Международный эндокринологический журнал 2(20) 2009

Вступ
Ожиріння та цукровий діабет (ЦД) 2-го типу, захворюваність на які зростає з кожним роком в усьому світі, у тому числі і в Україні, є одними з важливих медико-соціальних проблем сучасності. Кожний третій українець має надмірну масу тіла, кожний шостий страждає від ожиріння [1], і понад 1 млн хворіють на ЦД 2-го типу. Ожиріння асоціюється з десятиразовим підвищенням ризику розвитку ЦД 2-го типу.
Основним критерієм ожиріння є надмірне накопичення жирової тканин в організмі. Всесвітньою організацією охорони здоров’я рекомендовано застосовувати індекс маси тіла (ІМТ) як загальнопри­йнятий і найбільш важливий критерій оцінки надмірної маси тіла та ожиріння у клінічній практиці для дорослих і дітей [2]. ІМТ, що показує збільшення/зменшення найбільш лабільної компоненти маси тіла — жирової тканини, був запропонований
Л.А. Кетле для оцінки «середньої людини» [3].
Відомо, що відсотковий уміст жиру в організмі людини характеризується не лінійною залежністю від ІМТ [4–7]. Проведено велику кількість досліджень, які свідчать, що при високих показниках ІМТ уміст жирової тканини в організмі не перевищує норму. Уперше такі спостереження були зроблені при вивченні американських спортсменів [8], що дало поштовх для подальших досліджень компонентного складу тіла.
Існує багато точних методів вимірювання жирової маси тіла (ЖМТ) (гідростатична денситометрія, повітряна плетизмографія, двоенергетична рентгенівська абсорбціометрія, біоімпедансний аналіз), проте жодні дослідження не довели, що один різновид вимірювання чимось кращий за інший для діагностики надмірної маси тіла й ожиріння. Ці методи є доволі дорогими й малодоступними [1, 2].
Антропометричні методи є простими й загальнодоступними для оцінки надмірної маси тіла та ожиріння. Співставлення кількох антропометричних ознак дає можливість прогнозувати ризики розвитку ожиріння, цукрового діабету, кардіоваскулярних подій. У дорослих пацієнтів зі встановленим діагнозом ожиріння величина ІМТ корелює з іншими антропометричними індексами краще, ніж у загальній популяції. Серед таких індексів важливе значення має окружність талії (ОТ), що добре узгоджується з величиною ІМТ, а також із відношенням окружності талії до окружності стегон (ОС).
Протягом тривалого часу жирова тканина розглядалась як пасивне депо енергії. Однак сьогодні вона отримала статус ендокринного органа з плейотропними функціями. Жирова тканина продукує фактори, що регулюють приймання їжі, підтримують гомеостаз енергії, регулюють чутливість до інсуліну, імунну відповідь та стан кровоносних судин. В останнє десятиріччя було відкрито низку біологічно активних речовин жирового походження, що суттєво впливають на регуляцію процесів енергетичного обміну, дисбаланс яких є основою для розвитку патології вуглеводного й жирового обмінів. До них належать лептин, адипоцитокіни, адипонектин, ангіотензин ІІ, остеонектин, туморнекротичні фактори, резистин, рецептори родини PPAR, ангіопоетин, інтерлейкін-6 [4, 9–11].
Метаболічна активність жирової тканини різниться залежно від розподілу її в тілі. Адипоцити вісцеральної жирової тканини мають багатшу іннервацію і кровопостачання, більш високу щільність b-адренорецепторів, а також рецепторів кортикостероїдів і андрогенів, що визначає їх більшу метаболічну активність. Висока ліполітична активність адипоцитів вісцеральної жирової тканини і їх резистентність до антиліполітичної дії інсуліну зумовлюють надмірне надходження вільних жирних кислот у портальну систему печінки, що спричинює розвиток гіперліпідемії, гіперінсулінемії, інсулінорезистентності й гіперглікемії [4]. Інсулінорезистентність є чи не найголовнішою причиною появи надмірної маси тіла та ожиріння, на фоні яких маніфестує ЦД 2-го типу, тому пошук етіо­логічних факторів, що її зумовлюють, та розкриття механізмів розвитку цього стану є одним з актуальних завдань діабетології.
Метою проведеного дослідження було визначення жирової маси тіла за допомогою формули, створеної на основі чотирьохкомпонентної моделі дослідження складових тіла, з урахуванням незалежних змінних, зв’язку між ЖМТ (%) та ОТ, тяжкістю перебігу ЦД 2-го типу, віку та інших показників.
Об’єкт і методи дослідження
Проведене дослідження поточне, за ступенем охоплення — вибіркове. Методи обліку: безпосередня реєстрація, викопіювання та опитування. Спеціально було створено обліковий документ — анкету, до якої вносилися дані кожного обстеженого хворого.
В обстеженні взяли участь 74 хворі на ЦД 2-го типу з ІМТ понад 25 кг/м² (надмірною масою тіла та ожирінням), які проходили лікування в Київському міському клінічному центрі ендокринології та обміну речовин у період із серпня по жовтень 2008 року. Крім загальноклінічного обстеження, проводилося вимірювання антропометричних показників: маси тіла (МТ), зросту, ОТ та ОС, розраховано ІМТ, відношення ОТ/ОС.
Для розрахунку відсоткового вмісту жирової тканини в організмі було використано формулу, запропоновану на основі чотирьохкомпонентної моделі складу тіла в дорослих осіб європеоїдної раси. В останнє десятиліття чотирьохкомпонентні моделі складу тіла людини прийнято розглядати в ролі еталону для перевірки точності вже існуючих формул для оцінки жирової маси на основі антропометрії [11].

