Журнал «Медицина неотложных состояний» №2(97), 2019

Вступ. Біль і знеболювання залишаються однією з глобальних і невирішених проблем періопераційної медицини. Одним із напрямків удосконалення антиноцицептивного захисту є попереджувальна аналгезія, основою якої стало використання засобів системної та/або регіонарної аналгезії перед нанесенням хірургічної травми тканинам [1]. Особливий інтерес являє сучасний неопіатний анальгетик для внутрішньовенного введення парацетамол, якому властиві додаткові центральні неопіатні механізми блокади больових імпульсів [2]. Мета: оцінити ефективність використання парацетамолу в періопераційному знеболюванні під час лапароскопічних операцій у дорослих. Матеріали та методи. Дослідження проспективне нерандомізоване. Обстежено 142 дорослих пацієнта (78 чоловіків та 64 жінки) віком 25–82 роки, яким проводилися лапароскопічні операції під загальним знеболюванням з використанням інгаляційного анестетика севофлурану та наркотичного анальгетика фентанілу в умовах низькопоточної штучної вентиляції легенів. Операційний ризик пацієнтів — ASA II. Тривалість операції — 1–4 години. Усім пацієнтам за 20 хвилин до операції в/в вводився декскетопрофен (50 мг). Індукція — пропофолом (1,5–2,5 мг/кг). М’язовий релаксант — атракуріуму бесилат у загальноприйнятих дозах. Після пробудження всі пацієнти отримували в/в декскетопрофен (50 мг) через 6–8 годин. Основна група пацієнтів (n = 69) відрізнялася від контрольної (n = 73) тим, що відразу після індукції протягом 30 хв в/в краплинно здійснювали інфузію розчину парацетамолу 1000 мг (інфулган, «Юрія-Фарм», Україна). Досліджувався рівень кортизолу венозної крові перед оперативним втручанням, на травматичному етапі, після пробудження, через одну та дві доби після операції — електрохемілюмінесцентним методом на аналізаторі Cobas 6000 (Roche Diagnostics, Швейцарія). Оцінка післяопераційного знеболювання проводилась за візуально-аналоговою шкалою (ВАШ) після пробудження, через 6, 12, 24 та 48 годин. Результати. В обох групах спостерігалось зростання рівня кортизолу крові, який набував максимальних значень на травматичному етапі операції (16,39 ± 1,54 мкг/дл в основній групі та 19,11 ± 1,48 мкг/дл у контрольній, р < 0,05), що свідчить про відповідну активацію надниркової системи. В контрольній групі на травматичному етапі, під час пробудження та через добу його рівень був вищим, ніж в основній групі (відповідно на 2,72; 3,73 та 3,11 мкг/дл, р < 0,05). Проте його коливання були в межах референтних значень вимірювального апарату (6,2–19,4 мкг/дл). В обох групах не зафіксовано різниці в пробудженні та відновленні функції ЦНС після оперативного втручання. У пацієнтів основної групи, за даними ВАШ, на всіх етапах біль був менш інтенсивним (р < 0,05) та наприкінці другої доби практично не відчувався. В контрольній групі він зберігався до початку третьої доби. Висновки. Додаткове використання внутрішньовенної форми парацетамолу значно зменшує стресобумовлену активацію надниркової системи під час оперативних втручань внаслідок більш високого сумісного антиноцицептивного ефекту. Додаткове використання внутрішньовенної форми парацетамолу підвищує ефективність післяопераційного знеболювання. Запропонована схема періопераційного знеболювання може бути рекомендована при лапароскопічних оперативних втручаннях у дорослих.