Международный эндокринологический журнал 2(20) 2009

Гість нашого журналу — керівник Федеральної державної установи «Ендокринологічний науковий центр» — унікального, провідного в Російській Федерації і країнах СНД сучасного лікувально-діагностичного й науково-дослідного комплексу ендокринологічного профілю — академік Російської академії наук і Російської академії медичних наук Іван Іванович Дєдов.
Академік І.І. Дєдов — видатний учений зі світовим іменем, який зробив великий науковий внесок у розробку пріоритетних напрямків у галузі ендокринології, провідний клініцист, досвідчений педагог і організатор охорони здоров’я Росії. Він розвиває фундаментальні і прикладні роботи, відомі в Росії і за кордоном, практично по всіх ключових напрямках ендокринології: генетика та імунологія цукрового діабету, розробка найновіших технологій в діагностиці, лікуванні і профілактиці пізніх діабетичних ускладнень.
І.І. Дєдову належить пріоритет у розробці алгоритмів ранньої діагностики, нових методів і засобів комплексної терапії захворювань гіпоталамо-гіпофізарної системи, включаючи пухлини гіпофіза; вивченні принципів організації і функціонування нейроендокринної системи в онтогенезі людини, функціональної системи, що регулює ріст і статеві функції у чоловіків і жінок; радіаційних та інших аспектів ендокринології.
І.І. Дєдов удостоєний почесного звання Заслуженого діяча науки Російської Федерації, нагороджений орденами «За заслуги перед Отечеством» II і III ступеня, «Дружбы народов», лауреат найвищої нагороди РАМН — премії і золотої медалі імені
М.І. Пирогова.
Академік І.І. Дєдов з 1986 року є головним ендокринологом МОЗ СРСР, а тепер Міністерства охорони здоров’я й соціального розвитку Російської Федерації.
— Тому перше запитання до академіка як організатора охорони здоров’я: яка склалася ситуація з наданням допомоги хворим на цукровий діабет у Російській Федерації?
— Нещодавно в Москві відбувся міжнародний форум «Об’єднатися для боротьби з діабетом!». Його учасники не лише визначили цукровий діабет як загрозу світового масштабу, але й розробили шляхи розв’язання цієї ключової проблеми охорони здоров’я XXI століття. І якщо ми розпочнемо діяльність вже тепер, то зможемо запобігти розвитку діабету в більшості людей, контролювати діабет у тих, кому виставлений цей діагноз, допомогти хворим прожити довге і якісне життя.
Ось деякі факти: щоденно в Росії 756 людей з діабетом переносять інфаркт міокарда; 474 людини — інсульт, спричинений діабетом; 104 людини вперше потребують гемодіалізу внаслідок діабетичної нефропатії і ниркової недостатності; 60 пацієнтів зазнають ампутації нижніх кінцівок із причини цукрового діабету.
За даними контрольно-епідеміологічних досліджень, 7,8 мільйона росіян, або 5,5 % населення, хворі на цукровий діабет. Однак із цього числа лише 30 % осіб виставлений відповідний діагноз. Це означає, що близько 5 мільйонів людей не пі­дозрюють про своє захворювання і, як наслідок, не отримують необхідного лікування.
Ще майже 6 мільйонів росіян перебувають у стані пре­діабету і, отже, мають високий ризик розвитку цукрового діабету і серцево-судинних захворювань. Очікується, що до 2025 року число хворих на цукровий діабет у Росії перевищить 10 мільйонів, або 8–10 % населення країни.
І що ж, ми безсилі перед наступом підступного противника? Зовсім ні. Дослідження показують, що зниження рівня глікозильованого гемоглобіну лише на 1 % призводить до зниження смертності на 21 %, зменшує ризик виникнення інфаркту міокарда — на 14 %, інсульту — на 12 %, мікросудинних ускладнень — на 37 %, ампутацій — на 43 %. Скринінг ускладнень діабету, проведений «Мобільним діабет-центром» у багатьох регіонах Росії, свідчить про те, що середній показник глікозильованого гемоглобіну у підлітків із цукровим діабетом типу 1, які проживають у сільській місцевості, становить 11,6 %, що на 3 % вище, ніж у підлітків з обласних центрів. Тобто значно більша небезпека розвитку ускладнень при діабеті реєструється саме у сільського населення. Стосовно хворих на цукровий діабет типу 2, то в доброї половини захворювання діагностується лише через 5–6 років після його виникнення, при цьому майже третина пацієнтів уже має пізні ускладнення з боку судин очей, нирок і серця. Недаремно в Росії серед людей працездатного віку відзначається високий рівень смертності, що завдає вагомих втрат суспільству.
У Росії функціонує Державний реєстр хворих на цукровий діабет, а також розроблені посібники для діагностики і лікування, які є одними з передових у світі, адже випереджують завдання, визначені Міжнародною федерацією діабету. За лічені секунди можна отримати інформацію про число хворих у різних регіонах Росії (від Мурманська до Владивостока), метод і вид лікування, необхідні препарати
та ін. Число необхідних для заповнення полів не перевищує 40.
У більшості регіонів Росії створені власні регіональні програми, скеровані на поліпшення ситуації в галузі діабету. Профілактичні заходи і соціальний захист хворих на цукровий діабет здебільшого фінансуються з регіонального бюджету в поєднанні з федеральною підтримкою.
— Як запроваджуються найновіші технології в ендокринології крізь призму фармакоекономіки, особливо за непростих умов кризи?
