Международный эндокринологический журнал 6(18) 2008

Соціально-демографічна значимість проблеми зростання захворюваності населення різних країн на цукровий діабет (ЦД) у першу чергу обумовлена віддаленими несприятливими судинними ускладненнями, що впливають на працездатність та смертність хворих [1, 2].

Відпрацювання медичних підходів до формування державного та регіональних реєстрів хворих на ЦД, аналітичних методів обробки даних у період реалізації Державної програми «Цукровий діабет» принесло суттєві результати в напрямку наукового розкриття різних сторін важливої проблеми [3–5].

Мета дослідження — на прикладі регіональних реєстрів установити особливості поширеності супутньої патології серед хворих на ЦД 2-го типу з розкриттям їх основних нозологічних форм.

Об’єкт та методи

Дослідження виконані на базі реєстрових даних, що містять основні клінічні показники перебігу ЦД 2-го типу серед 71 230 хворих (станом на 01.01.2007 р.), розрахованих на їхній основі інтенсивних та екстенсивних показників зі ступенем вірогідності згідно з t-критерієм Стьюдента.

Результати дослідження та їх обговорення

Аналіз даних реєстру показав дуже широкі можливості цього напрямку науково-практичної роботи в плані розкриття основних закономірностей розвитку, перебігу та віддалених наслідків захворюваності населення на ЦД 2-го типу як основи в оцінці рівня лікувально-профілактичної роботи та формуванні напрямків розвитку ендокринологічної допомоги на всіх етапах. Відзначене повною мірою стосується такого важливого напрямку в діабетології, як поширеність та структура супутньої патології, що впливають на соціально-демографічні показники. Насамперед це стосується хворих на ЦД 2-го типу, оскільки ця нозологічна форма займає до 92 % від усіх випадків захворювань на ЦД серед населення, а її рівень та тяжкість проявів окремих ускладнень відображає ефективність лікувально-профілактичної роботи в регіонах.

Так, установлено, що у хворих на ЦД 2-го типу до основних проявів несприятливих у соціальному відношенні віддалених ускладнень належать: зміни органу зору у вигляді ретинопатії, катаракти, сліпоти; серцево-судинні та цереброваскулярні захворювання, такі як ішемічна хвороба серця (ІХС), інфаркт міокарда, інсульт; хронічна ниркова недостатність (ХНН); ангіопатія нижніх кінцівок та її тяжке ускладнення — гангрена; невропатії різного прояву.

Загальні показники поширеності ускладнень серед хворих на ЦД 2-го типу в різних регіонах мають певні розбіжності при однозначній направленості їх рівня залежно від тяжкості та таких критеріїв ризику, як підвищена маса тіла, наявність гіпертензії, характеру лікувальних підходів та ін.

Звертають на себе увагу дані реєстрів, що вказують на декомпенсацію ЦД 2-го типу серед хворих, які відвідують лікаря в плановому та іншому порядку. Зокрема, це проявляється підвищеним рівнем глюкози в крові (> 6,2 ммоль/л) у 63,7–86,8 % пацієнтів різних регіонів; глікозильованого гемоглобіну HbA1c (> 6,5 %) — у 40,7–85,8 %; холестерину (> 5,2 ммоль/л) та тригліцеридів (> 1,7 ммоль/л) — у 42,8–62,7 %, гіпертензії (> 130/80 мм рт.ст.) — у 33,2–57,8 %.

Відзначене обумовлює високий рівень ускладнень серед хворих на ЦД 2-го типу, що спостерігається за даними реєстрів у різних областях, а також вказує на недостатню ефективність лікувально-профілактичної роботи в плані виявлення початкових форм ЦД 2-го типу серед населення та зниження частоти декомпенсованих його станів.

Рівень ускладнень ЦД чітко підтверджує відзначене зареєстрованими високими показниками серед різних категорій хворих, у тому числі з різним ступенем тяжкості патології, що потребують комплексних підходів до терапії (рис. 1).