ЖМТ (%) = 64,5 – 848/ІМТ + 0,079 ´ вік — 16,4 ´
´ стать + 0,05 ´ стать ´ вік + 39,0 ´ стать/ІМТ.

Стать має значення 0 і 1 для жінок і чоловіків відповідно. Вік вимірюється у роках. Середньоквадратична похибка оцінки ЖМТ складає 5 % жирової маси, а коефіцієнт множинної регресії R дорівнював 0,86. Формула була розрахована на основі вимірювання маси тіла, зросту, ІМТ, проведення двоенергетичної рентгенівської абсорбціометрії для визначення жирової та кісткової маси, радіаційного розведення для визначення загальної кількості води у тілі, гідростатичної денситометрії, оцінки щільності тіла та об’єму. Дана формула дозволяє за відсутності спеціального обладнання розраховувати ЖМТ на основі показників ІМТ, з урахуванням таких незалежних факторів, як стать та вік. ЖМТ в організмі характеризується нелінійною залежністю від ІМТ. При однаковому значенні ЖМТ у різних осіб (залежно від статі та віку) у них можуть бути різні значення ІМТ. Новий підхід дозволяє виділяти осіб, яких не можна об’єктивно оцінити за допомогою лише антропометричних методів.
Результати та їх обговорення
За походженням в усіх обстежених ожиріння є аліментарно-конституційним, за локалізацією — абдомінальним, за морфологією — гіпертрофічним, у фазі стабілізації.
Середній вік обстежених 58,0 ± 7,2 року, із них 19 чоловіків та 55 жінок, середня тривалість захворювання на ЦД 2-го типу — 12,95 ± 1,13 року. 50 пацієнтів перебували у стані декомпенсації, про що свідчать високі добові рівні глікемії. 2 пацієнти мали легкий перебіг ЦД 2-го типу, 36 — середньої тяжкості і 36 — тяжкий.
Середні показники антропометричних досліджень: МТ 90,96 ± 4,30 кг (min 71 кг, max 126,5 кг), середній зріст — 1,63 ± 0,09 м (min 1,34 м, max 1,81 м), окружність талії — 112,60 ± 5,04 см (min 89 см, max 149 см), окружність стегон 96,60 ± 5,16 см (min 73 см, max 105 см). Середній ІМТ — 34,51 ± 3,50 кг/м². Усереднені показники ІМТ, ОТ свідчать саме про абдомінальне ожиріння.
Передожиріння мали 10 обстежених (ЖМТ — 26–40 %), ожиріння І ступеня — 35 (ЖМТ — 27–44 %), ІІ ступеня — 17 (ЖМТ — 32–47 %), ІІІ ступеня — 12 осіб (ЖМТ — 47–51 %). Відсутність чітких меж зростання ЖМТ відповідно до підвищення ІМТ зумовлена врахуванням віку та статі обстежених.
Відсотковий уміст жиру в організмі змінюється протягом онтогенезу. ЖМТ не повинна перевищувати 20 % для чоловіків і 30 % для жінок. Усі обстежені мали надлишок ЖМТ. ЖМТ становила 41,0 ± 7,7 % (min 26,7 %, max 57,64 %). В абсолютних числах жирова маса тіла коливалась у межах від 20 до 65 кг, середній показник — 37,2 ± 9,7 кг. При визначенні кореляції ЖМТ з ОТ встановлено наявність позитивного сильного зв’язку між ними (R = 0,72). Це підтверджує значення ОТ як одного з важливих антропометричних індексів у виявленні ожиріння. Виявлено сильну взаємозалежність ІМТ та ОТ (R = 0,88). Взаємозв’язок між тяжкістю перебігу та умістом ЖМТ не був статистично значущим (R = 0,48). Це вимагає проведення подальших досліджень для виключення випадкової помилки. ЖМТ не залежить від віку обстежених. У здорових осіб спостерігається зменшення ЖМТ із віком. Відсутність такої тенденції в обстежених, можливо, зумовлена інсулінотерапією, оскільки інсулін є анаболічним гормоном і підтримує кількість жирової тканини в організмі. Вірогідної різниці між ЖМТ у чоловіків та жінок не виявлено.
Тривалість захворювання на ЦД 2-го типу — від 1 до 38 років. У той же час наявність надмірної маси тіла/ожиріння відзначають всі пацієнти до встановлення діагнозу ЦД, водночас жоден з обстежених не вважав, що мав надмірну масу тіла з дитинства. Ці дані прямо вказують на появу початково саме надмірної маси тіла/ожиріння й лише згодом ЦД 2-го типу. Це підтверджує теорію початкового розвитку дисфункції жирової тканини та інсулінорезистентності в генезі ЦД 2-го типу.
Висновки
ЖМТ корелює з ОТ, не залежить від віку, статі, від тяжкості перебігу ЦД 2-го типу з надмірною масою тіла/ожирінням.
Потреба у розрахунку ЖМТ пояснюється тим, що жирова тканина є гормонально активною, тому наявність у тілі підвищеної кількості гормонів жирової тканини є однією з ланок у розвитку діабету. Використана формула є інноваційною та перспективною.