Журнал «Медицина неотложных состояний» №2(97), 2019

Вступ. HELLP-синдром у 70 % випадків виникає під час вагітності (27–37 тижнів), а в 30 % випадків цей синдром діагностується впродовж 48 годин після пологів [1]. Слід зазначити, що материнська смертність при даній патології становить 24,2 %. Мета роботи — підвищити безпеку та ефективність інтенсивної терапії у вагітних з HELLP-синдромом. Матеріали та методи. Контрольна група (n = 10) — пацієнтки, яким лікування HELLP-синдрому проводилось за загальноприйнятими рекомендаціями. Основна група (n = 10) — пацієнтки, у яких схема лікування HELLP-синдрому включала такі етапи: діагностичний етап — лабораторна діагностика (кількість тромбоцитів, АСТ, АЛТ, ЛДГ, загальний білірубін і його фракції, ступінь гемолізу еритроцитів, коагулограма, загальний аналіз і біохімічний аналіз крові, аналіз сечі), тромбоеластографія, ультразвукове дослідження, показники гемодинаміки, оксиметрія; організаційний етап — пацієнтку з ознаками HELLP-синдрому госпіталізувати у відділення анестезіології та інтенсивної терапії; лікувальний етап — антигіпертензивна терапія, магнезіальна терапія, кортикостероїди (бетаметазон — бетаспан) 12 мг через 24 години, загальний об’єм рідини 30–35 мл/кг/добу з урахуванням введеної та випитої рідини та нефізіологічних втрат (крововтрата тощо), але не більше 80 мл/год. Препаратами вибору інфузійної терапії до моменту розродження є збалансовані ізотонічні сольові розчини. У разі необхідності корекції колоїдно-онкотичного тиску показано введення альбуміну. При наявності гемолізу проводити стимуляцію діурезу і корекцію метаболічного ацидозу під контролем кислотно-лужного стану крові і рН сечі. Профілактика і корекція коагулопатії, свіжозаморожена плазма, трансфузія тромбоцитарної маси при вираженій тромбоцитопенії. За відсутності умов для пологів через природні родові шляхи проводиться абдомінальне розродження, при розвиненому HELLP-синдромі кесарів розтин є золотим стандартом. Подовжена штучна вентиляція легень до ліквідації внутрішньосудинного гемолізу і корекції гемостазу. Рекомендовано також використання плазмаферезу; подальша тактика — спостереження акушером, гематологом, нефрологом (за показаннями), повторна лабораторна діагностика кожні 6–24 години до стабілізації основних показників (гемоліз еритроцитів, АСТ, АЛТ, ЛДГ, рівень тромбоцитів тощо). Результати. У 60 % (12) пацієнток були ознаки HELLP-синдрому і у 40 % (8) — ELLP-синдрому. Летальність у контрольній групі становила 20 % внаслідок внутрішньочерепного крововиливу. У пацієнток обох груп частота геморагічних ускладнень у вигляді петехіального висипу на шкірі — 60 % (12 пацієнток), а набряку легень — 5 % (1 пацієнтка). У пацієнток з HELLP-синдромом реєстрували тромбоцитопенію II ступеня (38,1 ± 4,1 Г/л, min = 33 Г/л, max = 43 Г/л) (р < 0,05). При використанні бетаспану в дозі 12 мг через 24 години у 60 % (6 пацієнток) рівень тромбоцитів стабілізувався на 3-тю — 4-ту добу до безпечного рівня (80,0 ± 8,5 Г/л) порівняно з контрольною групою (48,0 ± 10,5 Г/л) (р < 0,05). Застосування урапідилу дозволило в 90 % (9 пацієнток) забезпечити стабільні показники артеріального тиску (135 ± 15/85 ± 10 мм рт.ст.) порівняно з контрольною групою (170 ± 30/105 ± 15 мм рт.ст.) (р < 0,05). Трансфузія тромбоконцентрату у 4 пацієнток дозволила підвищити рівень тромбоцитів крові до безпечного рівня (96 ± 14 Г/л). Висновки. Запропонована схема (діагностичний, організаційний і лікувальний етапи) ведення пацієнток з HELLP-синдромом дозволила вірогідно забезпечити стабільні показники артеріального тиску за рахунок урапідилу, підвищити рівень тромбоцитів крові до безпечного рівня (бетаспан), а також знизити летальність.