Так, загальні показники поширеності ускладнень ЦД 2-го типу серед населення різних регіонів перебувають у межах 77,2–87,0 %. Рівень ускладнень серед хворих на ЦД 2-го типу значно підвищується залежно від тяжкості перебігу захворювання. Якщо частота розвитку супутньої патології серед хворих на ЦД 2-го типу, які знаходяться на дієті та помірному фізичному навантаженні, в різних регіонах перебуває в межах 68,1–83,7 %, то серед пацієнтів, у яких компенсація ЦД 2-го типу досягається за допомогою таблетованих препаратів, ці показники становлять 76,1–86,5 %, а серед хворих з інсулінозалежнимим ЦД 2-го типу підвищується до 78,8–93,3 %; р < 0,05 (рис. 1).

Той факт, що і серед хворих із початково виявленим стабільним перебігом ЦД 2-го типу реєструється високий рівень розвитку супутньої патології, свідчить про недостатню профілактичну роботу серед населення, направлену на раннє виявлення захворювання, що в умовах ефективного лікування може значно знизити показник поширеності ускладнень.

На частоту розвитку ускладнень ЦД 2-го типу різко впливає наявність підвищеного артеріального тиску у хворих. Гіпертензія значно ускладнює перебіг ЦД 2-го типу підвищенням частоти розвитку супутньої патології до рівня, що охоплює 88,7–96,3 % таких пацієнтів (рис. 1).

Відзначені більш високі показники частоти розвитку ускладнень перебігу ЦД 2-го типу серед хворих залежно від його тяжкості. Це обумовлює різні підходи до лікування, зокрема за допомогою таблетованих гіпоглікемізуючих препаратів та інсуліну, що значно впливає на частоту окремих нозологічних форм зумовленої діабетом супутньої патології (рис. 2, 3).

Так, оцінюючи частоту змін органу зору, слід відзначити, що показники розвитку ретинопатії серед хворих на ЦД 2-го типу в різних регіонах насамперед пов’язані з тяжкістю захворювання та використанням при цьому інтенсивних засобів лікування. Якщо частота ретинопатії серед хворих, які мають легкий і середньої тяжкості перебіг ЦД 2-го типу та лікуються таблетованими цукрознижуючими препаратами, перебуває в межах 19,6–40,0 %, то серед хворих, які переведені на інсуліни, цей показник різко підвищується до 51,4–61,2 %, р < 0,001.

Підвищення показників розвитку ретинопатії особливо різко відбувається після 40-річного віку хворих на ЦД 2-го типу.

Високий рівень розвитку катаракти також спостерігається серед цієї категорії хворих при аналогічній направленості показників від перебігу ЦД 2-го типу. Серед хворих, які вживають таблетовані гіпоглікемізуючі препарати, частота розвитку катаракти знаходиться у діапазоні 10,7–27,1 %, у той час як серед пацієнтів, які переведені на інсуліни, — 14,9–39,0 %, р < 0,001.

Що стосується найбільш тяжкого ускладнення, яким є сліпота хворих на ЦД 2-го типу, то частота його розвитку зареєстрована у 1,2–6,6 % пацієнтів, які лікуються таблетованими гіпоглікемізуючими препаратами, та у 5,8–9,1 % хворих, які переведені на інсуліни, при загальновизначеній направленості показників до збільшення з віком, р < 0,001.

Якщо ускладнення ЦД 2-го типу із зміною та втратою органу зору впливають на працездатність хворих, то розвиток супутньої патології серцево-судинних та цереброваскулярних захворювань має пряме відношення до їх смертності. Так, від ІХС страждають 53,8–70,2 % хворих на інсулінозалежний ЦД 2-го типу, та 56,2–69,9 % пацієнтів, які лікуються таблетованими гіпоглікемізуючими препаратами.

