. Ценны его исследования в области лечебных свойств минеральных вод.

The article presents the life and professional activity of Petro Nazarovych Savenko (1795–1843) — a doctor of medicine, scientist, urologist, researcher of mineral waters. He made a significant contribution to the development of science and clinical surgical practice, especially to urology. His researches in the field of medicinal properties of mineral waters are valuable.

Ключевые слова

Петро Савенко; хірургія; урологія; мінеральні води; Катеринослав; Новомосковськ

Петр Савенко; хирургия; урология; минеральные воды; Екатеринослав; Новомосковск

Petro Savenko; surgery; urology; mineral waters; Katerynoslav; Novomoskovsk

doi: http://dx.doi.org/10.22141/2308-2097.54.3.2020.211742

До 225-річчя від дня народження

Чи не найвідомішим випускником Новомосковського повітового училища, заснованого в 1807 році, став Петро Назарович Савенко (1795–1843) — доктор медицини в Імператорськiй медико-хiрургiчнiй академiї в Петербурзi. Прикро, що його життя й наукова діяльність нині призабуті. Тож треба повертати із забуття це славне ім’я.

Із числа перших новомосковських дворян

Походив Петро Назарович зi спадкових дворян. Його батько, Назар Максимович Савенко, був дворянином Новомосковського повіту й уже 1807 року жертвував кошти на заснування Новомосковського повітового училища. У 2017 році культурна громадськість відзначала ювілейну дату в історії місцевої народної освіти: 210-ті роковини функціонування навчального закладу — Новомосковського повітового училища.

Назар Савенко мав чин губернського секретаря. У 1801–1803 роках був засідателем Новомосковського нижнього земського суду. Згодом його посада підвищується: Назар Максимович уже титулярний радник, а в 1803–1818 роках — скарбник Новомосковського повіту; колезький асесор з 1807 року, а з 1814 року — надвірний радник. У 1823–1830 роках Савенко-старший став суддею Новомосковського повітового суду. Як поміщик Назар Максимович 1808 року володів сільцем Новомар’ївка, був власником 700 десятин землі та 25 ревізьких душ кріпаків. У чині надвірного радника Савенко-старший вноситься з родиною до другої частини Родовідної книги катеринославського дворянства рішенням Дворянського депутатського зібрання й ухвалою петербурзької Герольдії від 9 липня 1808 року за № 1978. Щоправда, справа про його дворянство згоріла під час пожежі 1839 року.

Через рік після закінчення Катеринославської класичної гiмназiї, у 1813 році, Петро Назарович Савенко їде до столиці й вступає до

Імператорської медико-хiрургiчної академії в Санкт-Петербурзi. Навчальний заклад був підпорядкований військовому мiнiстерству, готував лiкарiв, ветеринарiв i фармацевтiв для армiйського й морського вiдомств. А втiм, після його закiнчення служити вiйськовими лiкарями мали лише тi студенти, якi отримували казенну стипендiю, на «своєкоштних» це не поширювалося. У 1917 році академiя змiнила свою назву й стала називатися воєнно-медичною [1].

Збагачений європейським досвідом

Після завершення «весьма успешно» курсу навчання Петро Савенко за Височайшим повелiнням був відряджений до Європи для вдосконалення в хiрургiї та окулiстицi. Разом із приятелем і майбутнім співавтором Христіаном Христіановичем Саломоном (1796–1851) молодий лікар відвідував провідні хірургічні клініки Франції, Англії, Австрії та Німеччини. Недарма Савенка вважають одним із чільних представників першої вітчизняної хірургічної школи, заснованої Іваном Федоровичем Бушем (1771–1843). Прикро, але вчитель та учень і померли в один рік, це сталося 1843 року [2].

А тим часом, повернувшись 1822 року до Росiї, П.Н. Савенко дістав звання штаб-лiкаря i був прийнятий в академії на посаду ад’юнкта на кафедрi окулiстики. Окрiм того, він був ординатором у Петербурзькому морському госпіталi й головним лiкарем при всiх закладах петербурзького «приказа общественного призрения».

