Журнал «Медицина неотложных состояний» №2(97), 2019
Вернуться к номеру
Моніторинг нейром’язової провідності та глибини наркозу як основа керування етапами загальної анестезії при оперативних втручаннях на черевній порожнині
Авторы: Якобчук Х.Р., Тхоревський О.В.
Українська військово-медична академія, м. Київ, Україна
Рубрики: Медицина неотложных состояний
Разделы: Медицинские форумы
Версия для печати
Вступ. На сьогодні щодо застосування загальної багатокомпонентної анестезії, одним із компонентів якої є міорелаксація, з’явилась можливість проводити анестезію на адекватному рівні, ефективно керувати газообміном під час операції й анестезії, оскільки знання реального значення нейром’язової провідності (НМП) дає можливість оптимально вибрати час для інтубації й екстубації трахеї, забезпечити візуалізацію органів. Мета роботи: проаналізувати ефективність і доцільність використання інструментального контролю НМП під час оперативних втручань на базі НВМКЦ «ГВКГ» за 2017–2018 роки. Матеріали та методи. Провели проспективне дослідження 30 пацієнтів, яким виконувались планові оперативні втручання лапароскопічним доступом на органах черевної порожнини під загальною багатокомпонентною анестезією з інтубацією трахеї і штучною вентиляцією легень. Пацієнти були розподілені на дві групи: 1-ша група — клінічні методи моніторингу рівня нейром’язової провідності (n = 15); 2-га група — апаратні методи моніторингу рівня нейром’язової провідності (TOF-Watch SX) (n = 15). Результати. При порівнянні часових інтервалів під час індукції анестезії спостерігається вірогідна різниця в часі уведення міорелаксантів у 2-й групі (42,6 ± 4,1 с) порівняно з 1-ю групою (35,0 ± 3,1 с; p < 0,05). Час від введення міорелаксанту до інтубації трахеї в 1-й групі був вірогідно нижчий, ніж у 2-й групі (85,3 ± 4,9 с проти 135,0 ± 9,6 с, p < 0,05). Важливо відзначити, що в 1-й групі спостерігається найменший час від уведення міорелаксанта до інтубації трахеї (85,3 ± 4,9 с), але й гірші умови для інтубації за шкалою Cooper (7,8 ± 0,8; p < 0,05). А в 2-й групі спостерігається більший час від уведення міорелаксанту до інтубації трахеї порівняно з контрольною групою (135,0 ± 4,5 с проти 85,3 ± 4,9 с), а також відмінні умови для інтубації за шкалою Cooper (8,9 ± 0,1 проти 7,8 ± 0,8). Більш високі середні показники артеріального тиску й частоти серцевих скорочень у першій групі на етапах інтубації й через 5 хвилин після інтубації пов’язані з недостатнім рівнем анестезії порівняно з другою групою. Час від закінчення операції до екстубації в 1-й групі становив 10,5 ± 0,7 хв, що на 4,4 хв (72 %) більше, ніж у 2-й групі (6,1 ± 0,5 хв). Також час від закінчення операції до виїзду пацієнта з операційної в 1-й групі становив 17,3 ± 1,1 хв, що на 6,6 хв (62 %) більше, ніж у 2-й групі (10,7 ± 0,9). Отже, використання TOF-моніторингу дозволяє зменшити час перебування хворого в операційній після операції на 6,6 хв. При порівнянні тривалості оперативного втручання в групах доведено, що суттєвої різниці не спостерігалось. При порівнянні витрат рокуронію броміду упродовж проведення анестезії бачимо, що витрати рокуронію були значно вищими в 1-й групі, ніж у 2-й групі: у першій групі — 52,3 ± 1,0 мг, у другій — 42,3 ± 1,3 мг, p > 0,05. Висновки. Використання моніторингу для визначення нейром’язової провідності дозволяє оптимізувати умови й безпеку під час оперативного втручання. На основі даних глибини нейром’язової провідності досягається вірогідне покращення умов і безпеки для інтубації трахеї за шкалою Cooper з 8 до 9 балів. Акселерометричний метод моніторингу дозволяє кількісно оцінювати нейром’язовий блок і вчасно проводити екстубацію трахеї. Застосування нейромоніторингу при анестезії дозволяє зменшити час перебування пацієнтів в операційній та уникнути ускладнень, пов’язаних із залишковою релаксацією.