Розвиток більш тяжких видів ускладнень ЦД 2-го типу, таких як інфаркт міокарда, інсульт, чітко залежить від перебігу захворювання і засобів лікування. Зокрема, інфаркт міокарда зареєстрований у хворих на ЦД 2-го типу, які вживають таблетовані препарати з частотою 1,4–3,5 %, а у хворих, які знаходяться на інсулінотерапії, — 4,4–6,3 %, інсульт виникає з частотою 2,6–5,3 % і 5,1–9,5 % відповідно, р < 0,001 (рис. 2, 3).

Тяжким ускладненням є ХНН, що також розвивається та набуває більш тяжких форм при ЦД 2-го типу. Частота розвитку цієї патології у хворих на ЦД 2-го типу, які знаходяться на таблетованих гіпоглікемізуючих препаратах, значно нижча (0,8–3,1 %) порівняно з інсулінозалежними пацієнтами — 6,3–17,1 %, р < 0,001. ХНН розвивається з підвищеною частотою вже після 40-річного віку пацієнтів.

Різноманітними ускладненнями ЦД 2-го типу, що зареєстровані з високим рівнем частоти у хворих в різних регіонах, є невропатії, що також мають пропорційну залежність від тяжкості перебігу основного захворювання. Так, у хворих на ЦД 2-го типу із стабільним перебігом частота невропатій зареєстрована у 27,6–39,1 % пацієнтів порівняно з 57,6–73,2 % пацієнтів, які знаходяться на інсулінотерапії, р < 0,001. Прояви невропатій свідчать, що до патологічного процесу в організмі залучені різні органи і системи, що характеризує дане захворювання як системне та прогностично несприятливе.

Серед інших ускладнень відзначимо ангіопатії нижніх кінцівок у хворих на ЦД 2-го типу. Зміни у вигляді зниження чутливості ступні реєструються у пацієнтів при початкових стадіях захворювання — в середньому у 38,8 % хворих на ЦД 2-го типу, при тяжкому перебігу — у 56,3 %, р < 0,05; відсутність пульсу на ступні — відповідно у 7,5 і 10,7 % пацієнтів; діабетична виразка — у 1,3 і 7,4 %, найбільш тяжкий прояв ангіопатій у вигляді гангрени нижніх кінцівок — у 0,4 і 4,0 %, р < 0,05.

Особливо слід підкреслити, що оперативні втручання, пов’язані з ампутацією нижніх кінцівок, у хворих на ЦД в 6,5–9,1 % випадків завершуються летальним кінцем.

Отже, облік (реєстр) хворих на ЦД 2-го типу надає широкі можливості в розкритті основних закономірностей за-хворюваності населення на цю тяжку патологію, а при динамічному функціонуванні реєстру відкриває шляхи до створення системи управління медичною допомогою.

Висновки

1. Загальний рівень частоти розвитку ускладнень у хворих на ЦД 2-го типу в середньому перевищує 80 %.

2. Основна частина хворих на ЦД 2-го типу, які знаходяться на обліку в медичних закладах, має середній і тяжкий перебіг захворювання.

3. Високий рівень ускладнень та супутньої патології у хворих, незначна кількість пацієнтів з легким перебігом ЦД 2-го типу свідчать про недостатній рівень профілактичної роботи серед населення, направленої на раннє виявлення захворювань, а також низький рівень лікувальної роботи з попередження розвитку несприятливих для життя ускладнень.

4. Основними ускладненнями ЦД 2-го типу вважаються: ІХС, інфаркт міокарда, інсульт, ХНН, ангіопатія нижніх кінцівок, ретинопатія, невропатія.

5. Ендокринологічні заклади всіх рівнів потребують державної допомоги у створенні технічної і кадрової бази, необхідної для функціонування реєстрів хворих на ЦД, що, за загальновизнаною науково-практичною думкою, відкриють широкі можливості для розвитку лікувально-профілактичної роботи серед населення.