Петро Савенко і його однокашник Христіан Саломон стали авторами книги «Описание глазной болезни (трахоми. — Авт.), господствовавшей среди матросов Кронштадтского порта». У 1823 році ця праця з’явилась друком у «Военно-медицинском журнале». 1824 року (за iншими даними — 1825) П. Савенко здобув ступiнь доктора медицини і хірургії в Медико-хiрургiчнiй академiї. Мав чин колезького радника. З 1827 року Петро Назарович самостiйно читав студентам окулiстику, був ад’юнкт-професором хiрургiчних клiнiк, а з 1833 року — теоретичної хiрургiї.

Дослідження мінеральних вод

У 1827 роцi Петро Савенко як лiкар дав перший опис Єсентукської станицi, а в 1828 році видав у Петербурзi окрему працю «Описание Кавказских минеральных вод». Петро Назарович вважався кращим знавцем вод, а тому був призначений членом комiтету з їх облаштування. Саме в той час Росiя почала освоювати на Кавказi цiлющi джерела мiнеральних вод і вивчати їх лікувальні властивості. 1823 року його колега, професор кафедри фармакологiї Медико-хiрургiчної академiї А.П. Нелюбiн, вiдкрив новi джерела в Желєзноводську, Єсентуках, Березiвськi нарзани в Кисловодську, а в 1825 році видав свою капiтальну працю з їх описом.

Петро Савенко писав про мінеральні води так: «Осторожное и благоразумное обхождение с сими целебными средствами, несомненно, поддержит здоровье врачующегося оными и самую славу вод». Він описував різні методи лікування водами — загальні, поперекові, ножні й ручні ванни, обливання, крапельні ванни (дощоподібні зрошення) тощо [3].

З 1831 року 36-рiчний Савенко став ординарним професором хiрургiї. Кафедру теоретичної хiрургiї, отриману після блискучої лекції «О мозжечке», обiймав до 1839 року. Ним написані такi працi: «В Помпеи найденные инструменты» (журнал Frorips Notizen,1822, № 4), «Об озноблениях и ожогах», «О бедромышечной и бедротазовой немочи» («Военно-медицинский журнал», 1835), «История литотритии» (там же, 1839) та деякi iншi. Загадкова «литотритія» — це подрібнення каміння в сечовому міхурі (літотрипсія).

Хірург і клініцист П.Н. Савенко цікавився широким колом проблем сучасної медицини. Великим здобутком було його дослідження з досить довгою назвою «Опис лікування розширення підключичної бойової жили через перев’язування цієї судини» (1824). У статті молодий науковець описав операцію перев’язки підключичної артерії, виконану ним самим за участю А.А. Гіббса та М.Ф. Арендта в Петербурзькому морському госпіталі. Ця унікальна як на ті часи операція, розпочата вперше в Росії, завершилася успіхом. Петро Савенко, проаналізувавши її перебіг і довівши її користь, виступив за впровадження в клініках (за наявності відповідних показань) перев’язки судин. Він рекомендував техніку подібних втручань при перев’язці підключичної артерії в різних місцях. Цей висновок був дуже важливий для тогочасної практичної хірургії.

На думку вчених, найважливішою науковою працею нашого земляка в галузі хірургії, яка зберігала свою цінність багато десятиліть, стали складені ним разом з Х.Х. Саломоном «Анатомо-патологические и хирургические таблицы грыж» (1835). Дослідження було витримано в дусі ідей про анатомічний фундамент хірургії — характерний для першої вітчизняної хірургічної школи. Основою праці, як зазначалося в передмові, послужила «незліченна кількість спостережень, зроблених на цей предмет» самими авторами й іншими хірургами. Цінне дослідження двох авторів було чудово видане: його надрукували російською і латинською мовами, значна частина таблиць була виконана в натуральну величину. Таблиці гриж високо оцінили і в Росії, і за кордоном. Христіан Саломон, як і Петро Савенко, був професором Медико-хірургічної академії, доктором медицини і хірургії, колезьким радником і кавалером.

