Журнал «Медицина неотложных состояний» №2(97), 2019

Вступ. Лідокаїн, 2-діетиламіноацето-2’,6’-ксилі-дид (C₁₄H₂₂N₂O), є місцевим анестетиком амідної групи, був задекларований винахідниками — Нільсом Лофгреном (Nils Löfgren) та його студентом Бенгтом Люндквистом (Bengt Lundqvist) 15 липня 1943 року. Тривалий час його використовували у клінічній стоматології, але саме всесвітньо відомим анестетиком і препаратом вибору для лікування шлуночкових екстрасистолій лідокаїн стає лише у 1960-ті роки, коли американські кардіологи виявили, що лідокаїн усуває небезпечні для життя серцеві аритмії [1]. Оскільки використання внутрішньовенно лідокаїну як базового анестетика при кардіохірургічних операціях на даний час не було достатньо вивчено [2], метою роботи було дослідження ефективності його дії за запропонованою нами методикою, в плані післяопераційного відновлення, у хворих, які оперуються з приводу аортокоронарного шунтування (АКШ). Матеріали та методи. У дослідження ввійшли 28 пацієнтів (17 (60,7 %) чоловіків та 11 (39,3 %) жінок), яким на базі ДУ «Інститут серця МОЗ України» було проведено АКШ в умовах штучного кровообігу із застосуванням методики мультимодальної малоопіоїдної анестезії з використанням внутрішньовенного лідокаїну. Всі пацієнти були прооперовані в умовах ендотрахеального наркозу. Середня тривалість анестезії — 257,4 ± 19,1 хв. Індукція включала пропофол (1,52 ± 0,05 мг/кг), фентаніл (1–1,5 мкг/кг), лідокаїн (1 мг/кг), піпекуронію бромід (0,1 мг/кг). Підтримка анестезії: севофлуран (1,5–2 МАК), кетамін (0,5 мг/кг — одноразово перед розрізом), лідокаїн з безперервною інфузією (1,5–2 мг/кг/год), магнезії сульфат в/в (30 мг/кг). Результати. Доза фентанілу, що використовувалась на весь час анестезіологічного забезпечення, становила від 0,7–1,6 мкг/кг/год (в середньому 358,3 ± 27,1 мкг на весь час оперативного втручання). Позитивний вербальний контакт був зафіксований через 18,6 ± 3,4 хв після закінчення анестезії. Всі пацієнти були екстубовані в перші 3 год після закінчення операції. Жодний пацієнт не повідомляв про інтраопераційні події і не пред’являв скарг на будь-які побічні ефекти, які могли бути пов’язані з використанням лідокаїну (аритмія, металевий присмак, шум у вухах і зорові порушення). Середні показники інтраопераційного рівня лактату (1,61 ± 0,20 ммоль/л), глюкози та кортизолу (479,3 ± 26,4 нмоль/л при нормі до 700 нмоль/л) не виходили за межі референтних значень, що свідчило про відсутність стресової реакції на оперативне втручання. Післяопераційне знеболювання здійснювалося трометаміном кеторолаком внутрішньом’язово 30 мг кожні 8–12 годин упродовж 2 діб. Післяопераційні показники візуальної аналогової шкали: середній показник — 4,6 ± 1,2, максимальний біль відмічали 27,8 % пацієнтів, а біль середньої та малої інтенсивності — 72,2 % (1-ша доба). Висновки. Використання мультимодальної малоопіоїдної анестезії з внутрішньовенним введенням лідокаїну при оперативних втручаннях у кардіохірургії є ефективним і забезпечує адекватний аналгезуючий ефект під час хірургічного втручання. Дозволяє відмовитися від інтраопераційного застосування високих доз наркотичних анальгетиків при виконанні високотравматичних операцій, що підтверджується відсутністю гемодинамічних і ендокринно-метаболічних порушень при її використанні. А зменшена потреба у застосуванні післяопераційних опіоїдів сприяє скорішій реабілітації пацієнтів та скороченню ліжко-днів.