— Щорічно в арсеналі лікарів з’являються нові класи лікарських засобів і передові методи терапії. На перший план сьогодні виступає раціональне лікування хворих. Адже у світлі труднощів унаслідок фінансової кризи перед спеціалістами постає пріоритетне завдання — не економити, а саме раціонально використовувати наявні можливості. Минулого літа відбувся круглий стіл Федеральних зборів Державної думи, у процесі якого представники владних структур, організатори охорони здоров’я, вчені й лікарі, обговорюючи сучасні підходи до лікування цукрового діабету, торкалися гострих питань у галузі фармако­економіки. Тепер, коли в лікарському арсеналі з’являється все більше нових препаратів, важливо виробити правильну стратегію дій. З одного боку, все нове захоплює, надихає, та додає оптимізму. Однак, з іншого боку, настав такий час, коли необхідно зробити чітко обгрунтований вибір; тому сьогодні, перш ніж рекомендувати пацієнту будь-який препарат, слід виважено прийняти рішення не лише з позиції ефективності, але й у плані фармакоекономіки: що це дасть хворому у майбутньому? наскільки препарат відомий? яка зібрана щодо нього наукова інформація? чи прорахований економічний ефект? І лише потім діяти на благо пацієнта!
— Які головні завдання очолюваного Вами Ендокринологічного наукового центру?
— Ендокринологічний науковий центр — один із найбільших у світі науково-дослідних, клінічних і педагогічних комплексів подібного профілю, база для реалізації державних федеральних цільових програм зі збереження здоров’я хворих з ендокринопатіями та їх медико-соціальної реабілітації. Центр акумулює найсучасніші наукові досягнення російських і зарубіжних спеціалістів у галузі фундаментальної й клінічної ендокринології, здійснює експертний аналіз наукових досягнень і координує роботу регіональних центрів ендокринології-діабетології.
Центр є головним закладом Міжвідомчої наукової ради з комплексної проблеми «Ендокринологія». До структури центру входить декілька великих наукових підрозділів: Інститут діабету, Інститут клінічної ендокринології, Інститут експериментальної ендокринології та Інститут дитячої ендокринології. У центрі вперше проведено генотипування різних етнічних груп хворих на цукровий діабет, унікальні результати якого ввійшли до Міжнародного реєстру генетичних досліджень цукрового діабету, ідентифіковані схильні й протективні гени, що визначають ризик розвитку імунодефіцитного діабету та його судинних ускладнень у різних популяціях Росії.
Уперше розроблені методи медико-генетичного прогнозування індивідуального ризику розвитку діабету в «ядерних» родинах хворих на діабет. Визначені критерії формування груп підвищеного ризику. У Росії також розроблена й реалізується Федеральна цільова програма «Цукровий діабет». У рамках цієї програми створена діабетологічна служба Росії, що докорінно змінила ситуацію в країні. Уперше в Росії запроваджена система проведення контрольних регіональних епідеміологічних досліджень з вивчення фактичної поширеності цукрового діабету та його судинних ускладнень, що дозволяє реально оцінити стан лікувальної допомоги хворим у конкретному місті, селищі, й запропонувати місцевій владі різного рівня варіанти щодо покращання цієї допомоги. Централізоване забезпечення цукрознижувальними препаратами стосується лише хворих на цукровий діабет дітей і підлітків, а також вагітних (загалом близько 20 % хворих). Інші отримують необхідні ліки за кошти з місцевих (регіональних) бюджетів.
— Як здійснюється боротьба із захворюваннями, спричиненими йодною недостатністю в Росії, які є досягнення в галузі клінічної тиреоїдології?
— У рамках Національної програми «Боротьба з йододефіцитними захворюваннями щитоподібної залози» здійснюються широкомасштабні заходи з моніторингу йододефіцитних станів у Російській Федерації, аналізу впливу основних зобогенних і антропогенних факторів на стан здоров’я населення країни з реалізацією популяційної, групової та індивідуальної профілактики. Центром розгорнуті широкі дослідження з моніторингу йододефіцитних станів, результати яких стали фундаментальною основою Постанови Уряду РФ «Про заходи профілактики захворювань, пов’язаних з дефіцитом йоду».
У галузі патології щитоподібної залози в центрі встановлений новий діагностичний маркер папілярного раку щитоподібної залози; показано, що онкоген, який кодує рецептор фактору росту гепатоцитів, є діагностичним маркером метастазування гематогенним шляхом папілярного раку щитоподібної залози.
На завершення академік І.І. Дєдов підтвердив свою думку, висловлену 3 роки тому під час нашої попередньої зустрічі, що поява «Міжнародного ендокринологічного журналу» в Україні навіть не стільки актуальна, скільки абсолютно необхідна. На сторінках журналу лікарі мають можливість отримати найсучаснішу інформацію не лише про нові методи й засоби лікування і профілактики ендокринопатій, але й про об’єктивний аналіз стану надання допомоги хворим у різних країнах. До членів редакційної ради журналу входять провідні вчені-ендокринологи з багатьох регіонів Російської Федерації.
— Що б Ви хотіли побажати нашим читачам?
— Успіх нашої спільної справи, нашої спільної мети полягає в підвищенні якості лікувально-профілактичної допомоги хворим, підвищенні якості їхнього життя. І ця благородна мета повинна об’єднати наші зусилля. Читачам «Міжнародного ендокринологічного журналу» бажаю доброго здоров’я, радості творчості та здійснення всіх задуманих планів. Не сумніваюся, що разом ми зможемо подолати всі труднощі і навіть світову кризу!

Розпитував
Володимир Паньків