Журнал «Медицина неотложных состояний» №2(97), 2019
Вернуться к номеру
Оптимізація технічних проблем при проведенні тривалої хіміотерапії
Авторы: Тітов І.І., Кіндяк І.Р., Волошинський О.В., Попівняк Х.І.
Івано-Франківський національний медичний університет, м. Івано-Франківськ, Україна
Рубрики: Медицина неотложных состояний
Разделы: Медицинские форумы
Версия для печати
Вступ. Упродовж останніх років важливість проведення хіміотерапії онкозахворювань неухильно зростає у зв’язку з використанням більш ефективних протипухлинних препаратів. Усі методики тривалої хіміотерапії пов’язані з необхідністю забезпечення надійного довготривалого венозного доступу. Сучасним варіантом вирішення цієї проблеми є впровадження в клінічну практику методики імплантації в центральні вени спеціальних порт-систем для тривалих довенних інфузій, які теоретично розраховані на більше ніж 3 тисячі випадків використання. Через порти можна проводити не тільки хіміотерапію, але й трансфузію крові та її компонентів, забір крові для лабораторних аналізів, інфузійну детоксикаційну терапію, парентеральне харчування. Матеріали та методи. Нами впродовж останніх 3 років на клінічній базі Прикарпатського клінічного обласного онкологічного центру до початку курсу хіміотерапії проводилась операція імплантації стандартної порт-системи Selsite® (B. Braun, Франція). Пункція внутрішньої яремної вени виконувалася під ультразвуковим контролем із наступним проведенням катетера тунелятором у рану на 2–3 см нижче від зовнішньої третини ключиці, де створювали підшкірну кишеню для порта, який з’єднували з катетером. Результати. За весь період встановлено 78 портів. Процедура імплантації порта проводилась у 68 хворих під місцевою анестезією лідокаїном із додатковою аналгезією/седацією (фентаніл із сибазоном). У 10 хворих порти імплантувались під загальною анестезією з інтубацією трахеї та штучною вентиляцією легень. Жінок було 66, чоловіків — 12. У 4 хворих (5,1 %) мали місце ускладнення у вигляді нагноєння рани, причиною яких у 2 хворих був украй тяжкий стан (інтоксикація, лейкопенія, анемія). В інших 2 хворих гнійні ускладнення розвинулись через 4 і 6 місяців через міграцію порта з утворенням пролежнів та інфікуванням рани у зв’язку з недостатньою їх фіксацією при надмірній підшкірно-жировій клітковині. У всіх цих хворих після загоєння ран порти встановлювались повторно через іншу кишеню. Висновки. Хіміотерапія через порти легше переноситься пацієнтами й дає їм змогу жити нормальним життям. Порти можуть використовуватися як надійний венозний доступ при будь-який інфузійній терапії також для забору крові для лабораторних досліджень. Порт-системи значно полегшують роботу середнього медичного персоналу.