Журнал «Медицина неотложных состояний» №2(97), 2019

Вступ. Сучасні досягнення у хірургічних і анестезіологічних технологіях дозволили знизити рівень летальності після панкреатодуоденальної резекції (ПДР) до 3 %, але післяопераційні ускладнення досягають 29,5–70 % [1, 2]. Програма прискореного відновлення (ППВ), яка була розпочата 1997 року в умовах планової колоректальної хірургії, — це програма комплексного лікування, що включає підготовку на передопераційному етапі, використання мінімально інвазивних технік виконання оперативного втручання та активне ведення післяопераційного періоду для зменшення строків перебування у стаціонарі, зниження частоти післяопераційних ускладнень і часу реабілітації [3]. Одним із компонентів ППВ є рестриктивний тип інфузійної терапії, який може відігравати певну роль у зменшенні набряку анастомозів у післяопераційному періоді [4]. Тому питання пошуку й уникнення факторів, що спричиняють виникнення ускладнень після ПДР, є одним із найважливіших у розвитку сучасної хірургічної панкреатології. Мета: дослідити вплив інтраопераційної інфузійної терапії на термін відновлення моторики шлунково-кишкового тракту (ШКТ) і частоту розвитку гастростазу у пацієнтів після ПДР. Матеріали та методи. Для оцінки ефективності схем періопераційного лікування було проведено проспективно-ретроспективне дослідження результатів ПДР 78 хворих із доброякісною та злоякісною патологією біліопанкреатодуоденальної зони за період 2003–2017 рр. Із 2015 року при виконанні операції розпочато застосування ППВ. З метою порівняльного аналізу хворих було розподілено на дві групи: у 1-шу групу (група дослідження) включено 39 пацієнтів за період із січня 2015 по грудень 2017 року, періопераційне ведення яких здійснювалось відповідно до ППВ; у 2-гу групу (група порівняння) ретроспективно відібрано 39 пацієнтів за період із січня 2003 по жовтень 2014 року, періопераційне лікування яких проводилося за традиційним методом. Вивчали об’єм інтраопераційної інфузійної терапії, терміни відновлення моторики ШКТ і частоту розвитку гастростазу. Результати. Інтраопераційна інфузійна терапія за об’ємом застосованих розчинів була значно нижчою в 1-й групі (2100 мл 95% CI: [2196; 2300] проти 3300 мл 95% CI: [3100; 3500]; p < 0,001). Пацієнти 1-ї групи повернулися до звичайної дієти швидше, ніж пацієнти 2-ї групи (1,00 день, 95% CI: [1,00; 1,00] проти 6,00 днів, 95% CI: [6,00; 7,00]; p < 0,001). При статистичному аналізі за даними ROC-кривої було виявлено взаємозв’язок між об’ємом інтраопераційної інфузійної терапії та терміном видалення назогастрального зонда й відновленням перорального харчування в післяопераційному періоді. У пацієнтів 1-ї групи була відзначена менша частота виникнення гастростазу порівняно з пацієнтами 2-ї групи (15,4 % (6 пацієнтів) проти 35,9 % (14 пацієнтів)). Висновки. Застосування рестриктивного типу інфузійної терапії в концепції ППВ вірогідно скорочує термін відновлення моторики ШКТ, зменшуючи частоту гастростазу у пацієнтів після ПДР. Статистично вірогідним фактором впливу на можливість проведення раннього перорального харчування виявили об’єм інтраопераційної інфузії у пацієнтів після ПДР.