Журнал «Медицина неотложных состояний» №2(97), 2019

Вступ. Фосфор відіграє важливу роль у підтриманні гомеостазу організму, а саме: в утворенні енергії, функціонуванні нуклеїнових кислот та забезпеченні активності ензимів. Механізм гіпофосфатемії при серцевій недостатності полягає у виснаженні АТФ у міокардіальних клітинах і зменшенні 2,3-дифосфогліцерату в еритроцитах. Клінічно гіпофосфатемія може бути асоційована з порушеннями ритму серця й дисфункцією міокарда. Мета: провести ретроспективний аналіз рівня неорганічного фосфору в сироватці крові пацієнтів із кардіо-генним шоком на фоні STEMI, яким проводилась негайна реперфузійна терапія — первинне черезшкірне коронарне втручання. Матеріали та методи. Дослідження проведено в КНП КЛШМД м. Львова. Включено 31 пацієнта (середній вік 61,19 ± 12,91 року), 17 з яких проводилось первинне черезшкірне коронарне втручання з приводу STEMI із кардіогенним шоком і 14 — коронарографія з діагностичною метою при ішемічній хворобі серця. Проводився аналіз кількісного вмісту фосфору при надходженні в лікарню, а у групі пацієнтів із STEMI — також після проведення стентування. Референтні значення фосфору: 0,81–1,55 ммоль/л. Жоден пацієнт не мав факторів ризику гіпо- та гіперфосфатемії. Дані наведено у вигляді середньоарифметичного значення й середнього квадратичного відхилення. Результати. Середня величина фосфору в усіх досліджуваних пацієнтів при надходженні становила 1,71 ± 0,45 ммоль/л (від 0,8 до 2,6). Середня величина фосфору у пацієнтів із STEMI при першому вимірі була 1,48 ± 0,41 ммоль/л (від 0,80 до 2,2), у групі з ішемічною хворобою серця — 1,98 ± 0,34 ммоль/л (від 1,4 до 2,6) (p = 0,0009); при другому вимірі у пацієнтів із STEMI — 1,32 ± 0,38 ммоль/л (від 0,8 до 2,0) (p = 0,2687). Гіпофосфатемія спостерігалась в 1 пацієнта із STEMI при надходженні в лікарню й утримувалась після стентування і в 1 пацієнта із STEMI проявилась на фоні кардіогенного шоку, що було верифіковано при повторному визначенні. Також ми зафіксували значиму гіперфосфатемію (˃ 2 ммоль/л), що спостерігалась у 9 (29 %) пацієнтів при надходженні: у 7 пацієнтів з ішемічною хворобою серця й лише у 2 пацієнтів із STEMI. Висновки. Можемо припустити, що гіпофосфатемія є маркером тяжкості гострого періоду інфаркту міокарда, однак, як вказують літературні джерела, вона не асоціюється з гіршим прогнозом лікування. Не вивченим залишається взаємозв’язок між серцевою функцією й гіпофосфатемією з клінічними кінцевими точками. Вважаємо, що у відділеннях інтенсивної терапії слід впровадити протоколи щодо моніторингу й корекції рівня фосфору.