Журнал «Медицина неотложных состояний» №2(97), 2019

Вступ. Рак товстої кишки веде до розвитку кишкової непрохідності, стресу та порушення гомеостазу. Анестезіологічне забезпечення операції спрямоване на зменшення проявів стресу, проведення знеболювання та налагодження роботи кишечника, який зазнає змін внаслідок пухлини та травм під час операції. Травма викликає збільшення продукції факторів запалення в тканинах, очеревині та кишці, що подразнюють нервові рецептори та викликають біль. Застосування для знеболювання п/о морфіну дає добре знеболювання, але його побічні дії (нудота, блювання, пригнічення дихання та перистальтики) змушують утримуватись від призначення опіатів і віддають перевагу епідуральній блокаді. Однак блокаду не завжди можна виконати за станом хворого (артеріальна гіпотонія) чи можливостями анестезіолога. Останнім часом для знеболювання використовують нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), які гальмують вироблення простагландинів і інтерлейкінів, що подразнюють нервові рецептори, і місцеві анестетики (м/а) шляхом зрошення очеревини (рани) та введення в корінь брижі товстої кишки для регіональної блокади. Мета: проаналізувати вплив застосування НПЗП і лідокаїну до, під час та після операції з приводу раку товстої кишки на розвиток болю та відновлення пасажу кишечника. Матеріали та методи. У 55 хворих на рак товстої кишки, яким планово була виконана лапаротомічна резекція товстої кишки, проаналізовано стан болю та час відновлення перистальтики п/о. Залежно від застосування препаратів для знеболювання хворих розподілили на дві групи. 30 пацієнтів (контрольна група) у премедикацію отримували морфін + атропін + димедрол; під час операції вводили сибазон + тіопентал натрію + фентаніл + кетамін та п/о морфін. 25 хворим (дослідна група) у премедикацію застосовували кейвер + морфін + атропін; під час операції — сибазон + пропофол + тіопентал натрію + фентаніл + лідокаїн 80 мг у брижу товстої кишки наприкінці операції та п/о кейвер + морфін, в першу добу чергуючи через 6 годин, на 2-гу — 3-тю добу вводили кейвер 3 рази + на ніч морфін. Оцінку болю давав кожний хворий (болю немає — 0 балів, біль при рухах — 1 бал, біль у спокої — 2 бали, біль терпимий — 3 бали, біль нестерпний — 4) і відзначав, коли відходили гази та були випорожнення, а лікар відмічав час відновлення перистальтики (аускультативно). Висновки. Аналіз показав, що після операції у хворих, яким вводили морфін, біль був терпимий, але у 12 (40 %) осіб була неприємна нудота і блювання, що викликали дискомфорт і біль. Перистальтика з’являлась на 4–5-ту добу, тобто через добу після відміни морфіну. При введенні НПЗП, пропофолу і лідокаїну в корінь брижі хворі просинались в доброму настрої, не відчували болю і відмічали, що біль у подальшому турбував їх лише при рухах і при нудоті після введення морфіну у 3 (12 %) осіб. Перистальтику прослуховували на 2-гу — 3-тю добу, хворі були активні, пили, ходили та самі себе обслуговували.