Під лежачий камінь вода не тече…

1840 року П.Н. Савенко видав монографію «Очерк главнейших камнекрушительных происшествий» (1840). Ви думаєте, автор писав про землетруси чи роботу кам’яних кар’єрів? Побійтесь бога! Автор лишався відданим урології й писав про видалення каменів з нирок! Тим-то його монографія привернула увагу хірургів. Та і як можна було не «клюнути» на таку назву? Внесок Савенка в розвиток вітчизняної урології був беззаперечний: ця дисципліна тоді була важливим і значним розділом хірургії. Наш славетний земляк майстерно виконував багато складних на той час урологічних операцій, застосовував і пропагував нові оперативні методи, зокрема на сечовому міхурі.

Ця книга Петра Савенка вважається першою вітчизняною працею, присвяченою новим операціям з урології. З енциклопедичною повнотою тут викладені історія, показання й протипоказання, техніка каменедробіння — каменерозбивання й роздавлювання конкрементів. Характерно, що анатомію сечовивідних шляхів Петро Савенко описував з точки зору хірурга-уролога. У книзі проаналізовано причини виникнення каменів у сечових органах, детально роз’яснювалася симптоматика захворювання, рекомендувалися найбільш раціональні методи літотритії (літотрипсії). Наш земляк посилався на досвід багатьох зарубіжних хірургів, перш за все француза Гертля, а також на операції, виконані російськими хірургами, і, ясна річ, ураховував і власний досвід виконання багатьох літотрипсій. Лікар П.Н. Савенко поряд з О.М. Полем по праву вважається одним з піонерів використання нових методів каменедробіння.

Петро Савенко висловив оригінальну для свого часу думку, що «отморожение есть не что иное как ожог… припадки или явления оного суть не что другое как повторение явлений, замечаемых при ожоге». Виходячи з цього, він повідомляв «новейшие мысли и высказывания по сему предмету». У деяких роботах лікар відмороження називав «озноблением».

Попри різнобічність інтересів, головну увагу П.М. Савенко приділяв улюбленій хірургії. І не випадково, що після того, як його вчитель професор Іван Буш вирішив вийти у відставку, учасники конференції Медико-хірургічної академії назвали П.Н. Савенка його наступником. Професор Савенко користувався широкою популярністю не тільки як учений-новатор і чудовий хірург, але й як гуманний лікар, завжди готовий допомогти хворому. «Петро Назарович Савенко був людиною піднесених, шляхетних почуттів, — писав про нього сучасник Нікітін, — завжди старанно допомагав хворим і намагався полегшувати їхні страждання лагідним, людинолюбним ставленням. Маючи тонку, світську освіту, аж ніяк не являв він собою кабінетного вченого, що рідко буває з людьми, які присвятили себе науці». За оцінками сучасників, працi Петра Савенка вирізнялися систематичністю викладу й виваженими висновками.

1839 року Петро Назарович був звiльнений у вiдставку, але залишався консультантом-хiрургом Петербурзької поштової лiкарнi. Сам він прожив мало, якихось 48 років, помер 17 лютого (1 березня) 1843 року. Варто назвати іменем видатного вченого-земляка одну з вулиць Дніпра або Новомосковська.

Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів і власної фінансової зацікавленості при підготовці даної статті. Фото авторів із архіву.

Список литературы

Чабан М. Для більшості атестат залишався недосяжним. Твій рідний край. 2017. 5 вересня.
Мирский М.Б. Петр Савенко — любимый ученик Буша. История медицины и хирургии. Москва, 2010.
Чабан М. Кращий знавець мінеральних вод. Твій рідний край. 2017. 27 липня.